«Всі плачуть — хто передає і хто отримує»: з Тернопільщини відправили волонтерську допомогу на фронт (Фото)

Василь Конько та Володимир Мосейко.

Волонтерство — рух, який, об’єднавши суспільство, без перебільшення, золотими літерами вже вписав себе в історію становлення української нації. У нас волонтери — більша частина громад: хто грошима, хто продуктами, а хто безпосередньою допомогою підтримує фронт.

Упродовж останніх восьми років, відколи росія своїм брудним чоботом ступила на нашу землю, сотні фур з продуктами, армійською амуніцією, побутовими речами з усіх частин країни рушила на схід, зокрема й з Тернопільщини. За понад 60 днів російсько-української війни, що тепер не гібридна, а справжня, цей потік збільшився в рази.

— З початку загострення військових дій на сході, з кінця лютого, це — вісімнадцята фура, яку відправляємо туди, — каже керівник громадської організації «Схід та Захід єдині назавжди» Василь Конько. — Місце дислокації не вказуватиму в цілях безпеки своєї і побратимів.

Допомогу відправляли перед Великоднем, 20 квітня. Здавалося й погода цьому сприяла: на вулиці було вітряно, але сонячно. Допомогу фронтові збирали з усієї області. Ось на майданчику біля фур зустрічаю вже знайомих — жителів Максимівки, що на Збаражчині із громадської організації «Максимівська ініціатива». Ці чудові, щирі люди привезли те, що зібрали для армійців.

— Тут допомога і з Тернополя, і чи не з усієї області, — каже Василь Конько. — Низький уклін тим людям, які доклали максимум зусиль, аби своїми руками спекти смачні пасочки, смачну ковбаску, зробити тушковане м’ясце. Усе це — для наших воїнів. Ми веземо це для п’ятьох підрозділів. Називати їх не буду самі розумієте, чому. Фури чітко поділені між ними — кому й що буде доставлено. Там, окрім продуктів, є питна вода, засоби індивідуального захисту, гігієнічні засоби, лопати, сокири, буржуйки, скопи, цвяхи, плівка. Все, що необхідно нашим хлопцям, які боронять державу на сході, на самому «передку». Фурою туди не доїдемо, а розвантажимо в маленькі транспортні засоби, щоб доставити безпосередньо в підрозділи.

Поряд із Василем Коньком — Володимир Мосейко, наказний отаман Тернопільського крайового коша українського козацтва.

— Наша організація — «Десантно-козацький рій», — каже п. Володимир. — У Тернополі ми організували волонтерський центр і назвали його просто «Я — волонтер». До нього приєдналося багато організацій з Тернопільщини, Хмельниччини. Разом уже вісім років займаємося волонтерством. Налагодили логістику з військовими частинами — в першу чергу допомагаємо їм. Не забуваємо і про жителів Бучі, Києва, Харкова, Миколаєва, Сум, Чернігова — підтримуємо їх усім, чим можемо. Ось і до Великодня відправляємо 30-тонну фуру, чотири буси їде з Хмельниччини плюс бус з Тернопільщини. Таким чином хочемо «зайняти» всю лінію оборони, починаючи від Харкова до Маріуполя — куди зможемо доїхати.

За словами Володимира Мосейка, фура з Тернополя прямує в Донецьку і Луганську області, є хлопці, які їдуть до Харкова, Ізюма, Волновахи, Курахового.

— Таких людей, як в Україні, напевно, в світі немає, — каже п. Володимир. — Ми довели і собі, і всьому світові, що в єдності наша сила. Адже до волонтерства долучаються всі — від старого до малого. Цьогоразу це — жителі Лановеччини, Зборівщини, Збаражчини, Кременеччини, Підволочиська, на Хмельниччині — Городка, Теофіполя. Хтось готує малюнки, хтось ліпить вареники чи випікає паски, хтось виготовляє буржуйки. Всі долучаються до допомоги фронтові, щоб швидше ту нечисть перемогти.

За словами п. Володимира, у Великодні дні вони відправляють десятитонний бус на Миколаїв для жителів області, планують «охопити» ще й Запоріжжя і Харків.

— Військові в організацію «Я — волонтер» пишуть, що їм потрібно, чи то продукти, чи рації, автівки, тепловізори, бронежилети, — розповідає Володимир Мосейко. — Особливі передачі у святкові дні від дружин, дітей. Вони піднімають дух. А найзворушливіші — від мами, а ще й у свята… Всі плачуть — і той, хто передає, і той, хто отримує. І немає різниці, скільки тому солдатові років — 18 чи 60. Бо це — найдорожчий подарунок, батьківська, материнська передача, тепле слово в листі, що чекають бійці з нетерпінням. Ми стараємося до кожного доїхати, кожному передати, показати, що їх ніхто не забуває — любить, шанує, поважає.

Волонтерські фури і буси поїхала напередодні Великодня на схід із найнеобхіднішими речами для оборони країни і дуже потрібними, щоб зігріти воїнові душу.

Тіна Влад.