Уродженець міста на Тернопільщині отримав престижну недержавну військову нагороду (Фото)

На фото Романа Ніколаєва: лицар Ордена “Народний герой України” Сергій Корсун
                                                                                                                        

Сергій Корсун, уродженець міста Борщева, що на Тернопільщині, підполковник, командир танкового батальйону 14 окремої механізованої бригади пройшов усі горнила війни на сході України від самого її початку. Справжній чоловік, наш захисник, безстрашний і гордий воїн, він не раз заглядав у вічі смерті, втрачав побратимів, був контужений під час одного з боїв.

Його життя складається із недовгих відпусток вдома, а потім дорога знову пролягає на війну. І так ось уже шостий рік.

На зорі своєї юності він вирішив стати військовим, вступивши до Харківського інституту танкових військ. Манила військова романтика, розповіді дідуся, котрий пройшов усю Другу світову війну. Ветеран із гордістю показував онукові свої бойові нагороди і розповідав про страшні дороги війни. Хіба міг тоді Сергій подумати, що і в його долі теж буде війна, біль, втрати?

Штурм Мар’їнки, Пісків, Савур-Могили поблизу Сніжного, бої за Дибальцеве, що на Донеччині, – ось гроїчні рубежі Сергія Корсуна і його побратимів.

Рідне місто Борщів пишається Сергієм, адже він – володар почесного Ордена «Народний Герой України». І саме тому, що таких героїв обирає народ, а не чиновники, нагорода і є безцінною.

Орден «Народний герой України» – це всеукраїнська недержавна нагорода, яку заснували волонтери у 2015 році. Нагороджують цією відзнакою за мужність, відвагу, самовідданість, героїзм виявлені при захисті незалежності України.  Орден запроваджений за ініціативою  колекціонера антикваріату та волонтера Андрія Боєчка і ювеліра Дмитра Щербакова.

Нагородна рада, в складі якої немає штабістів, чиновників, функціонерів, а тільки авторитетні бійці, волонтери, представники громадскості проводить прозору процедуру висунення, відкрите обговорення кандидатів до нагородження. Навть срібло для виготовлення ордена збирають усім миром. На перший заклик здавати срібло для орденів відразу відгукнулися у 2015 році понад 300 людей з 16 країн. А перша церемонія нагородження відбулася 4 червня 2015 в Софійському соборі, де тоді було відзначено 23 особи.

Коли торік у серпні Сергію повідомили, що йому потрібно приїхати у Рівне на урочистості з нагоди нагородження престижною відзнакою – спочатку не повірив. Уже потім дізнався про особливості цього відбору і втішило воїна те, що обирали по-справжньому чесно і справедливо люди, котрі не є державними службовцями.

– Це не лише моя відзнака, а й визнання всього танкового батальйону і 14 бригади. Оскільки ми всі давали присягу на вірність народу України.  Нагорода – народна. А значить – найвища, – розповідає лицар Ордена “Народний герой України” Сергій Корсун.

Пригадує, після вручення ордена приїхав у рідний Борщів до батьків. Тоді ще був живий його 96-річний дідусь, котрий, на жаль, уже помер. Але як він зрадів нагороді онука! Дідусь пройшов усю Другу світову війну, мав декілька серйозних кульових і уламкових поранень, дві контузії. Коли побачив Сергіїв орден – заплакав. Довго гладив срібний тризуб ордену із мечем усередині і червоно-чорну стрічку.

Сергій каже, дідусь був завжди для нього прикладом справжнього воїна, тому й професію військового обрав невипадково. Згадуючи війну на Донбасі дідусь завжди плакав, а коли дізнався у 2014, що онук їде на схід захищати Україну від російський окупантів, казав: «Я їду з тобою!».

Рідне місто радо зустріло воїна під час його останнього візиту. Із отриманням нагороди Сергія Корсуна привітали однокласники, колишня класна керівничка, місцеві волонтери, які влаштували для учнів школи, вихованців Будинку дитячої творчості зустріч із воїном.

Сергій розповідає: не звик говорити багато, але для присутніх на тій зустрічі знайшов потрібні слова. Найбільше тішило його те, що побачив в дитячих очах повагу до своєї професії. А скільки ж цікавих запитань вони задали! Зустріч була по-справжньому щирою і домашньою.

Підполклвник Сергій Корсун непримиренний до ворога – російських окупантів. І коли чує розмови про те, що «на Донбасі немає російських військ», то радить тим, хто про це говорить, самим поїхати туди і переконатись у зворотньому. На власні очі бачив, як у Сніжне і Торецьк заїжджала російська бронетехніка – реактивна і ствольна артилерія. Окупанти тут усюди, на кожному кроці.

Одна із найпам’ятніших подій війни – штурм Савур-Могили, височини у східній частині Донецької області.  Спогади про події на Савур-Могилі для нього особливі і болючі.

Там, у серпні 2014 року він познайомився із «госпітал’єркою» Яною Зінкевич. Був тут підрозділ добровольців, бійців 25-ої бригади, 3-го полку спецназу. Там же знаходилися танки 51-ої бригади і два танки 17-ої танкової бригади. Був і взвод вогнеметників 72-ої бригади. На фінальний штурм було залучено п’ять бригад!

Висота дуже складна. На неї важко піднятися навіть по сходах, каже Сергій Корсун.

– Перший раз ми штурмували висоту самі. І понесли втрати. Нам поставили задачу взяти Савур-Могилу. Ми на неї вночі вийшли, вибили звідти всіх. Але окопатися, щоб сховатися від обстрілу, було неможливо. Там же не грунт, а скеля. Окупанти по нам гатили цілу ніч: із 11 вечора до 4 ранку без пауз.

Під час цих боїв Сергій отримав контузію.

Сьогодні багато розмов точиться про те, що «потрібно домовлятися, досить воювати».  Сергій Корсун не розуміє і не сприймає такого формулювання. На його думку, як військового, у нашої держави є один шлях – цілковита перемога над російськими окупантами. Спочатку треба повернути кордони, а потім – миритися.

У 38-річного Сергія Корсуна підростає син. Він уже у підлітковому віці. Батько є прикладом для хлопчика у всьому, він пишається його героїзмом і відвагою. Якщо хлопець у майбутньому обере таку ж професію як і батько, то про Корсунів із Борщева можна буде говорити як про династію військових. Є борщів’янам ким пишатися і кого ставити у приклад дітям!

У травні Сергій Корсун відзначив свій 38-ий День народження. Нехай же здійсняться всі мрії про мир на рідній землі нашого славного земляка – сильного, мудрого, відважного воїна, котрий уміє надійно тримати у руках зброю, щоб захищати кожного з нас.

                                                                                                                                     Ірина Мадзій

Джерело: “Вільне життя плюс”.