Директор школи-ліцею з Тернополя зібрав унікальну колекцію дзвіночків зі всього світу (Фото)

Олександр Остапчук захоплено розповідає про кожен дзвіночок зі своєї колекції

  Унікальну колекцію дзвіночків зібрав у своєму кабінеті директор Тернопільського навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей №6 імені Назарія Яремчука», відмінник освіти України Олександр Миколайович Остапчук. Як починалось таке захоплення? Чому саме дзвіночкам надав перевагу пан Олександр? Як така дзвонотерапія лікує учнів молодших класів? І чому ліцей у місті називають найкрашим і найкреативнішим серед усіх навчальних закладів?

                              Позитивна аура, помножена на 350

  Почалось все одинадцять років тому, коли директору школи хтось із батьків випускників подарував дзвіночок. Так несподівано прийшло захоплення колекціонуванням. Колеги пана Олександра, батьки, учні, знайомі знають, що дарувати йому на День народження. Звичайно, дзвінки! Коли Олександр Остапчук подорожує, то обов’язково привозить із поїздок ці унікальні витвори людських рук.

  Нині у його колекції – 350 дзвіночків. Серед них є керамічні, плетені, кришталеві, металеві, на різдвяну і великодню тематику, порцелянові і навіть вишиті. Найулюбленіший із них – кришталевий, який має чисте, тонке звучання. Де і в кого його придбав, директор ліцею уже не пам’ятає. Каже, шкодує, що не записував історію появи кожного дзвіночка в своїй колекції.

“Дуже люблю купувати стародавні дзвіночки. Вірю, що вони мають неймовірну енергетику, тому охоче їх купую, – розповідає Олександр Остапчук. – Якось на відпочинку в Карпатах познайомився із чоловіком, котрий має таке ж захоплення. Був вражений його колекцією дзвіночків! Тож декілька старовинних раритетів купив у нього. Вони важкі, металеві, але звучать неймовірно тонко і чуттєво. А ще можу похвалитися корабельним дзвоном, який висить на стіні у моєму кабінеті. Рано-вранці він сповіщав моряків, що пора на палубу”.

колекція дзвіночків у кабінеті Олександра Остапчука

  Директор ліцею показує два дзвіночки, які привіз із подорожі по США. Тут йому вдалося відвідати дуже цікаву громаду християнської спільноти амішів. Ці люди –  прихильники старого традиційного способу життя. Основна їхня частина відмовляється від будь-яких технічних засобів, що можуть пов’язувати їх із зовнішнім світом: електрики, водопроводу, центрального опалення, телефону тощо. Вони виготовляють дуже красиві дзвони і дзвіночки з металу. Тож у колекції Олександра Остапчука, звісно, є і виготовлені їхніми руками дзвіночки. У них дуже насичене звучання. Хороша згадка про цю неймовірну і захоплюючу поїздку до США.

“Часто на перервах до мене забігають першокласники і просять подзвонити у дзвіночки. Залюбки їм дозволяю. Чули в би тоді, який звук лунає у мене в кабінеті! Я не шкодую колекції для них, нехай дзвонять, адже їм цікаво”, – каже Олександр Остапчук.

  Відомо, що енергія дзвонів є особливою. Їх передзвін може мати навіть лікувальні властивості. Якщо вірити цьому, то позитивна аура в кабінеті директора ліцею зашкалює коли задзвенять усі 350 дзвіночків, а атмосфера стане цілющою.

  Можливо саме через таке оригінальне захоплення, Олександр Миколайович і сам випромінює позитив, радість, неймовірну енергетику щирості і доброти?

                                         На урок кличе не дзвінок

  Про початок уроку учнів сповіщає із магнітофонного запису пісня у виконанні Назарія Яремчука «Червона рута». І лагідний голос директора: «Шановні дітки, ласкаво запрошую вас на урок!».

  Так у ліцеї шанують нашого видатного українського соловейка, ім’я якого заклад отримав двадцять років тому. Причому, зовсім випадково, розповідає Олександр Остапчук.

корабельний німецький дзвін, виготовлений ще у 1911 році

– Якось на один із традиційних концертів, до нас приїхала дружина Назарія Яремчука Дарина. Вона вийшла на сцену, подякувала за концерт, побажала усім гараздів. І раптом у мене з’явилася думка: а чому б наш навчальний заклад не назвати на честь цього відомого співака? Я зі сцени виголосив таку пропозицію. Почулись схвальні оплески, а пані Дарина була дуже схвильована і вдячна за ініціативу, – розповідає пан Олександр.

