Засівають з конем: у селі на Тернопільщині зберігся унікальний звичай на Маланки (Фото)

У селі Вістря, що на Тернопільщині зберігся давній обряд ‒ засівання з конем в ніч з 13 на 14 січня. У ньому беруть участь колядники, засівальники, поводир коня, музики, усіх понад 20 осіб.

Про це розповіли на Facebook-сторінці Тернопільського обласного методичного центру народної творчості КУ ТОР.
Варто зазначити, що така традиція збереглася лише в одному селі Вістря, а сам обряд “Засівання з конем” у 2020 році включено до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Тернопільщини. 

Напередодні свята Старого Нового року юнаки ретельно готуються. Для здійснення обряду вибирають об’їждженого і красивого коня. За день до свята його привчають ходити по сходах, аби вміло заходив у домівки. Призвичаюють і до музики – спершу тихої, а потім гучної. Щоб кінь був смирнішим, підгодовують зерном та цукром. Розподіляють ролі: обирають посівальників, віншувальників і поводиря коня.

Для коня парубки плетуть вінок, переважно з гілок туї, кетягів калини чи горобини, і прикрашають паперовими квітами, колоссям пшениці.
Зрання 13 січня парубки чистять, миють коня, прикрашають квітами, накидають на нього покривало, на шию чіпають хомут із дзвіночками, на голову – обрукєнку (уздечку), а також зав’язують хустку та одягають вінок із новорічними гірляндами. Водночас грають музики, колядують. Опівночі парубки вирушають по селу. Ходять по тих оселях, де є незаміжні дівчата на виданні. У ватазі завжди є парубки, яким подобаються дівчата з тих осель, до яких вони ходять засівати. Під вікном музики грають марш.

Дівчина запрошує колядників до хати.
Першим заходить посівальник з торбиною через плече, у якій зерно, цукерки, горіхи, гроші й засіває. За ним – колядники, поводир заводить коня. Під час колядування та віншування дівчина (поводир, господар оселі) годують коня заздалегідь приготованим сіном, зерном та калачем. Опісля, коли коня виводять із світлиці, музиканти грають два танці ‒ вальс і польку (або фокстрот). Хлопець із ватаги, якому до вподоби незаміжня дівчина, запрошує її до танцю. Потім парубок веде дівчину на подвір’я, садить на коня і разом вони виїжджають за ворота. Це символізує: невдовзі дівчина вийде заміж і покине батьківську домівку. Обряд засівання з конем у цьому селі триває аж до ранку, допоки не обійдуть оселі всіх дівчат-виданниць. Також вступають до сільської ради та крамниць, але коня не заводять. Наостанок йдуть до церкви. Святкові Богослужіння на Василя у Вістрі розпочинаються тільки після того, як парубки засіють і заколядують в обох храмах. 

Обряд засівання з конем дійшов до наших днів завдяки тому, що його шанобливо передавали з покоління в покоління. Діди та батьки самі ходили засівати і колядувати, а тепер навчають синів та внуків. Навіть за радянської влади, під час заборони, обряд «Засівання з конем» продовжували відтворювати. Частину «засіяних» коштів передають на церкви. В селі не пам’ятають звідки бере початок цей обряд засівання. На думку місцевих жителів, він пов’язаний із рільництвом, а його головним символом, як і здоров’я, щастя, сили та прибутку, завжди був кінь. Зберігаймо наші давні традиції, які нам передались від наших пращурів. А всіх охочих запрошуємо сьогодні у село Вістря, де опівночі можна походити з хлопцями по селу поколядувати та засіяти незаміжніх дівчат.