«Все так не буде» – у давнину всупереч всіляким заборонам, збирались за пасхальним столом

Фото з вільних джерел
Фото з вільних джерел

Сучасне покоління молоді святкування Христового Воскресіння сприймає як належне, не замислюючись над тим, які гоніння передували до того.

Згадуючи дитинство, тільки віднедавна  стала усвідомлювати сутність і значення того часу – покоління моїх бабусь Марфи і Ганни, на долю яких випало практично пережити і відчути Євангельську мудрість: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я є серед них”. Церква у рідному селі на Черкащині була зруйнована ще у 1917 році. Попри те, залишалась глибока віра у серці.

І коли наставала весняна пора, а з нею дохристиянський Великдень, християнський Страсний тиждень  – кожний вдома таємно здійснював сакральний ритуал  – пік паску. Будь-яка  концентрація на чомусь уваги – це вже ритуал, це вже медитація. (Прохання вкладати у це слово позитивний зміст). Цікаво так виходило. На загал, буцім, ніхто нічого «не знає», але майже у кожному домі (там, де ще було старше покоління) витали неймовірні пасхальні пахощі, варились крашанки…

Приховати оті пахощі було неможливим: вони просочувались буквально крізь віконні шиби, одвірки, втікали через комини… Аура села одночасно потай і привселюдно торжествувала. Ось це і була найправдивіша перемога добра над злом. Кожний про це знав сам для себе, тримав цю величальну звістку у найпотаємніших закутках сердечного колодязя. Тим часом людей змушували у такі священні для всього Всесвіту дні виходити на суботник і прибирати біля пам’ятника Лєніну. Звісно, все робилось не усвідомлено і незадоволено, бо пам’ять була зрошена живильним благовістом про те, що завжди, рано чи пізно, за будь-яких обставин, згідно закону про діалектику – перемагає добро.

Попри те старі люди в селі вперто проголошували непроминальну мудрість: «Все так не буде». І коли в родинах, всупереч всіляким заборонам, збирались за столом, де сяяла, обрамлена кольоровими візерунками і Великодньою пишнотою паска, там вже був присутній Той, в Ім’я Кого все це щиро і з вірою у серці робилось. У такий спосіб паска і крашанки з писанками освячувались, бо: «Де двоє або троє зібрані в Моє Ім’я, там Я є серед них». «Свячена пасочка» казала тоді бабуся, але я була малою і не придавала особливого значення тим словам. Мені подумалось, якими вдячними маємо бути (особливо моє покоління) батькам наших батьків за оті неповторні священні пасхальні дитячі миті, які непомітно зринають у пам’яті щоразу, як тільки у хаті починають витати духмяні священні пахощі.

Валентина Семеняк