Звичай ставити у воду вишневу гілку, щоб до Різдва розпустилася: грудневі народні свята

Народні свята протягом життя багатьох поколінь ставали невід’ємною частиною народного побуту. Окремі з них збереглися до цього часу, а багато таких, що незаслужено забуті.

1 грудня називають Зимовказівникóм, бо погода цього дня визначає погоду всієї зими: який Зимовказівнúк (перший день грудня), такою й уся зима буде.

4 грудня – Ворóта зимú. Видíння. Введення прийшло – зиму привело». «Введення» – спотворена християнами назва з метою приховати українське свято Видíння.

6 грудня. З цього вечора, перед Днем Дівочої Долі (7 грудня), дівчата починали ворожити.

7 грудня – Всесвітній День української хустки (ДУХ), неофіційне свято. 7 грудня чужовіри відзначають день «святої» Катерини, яким замінили давнє українське свято: день Дівочої Долі. Цю чужу т. зв. «святу» церковники назвали покровителькою шлюбу, тому її ще називали Женодáвицею. Цього дня влаштовували народні гуляння, катання на санях і санках із гірок: сáнниці.

9 грудня День вовкíв. У День вовків не йшли до лісу, аби не турбувати цих тварин.

12 грудня День Матері-Лель, родоначальниці української нації. Культ Матері ще з часів Трипілля. Величання родоначальниці української нації, опікунки Роду, вшанування рідних матусь, бо мати передає дітям досвід життя. Цей день мав і назви Задуйпóли, Засніжидóли, бо йому властиві сніг, завії і сильні морози.

14 грудня Грáмотника (Наума). Цього дня у давні часи (з 1 грудня за старим стилем) діти починали навчання, бо вдома всі основні роботи вже закінчено і вони мали вільний час. Імення Наум нагадує д.-українське слово «ум» (розум), який потрібен під час навчання.

15 грудня. Був звичай у ці дні вдома ставити вишневу гілочку, щоб до Різдва розпустилася. Вишня – символ згадки про рідного Бога Вишня, Бога Всесвіту (Вишеня, Вишнього, Всевишнього, Вішну).

16 грудня називали Днем Світової Німотú і радили якомога менше розмовляти й не розповідати про себе, щоб уникнути безглуздих пліток.

20 грудня – зимове сонцестояння: день найкоротший у році, а ніч найдовша. Цей день начебто підводив підсумок під святами року.

21 грудня – зимове сонцестояння. Святá вечéря. День Рукодíльниці, адже дівчата з цього дня починали шити й вишивати.

22 грудня. Різдво (Народження) Нового, Молодого, Сонечка. Різдво Світла Дажбóжого. Світло здолало тьму: день росте, іде до весни.

23 грудня – Коляда. Різдво (Народини) Світла Дажбожого (Божича, Молодого Сонця (Кола)) (на 3-ій день після сонцестояння). Колядування. 12 або 13 страв (за кількістю місяців у році). Перемога Світла над тьмою, Добра над злом, Життя над смертю. «Без різдва Христового, без різдва Крішни та інших Синів Божих людство жило і жити може. Без Різдва Світла Дажбожого не може існувати Людство» (Лев Силенко, «Мага Віра», 34-50). Найвеличніше і найвеселіше зимове свято, адже Сонце повертає на літо. 12-денне, бо за 12 ночей народився золотоликий Божич: молоде Сонце-Дажбог, ясен Місяць і свята Богиня, Мати Води Дана. Закінчення Корочуна (темної частини року). Вшанування Коляди, який починає Свароже Коло, величальними славнями: колядками – про Сонце, Місяць і Богиню Дану. Бог Коляда – опікун Молодого Божича Сонця. Поминання дідів кутею. Колядування про сотворення світу. Першу ложку куті підкидали до стелі: щоб високі росли хліба. Разом із житнім снопом-дідухом входять до оселі Духи нашого Роду. Святкове священне причастя: Різдвяний Божичний коровай: колач (круглий, як Коло (Сонце)).

23 грудня – свято Рóда, прабатька роду і родини. Відвідини родичів. Пригощання пирогами, медом. Головні побажання родових свят: «Хай народжується все добре!», «Хай росте наш рід і нáрід!».

24 грудня у наших пращурів був звичай запалювати лампадку, «додаючи в пітьмі доброго світла і прохаючи сонце зійти на землю, запалати і відігнати нечисті сили».

25 грудня – Сонцеворóт. Найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік». Цього дня ставили гілочку вишні у відро із землею або у воду: якщо розів’ється за 2 тижні, то гарно вродить садовина. Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє. Від Сонцевороту визначали погоду на кожен місяць наступного року. Вірили: погода кожного наступного дня відповідає погоді чергового місяця.

Любов Сердунич, за збіркою «Таємниці двохсот місяців».