В який спосіб може закінчитися війна?

Директор Науково-виробничого центру з інформаційних проблем територій Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я.Підстригача НАН України Петро Жук:

Після того, як НАТО не надало Україні навіть мінімальної військової допомоги, стало зрозумілим, що швидкого завершення українсько-московитської війни не буде, хоча перемога України в цій війні, тобто провал планів Путіна щодо її підпорядкування собі, не викликає сумнівів. Тому зараз актуальним стає питання: в який саме спосіб має завершитися ця війна?

            Основним варіантом відповіді на це запитання, який випливає з обговорення в українських і західних інформаційних засобах, є виснаження Росії внаслідок великих військових втрат і санкцій, ріст незадоволення активної і впливової частини населення й усунення Путіна від влади. Але російське суспільство поки що ідеологічно не готове до цього. Аналогією теперішньої ситуації є вплив на розвал Радянського Союзу війни в Афганістані. Цей розвал стався не відразу після поразки й виводу з Афганістану “обмеженого контингенту” радянських військ, а через кілька років, після того, як ті, хто там воював, повернулися додому, допомогли суспільству усвідомити безглуздість цієї війни, а з нею – безперспективність імперської зовнішньої політики Радянського Союзу і його існування загалом. З великою ймовірністю подібне може бути і в Російській Федерації, хоча час для усвідомлення може бути дещо меншим. Проте й цей час занадто великий, щоб протягом нього тривала активна фаза війни. З іншого боку, перша активна фаза війни у 2014 році показала, що Путін не є впертим у своїх поточних планах, він адаптується до ситуації і те, що не вдалося зараз, відкладає на пізніше. Без інстинкту самозбереження, який зупиняє його перед останньою межею, цей диктатор не міг би так довго триматися при владі. Тому, як і в 2014 році, ймовірною є зупинка війни при збереженні Путіном контролю над ситуацією в Росії. Різні варіанти цієї зупинки можуть бути відповідно до успішності дій ЗСУ й усього українського народу.

            Очевидно, в тактику Путіна входить те, щоб витягнути все можливе з поточної ситуації. Тому, поки ще не всі ресурси використано, для нього доцільний ще один великий наступ, щоб якнайбільше просунутися на стратегічних напрямках. Різні варіанти дальшого розвитку подій залежать від того, коли буде зупинено цей наступ і як далеко дійде контрнаступ українського війська. Від цього ж залежить і те, коли буде наступна гостра фаза війни, і чи буде вона взагалі.

            З реально можливих варіантів найбільш бажаний для Путіна полягає в тому, щоб укріпитися на якнайбільшій частині прилеглих до Росії та Криму областей, створити там "народні республіки" на зразок ДНР-ЛНР, приєднати до ДНР-ЛНР непідконтрольні їм частини Донецької і Луганської областей і через кілька років здійснити новий наступ для підпорядкування собі всієї Украфни. Масовий спротив українського народу може зменшитися внаслідок втоми від війни. Проте через потужність і фахове управління українським військом і особливо героїчну оборону Маріуполя цей варіант можливий тільки при переломі в діяльності російської агентури в Україні, яка до цього часу зовсім не виправдала сподівань своїх господарів. Крім того, мала б бути успішна діяльність російських союзників на Заході, які б забезпечили ефективний обхід санкцій.

            Якщо цей варіант не вдасться, то російське керівництво може піти на другий варіант: віддати окуповані частини Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської і Миколаївської областей, але захопити весь Донбас, приєднавши його до ДНР-ЛНР. Позитивною для путінської влади особливістю цього варіанту є те, що він дає підстави їхнім союзникам у світі вимагати припинення санкцій проти Росії, що мало б покращити внутрішню ситуацію в ній. Своєму народу Путін може рапортувати про повну перемогу, оскільки досягнуто основної мети вторгнення - приєднання всього Донбасу до визнаних Росією незалежними державами територіальних утворень, на прохання яких і почалася агресія.