  Двері директора ліцею завжди відкриті, сюди може зайти будь-хто і будь-якої хвилини. Та й надпис на дверях запрошує це зробити: «Якщо щось – заходьте…». А нижче – ще й оприлюднено прейскурант заохочень від директора для тих, хто сумнівається: чи заходити до керівника школи? У кожного учня є шанс за прочитану книжку, посмішку, виконанену пісню попити чай з бубликами в товаристві Олександра Миколайовича.

  У цьому закладі на першому місці учень і його потреби, тільки потім – вчитель і школа. А ще директорові подобається практика японських педагогів. Вони спостерігають і опікуються учнями впродовж десяти років після закінчення школи. Учні приходять до своїх учорашніх наставників як до батьків – по добре слово і пораду, а коли треба – то й по допомогу. Так діють і в Тернопільському навчально-виховному комплексі «Школа-ліцей №6 імені Назарія Яремчука».

– Мені особливо приємно, коли дізнаюсь про успіхи своїх учнів, – продовжує розповідь Олександр Остапчук. – Є серед наших учителів і колишні учні. Таких я охоче беру на роботу, бо знаю їх потенціал, захоплення, характер. Вважаю, що це чудово, коли вони продовжують працювати у стінах рідного закладу.

                           Любити школу у собі і себе – у школі

  Так каже про свою професію Олександр Остапчук. Після чудової екскурсії класами у коридорами школи, після дотепних розповідей очільника про свій заклад, важко у це не повірити. Навіть дзеркала тут незвичайні – із певним сенсом. На одному із них – Енштейн показує язика, інше, викривлене, слугує для розрядки і підняття настрою. Все створено з любов’ю.

  Був час, коли директорське крісло панові Олексадру довелось поміняти на чиновницьке. Тепер він каже: дякувати Богові, що то було недовго і що повернувся назад у рідні стіни школи. Тут і дихаєтся легше, і для творчої роботи є більше простору.

  А що Олександр Остапчук творча особистість – це факт беззаперечний. Із гордістю показує книжку-альбом про вчителів, котрі працюють в ліцеї. Автором є сам директор. Кожному учителю закладу він присвятив новелу. Книжечка так і називається «Новели про вчителів».  Каже, писав її довго, підбирав для кожного потрібні слова, характеристики. І для історії вийшла чудова книжка – із задушевними, доброзичливими розповідями про колег.

“Багато років мені доводилось писати про своїх колег в атестаційних метеріалах з академічним змістом. Якось подумав, що то дуже сухо і можна було б яскравіше і цікавіше розповісти про них, – каже Олександр Миколайович. – От і взявся за реалізацію ідеї. Написав про учителів весело, дотепно, вклав у зміст свою любов і повагу до кожного. Дуже їх люблю, і переконаний –  вони варті гарних слів про себе”.

   Креативність закладу відчувається у всьому. Навіть у тому, як проходить тут свято останнього двоника.Замість нудної лінійки, випускники прощаються зі школою на причалі Тернопільського ставу. Впродовж 25 хвили триває урочиста екстра-програма, відтак випускники під пісню «Відпливають кораблі» Назарія Яремчука переходять на борт пароплава й вирушають на ньому у доросле життя. Дуже символічне і зворушливе видовище!

Олександр Остапчук не приховує: школа у місті користується популярністю, вважається престижною. Але за цим стоїть титанічна праця ї його, як директора, і кожного вчителя. Цьогоріч набрали чотири класи першачків, у кожному з яких – по три десятки учнів. Бажаючих навчатися у ліцеї є багато, але можливості обмежені. Тому на дверях ліцею, у традиційній дотепній формі висить оголошення: «До першого класу не приймаємо, навіть якшо ви від самого Івана Івановича!».

У сонячному липні Олександр Остапчук святкує своє День народження. Можливо тому, що народився у зеніті літа, випромінює стільки тепла, позитиву і щирості. Ще стільки попереду планів, мрій! І всім їм суджено збутися, коли поруч чудова родина, шанований колектив і вдячні учні. З роси і води!

                                                                                  Ірина Мадзій, фото авторки матеріалу.

Джерело: газета “Вільне життя плюс”.