“Як не крути, а це – соборний роман про кохання”, – Василь Шкляр про свою “Марусю” (Відео)

PA220004-n– Коли мене запитували, чи буду я ще писати про Чорного ворона, адже така успішна книжка, наклад 200 тисяч, я казав: «Ні, я не пишу серіалів. Зрештою, висповідався на цю тему сповна», але натрапив на справді феноменальне явище – на отаманшу Марусю, – каже відомий український письменник Василь Шкляр.

Нову книгу, яка набуває все більшої популярності у читачів, він представив у Тернополі нещодавно. Передбачені були ще кілька зустрічей у райцентрах нашого краю, а після того Василь Шкляр планував поїхати на схід. Як він сказав, «до хлопців».

Читайте також. Книга тернополянки Лілії Мусіхіної – у довгому списку премії “Книга року ВВС-2014″

Черговий бестселер від метра сучасної української літератури вийшов з друку тиражем 18000 примірників. Книгу “Маруся” надрукувало харківське видавництво “Клуб сімейного дозвілля”. Перший наклад розійшовся за тиждень, тож книгу вже додрукували. Цей роман у книгарнях Тернополя – у вільному продажу.

Історія отаманші Марусі – Саші, Олександри Соколовської, викладена у книзі, не є вигаданою. Родом дівчина була із села Горбулі на Житомирщині. Вона дійсно мала трьох братів, Олексу, Дмитра  і Василя, які загинули у 1919 році. І коли їх не стало, воїни обрали розвідницю Марусю своїм лідером. І всього лише 16-річна дівчина достойно із цим справлялася. За що її навіть відьмою називали.

Цей роман Василь Шкляр написав на основі архівних документів, щоденників і листів очевидців. Працював загалом над книгою п’ять років. Вважає, що закінчив так швидко, тому що вже був знайомий з тією епохою.

Нагадаємо, роман «Чорний ворон» автор писав 13 років. Події у ньому розгортаються також на початку 20-х років ХХ ст. Тож із тодішнім побутом та іншими деталями, в тому числі особливостями військового устрою того часу, він уже був знайомий.

- Про отаманшу Марусю є дуже багато легенд, - каже автор. – Варто згадати, що є перекази про три її могили, але немає жодного достеменного доказу про те, як вона загинула і чи загинула взагалі. Тож багато людей вважали, що вона врятувалася, втекла. Однак все ж таки можна вирізнити правду від вигадки.

За кожною подією, викладеною в книзі, стоїть історичний факт, наполягає автор бестселера.

- Коли я казав, що пишу про Марусю, всі думали, що то про Марусю Никифорову, чи Марусю Чорну, адже було кілька отаманш під цим псевдо, - додав письменник. - Але наша справжня українська амазонка - це 16-річна юнка Саша Соколовська. Коли загинув останній брат, то козаки сказали: «Немає більше Соколовських, то нехай отаманує Соколовська».

Василю Шкляру як чоловікові найтяжче було ввійти в цей образ. Автор каже, що важко було зрозуміти, як 16-річна дівчина могла очолити тисячне військо козаків, де були старшини, які мали досвід Першої світової війни. Але вони пішли за юнкою із золотою косою.

- Інший герой книжки – із села Ладичин Теребовлянського району. Ваш земляк Осип Станімір – курінний УГА. Йдеться про переломний момент, коли наша армія змушена була перейти Збруч, об’єднатися із наддніпрянцями. Вони пішли на Київ. Коли проходили через Полісся, там до них і приєднався загін отаманші Марусі.

Взяття Києва Галицькою армією Василь Шкляр вважає унікальним історичним кроком, який був змарнований, як багато шансів в історії України.

- Був наказ обсадити Київ, але не стріляти, не вступати в сутички, бо військове керівництво мало надію, що денікінці стануть їхніми союзниками проти червоних, – розповідає Василь Шкляр. - Це і виявилося фатальним...

Власне, у романі є багато паралелей, що дуже нагадують наш час, нашу боротьбу та наші промахи.

- Той, хто читатиме цю книгу, можливо, подумає, що я написав її під враженнями після подій на Майдані, - каже Василь Шкляр. - Але над цим романом я працював впродовж п'яти років і тільки тепер помітив, які паралелі є з теперішніми подіями.

Так, у романі описані невідомі для пересічних українців події, що відбувалися у Києві в 1919 році. Виявляється саме на там, де нині площа Незалежності тоді також відбувався Майдан. Більше того, навіть місця розташування барикад під час Революції Гідності чітко співпадають із місцями, де відбувалися події майже сторічної давності.

- Я отримав один лист-спогад від киянина, - пригадує письменник, - де йшлося, що його бабуся переказувала, як на ринок «Бесарабку» на білому коні в’їхала красуня дівчина із золотою косою. Минула ряди і виїхала з того приміщення, яке досі залишилося майже незмінним. Тож участь Марусі у поході на Київ разом із Галицькою армією у мене вже сумнівів не викликала.

До речі, письменник підкреслив, що Маруся – не Жанна д'Арк. Мовляв, француженка воювала здебільшого хрестом, а Саша Сокоровська воювала кулею, шаблею. Вона відмінно стріляла, добре їздила на коні. Ця гімназистка, яка хотіла стати вчителькою, дійсно мала особливі здібності. Але вона надто любила свою батьківщину. На шлику її козацької шапки був напис «Смерть ворогам України!».

- Але як не крути, а це – таки соборний роман про кохання, - усміхається автор. – Адже дівчина з Полісся - Маруся закохалася у поручника Галицької армії Мирона Гірняка…

Софія Левицька