Зелений більшовизм

Колись правили більшовики в Думі, тепер — більшовики в Раді. Колись кухарки керували країною, тепер кухарі стали першими радниками найтронованіших. Колись казали «хто був ніким, той стане всім» – тепер «ми всі президенти».

Сталося! Більшовики замість червоного кольору взяли собі зелений. Для утримання в покорі людей історія наглядно демонструє різні способи: налякати, загалакати, затуманити, забрехати. Керування поведінкою людини — одне із завдань держави. Шлях від любимчика до диктатора різний. Сучасні Росія і Білорусь яскраво демонструють це світові й… нам теж. На жаль, гасло «какая разніца» породжує духовну сліпоту, затоптує національну сутність, наші звичаї і правила, нашу ідентичність. Уміле керування натовпом веде громадян через сходинки поступу в невідомість, ейфорійного захоплення, сподівання на манну небесну та отримання з нічого чогось особливого. Допоки не визріє суспільство свідомих громадян, доти будуть ходити по нашій землі послушні отари овечок. Серед них почнуть множитися у баранячих шкурах стада вовків. Вівці самі не збагнуть, як стануть жертвою народжених ними вовкулаків.

Це — війна без війни. Зброєю стають екрани, а полем бою — медіапростір. Нинішня влада в Україні вміло використала цей шанс. Почалося все ще задовго до виборів. Артпідготовка йшла через творення образу людини із народу, своєрідного месію. Зомбування тривало до президентських виборів й спрацювало на відмінно. Необхідний відсоток опрацьованих був готовий втілити задум клубу олігархів, які прилаштувалися за лаштунками цього шоу. Влада перейшла до їх рук. Ми самі віддали її цим «політакторам». Злива обіцянок посипалася з неба і лише час відкрив, що це був туман. Настала пора брудні справи прикривати гарними обгортками руками самих іще зомбованих та покірних, які не отямилися від шулерства? Тут вступає в дію програма, розроблена Ноамом Чомським — професором Массачусетського технологічному інституту лінгвістом. Найперше завдання — постійно відвертати увагу від проблемних питань вкидуванням в інформаційний простір різних «зашкварів», скандалів, рішень, які викличуть у всіх розгубу, супротив й тим відвернуть увагу від просування нечистот до ваших страв. Якщо в тебе щось іде не ладно, кинь людям ідеї для сварок і обговорень. Можна навіть такі опитування підкидати від імені президента, але це в крайньому випадку, а так — хтось із команди викине коника, а народ знов свариться то за тарифи, то за податки, то зо рятунок «вузькоязичних», то за карантини на вихідні. Забембати непотрібностями голови всіх до такого ступеню, щоби вони були не здатними нормально мислити. І знов покірне стадо готове приймати чергову порцію відосиків і цяцянок.

Тоді не страшно, що світ стрімко йде вперед, а ми досі місимо болото чвар. Так легше управляти натовпом. А ще краще — створити кризову ситуацію, завести сучасним сусанівцям народ у тупик. Породити проблему, потім показово «боротися з нею» і в результаті здобути «перемогу». Для прикладу: підвищити ціни на 200 відсотків, потім у парламентських боях добитися зниження до рівня 75 відсотків й вважати це черговим досягненням «справедливості». В кіберсвіті професіонали створюють одночасно новітню програму, вірус до неї та антивірусну програму. Все триєдино передається замовникам, які почергово запустять це у світ. З кожної складової пливуть шалені прибутки. Якщо якесь рішення не дуже популярне, його потрібно просочувати невеликими порціями, з певним інтервалом у часі. Люди спочатку будуть обурюватися, потім кривитися, а врешті приймуть. От, наприклад, зростання тарифів чи розгін Конституційного суду. Правда, можна й розіграти обурення. Це викличе повагу до влади — вони таки з нами! Потім відтермінувати в часі, забрати з поля зору і… втілити чи відмовитися, якщо протест буде надто великим та небезпечним. Знову вони у виграші.

Зелені більшовики використовують спосіб спілкування спрощений до примітивізму. Навіщо, мовляв, вам, шановні українці, високі матерії й чистота мови — давайте жити простіше. Я, мовляв, хлопець блатний як і ви… А ще говорити заплутано, безладно, переповнювати мову чужоземними словечками, жаргонами, всю суть замінити схемами і коміксами. Добитися примітивізації мислення у людей — це більшовицький ґарант подальшого успіху. Побільше емоцій та видовищ, навіть у час чуми. Веселімося, братове, життя прекрасне! Ніяких роздумів, ніякої логіки, ніякої стратегії. Всьо путьом — 36 і 6! Замість розуму має активно працювати шлунок. Усе через шлунок. Потреби шлунку найголовніше! А щоби мозок чимось заповнити — гори сміття з телеящиків висипають щохвилини у голови приланцюжених до екранів. Невігластво і відсутність культури, духовна убогість виховують готовність людей до реальної злиденності. Люди не помічають, як стають жебраками. Високе мистецтво звести до абсурду і вдоволення інстинктів приматів. Культуру обезгрошити й опустити нище плінтуса. Свідомі громадяни небезпечні! Ідеалом повинна стати сіра посередність. Хоч вона і далека від розуміння своєї місії та перестрашена – це нічого. Коли треба щось накапостити чи виникає критична ситуація — несподівано «ота сірятина» кудись виїздить, або прихворує, ніби кіт, що нашкодив. І тоді він ні при чому — то стрілочник винуватий! А найліпше перетворити людей у зомбі, керувати ними за допомогою смартфону. Це надзавдання поступово зелені більшовики впроваджують у життя. Занурені в маленькі екрани люди у наростаючій прогресії снують поміж нас. Метастази згубного зомбування розповзаються по всьому державному організмі. Ми перетворюємося в керовані мобільні групи.

Одного прагну — прочитане перепустіть через себе, трошки підніміть голови й погляньте на реальну ситуацію сьогоднішнього світу й нашої країни, які перебувають на межі виснаження. Таку ж політтехнологію використовують новітні чи приховані «князьки» на рівні реґіонів, областей, районів, громад. Запустити поміж людей «своїх у дошку», маніпулювати через них цифрами, паперами і фальшиво приписувати собі плоди праці інших, загравати з убогими й бідними, проголошувати себе їх захисником і рятівником, мовляв «я не претендую на жодну з посад», аби самі люди «попросили» чи поставили його на трон, а тоді втілювати все, як було мною описано вище. Поділити, пересварити села і родини – «бий свого, хай чужий боїться». Стати третім, який чекатиме на виснаження пересварених, аби потім користатися плодами братовбивства, вбиваючи при цьому гідність, почуття любові, перспективу достойної майбутності сім’ї, села, краю. Але, щоби це збагнути, треба вмикати свій розум, постати громадянським суспільством, кожному засукати рукави до праці й думати, що робиш і які наслідки очікують потім усіх нас. Може, я нині надто категорично писав, може надто складно, але хто прочитає, той збагне про що і про кого була мова.

Олег Герман, заслужений діяч мистецтв України.