            Ці 2 варіанти прийнятні для російського керівництва, але абсолютно не прийнятні для України, і при нормальному розвитку подій не можуть бути реалізовані. Проте сама їх наявність зменшує запал російських агресорів до кінця продовжувати ескалацію війни, даючи їм варіанти відходу. Для українського народу й українського війська неприйнятний також варіант повернення контролю лише над територіями, захопленими Росією після 24 лютого, оскільки тоді не було б переможного результату війни, яка забрала життя багатьох людей і потребувала великих зусиль.

            Мінімально прийнятним для України варіантом є визволення всіх захоплених в ході військових дій територій України, включно з усім Донбасом, але без Криму, який було захоплено в 2014 році без значного збройного опору. Цей варіант був би явною перемогою, але він не означав би завершення війни, оскільки частина території України, тобто Крим, залишалася б під окупацією, була б плацдармом для нового вторгнення Росії в Україну й російська влада могла б досить швидко відійти від теперішньої поразки, краще підготуватися до такого вторгнення, особливо підготовкою своєї агентури в Україні, підривними діями, спрямованими на дестабілізацію економіки і розкол українського суспільства.

            Реальним завершенням війни було б визволення всієї території України, включно з Кримом. Цей варіант вимагає більше часу і зусиль. Крім того, він не мав би такої, як зараз, однозначної міжнародної підтримки, оскільки багато хто в світі схильний підтримати включення Криму до Росії. Але цей варіант був би великим ударом по авторитету путінської влади та потужності Російської Федерації загалом, від якого ця влада не могла б оговтатися аж до її падіння. Саме те, що час відкладення путінським режимом наступного удару по Україні був би більшим, ніж час існування цього режиму, було б для України гарантією завершення війни. Велика позитивність для України цього варіанту пов'язана і з тим, що він стимулював би дальшу консолідацію українського народу в післявоєнній відбудові й ефективному розвитку країни.

            Реальним варіантом, який би найбільше пришвидшив падіння путінської влади було б в результаті війни не тільки відновлення суверенітету України над всією своєю територією, але й стимулювання падіння маріонеткового лукашенківського режиму в Білорусі. Для цього для Білорусі мала б активно формуватися система альтернативних опозиційних органів управління, надаватися велика підтримка всім антидиктаторським політичним і громадським організаціям для їх активної пропагандистської діяльності на місцях. Оскільки в цьому варіанті особливо зацікавлені посткомуністичні країни Центрально-східної Європи, то вони б мали забезпечити ефективні міжнародні санкції проти лукашенківського режиму не тільки через його самопроголошеність, але й за співучасть у російській агресії проти України. Особливе значення має підтримка частини білоруської армії, що відмовилася воювати проти України, і її єднання з білоруськими добровольчими загонами, що воюють на боці України. Для цієї частини армії та білоруських добровольців нема іншого виходу, крім повалення лукашенківського режиму. Адже без цього вони та їхні сім'ї зазнали б великих репресій і, в кращому випадку, були б змушені покинути свою країну. До повалення диктаторського режиму в Білорусі могли б привести активні народні виступи під захистом частини силових структур, які перебувають на боці народу, як це було в українській Революції гідності. Деморалізація білоруської та російської влади через поразку в Україні привела б до відсутності їх активного опору народним виступам. Китай і Росія були б змушені змиритися з падінням їхнього білоруського васала задля уникнення значних негативних наслідків для себе самих.

            Хоча 3 прийнятні для України варіанти для російського керівництва небажані, але з ними вони змушені будуть змиритися задля збереження на кілька років путінського режиму. Антимистецтво брехні, яким вони досконало володіють, дозволило б їх трактувати це для свого народу, як успіх, а припинення активних військових дій на території України дозволило б уникнути міжнародної ізоляції Росії й виключення її з глобальних структур.

Петро Жук, 15.03.2022