Українці, яким 35-45, переконані, що вони – найгірші у світі батьки, каже психолог

Гаев2-nА що ж відбувається у родинах покоління українців, яким сьогодні 35-45? Відповідь психолога Наталії Гаєвської на це запитання ми обіцяли дати читачам сайту «7 Днів-Україна» у кінці минулої публікації.

Нагадаємо, роздуми фахівця під спільною назвою «Травми поколінь» ми подаємо кожної суботи, у той же час. Думки психолога сподобалися багатьом нашим читачам. Частину людей вони навіть обурили. Адже кожен має право на власну думку. Тож пропонуємо до вашої уваги наступну розповідь Наталії Гаєвської.

«Більшість 35-45-річних з різних причини і зараз – у складних стосунках зі своїми батьками (або їх пам’яттю). У багатьох із них не вийшло з міцним шлюбом або вийшло не з першої спроби, а тільки після відділення (внутрішнього) від батьків.

Звичайно, отримані і засвоєні у дитинстві установки про те, що чоловікам тільки одного треба, а жінки тільки й прагнуть, що «підім’яти під себе», щастю в особистому житті не сприяють. Але вже принаймні з’явилася здатність з’ясовувати стосунки, чути одне одного, домовлятися. Розлучення стали частішими, оскільки перестали сприйматися як катастрофа і крах усього життя. Вони зазвичай – менш «криваві». Усе частіше розлучені подружжя можуть потім цілком конструктивно спілкуватися і разом займатися дітьми.

Читайте також. Українці з покоління в покоління передають душевні травми – психолог

Часто перша дитина з’являлася шлюбі, де відтворювали батьківську модель. Потім дитину віддавали повністю або частково бабусі, а мама отримувала шанс усе ж відокремитися і почати жити своїм життям.

Крім ідеї втішити бабусю, тут ще грало роль багаторазово почуте в дитинстві «я на тебе життя поклала». Тобто люди виросли з установкою, що ростити дитину, навіть одну - це щось нереально складне та героїчне. Часто доводиться чути спогади, як важко було з первістком. Навіть у тих, хто народив уже в епоху памперсів , харчування в баночках, пральних машин-автоматів та інших «прибамбасів». Не кажучи вже про центральне опалення, гарячу воду та інші блага цивілізації.

Читайте також. Проблеми в Україні створюють “баби з яйцями”, – психолог

Звичайно важко, якщо заздалегідь відомі умови задачі: «життя покласти, ночей не спати, здоров'я загробити». Ця підсвідома установка змушує боятися і уникати власної дитини. У результаті мама, навіть сидячи з малям у декреті, майже з нею не спілкується і відверто тужить. Наймають нянь. Їх міняють, коли дитина починає прив'язуватися, адже тоді - ревнощі!  І ось уже ми отримуємо нове коло - депривованого, недолюбленного покоління, чимось дуже схожого на те, військове. Ось тільки війни ніякої уже не було...

Читайте також. Нині головна рушійна сила в Україні – люди покоління “дядька Федора” із мультика, – психолог

Подивіться на дітей в якомусь дорогому пансіоні. Тіки, енурез, спалахи агресії, істерики, маніпуляції. Дитбудинок - тільки із англійською та тенісом. А тих, у кого немає грошей на пансіон, можна побачити на дитячому майданчику в спальному районі.

«Куди поліз, ідіоте, зараз ти в мене отримаєш. Я що - потім прати повинна, так?» Ну, і таке далі: «Сил моїх на тебе немає, очі б мої тебе не бачили», причому із непідробною ненавистю в голосі. Чому ненависть? Та він же кат! Він же прийшов, щоб забрати життя, здоров'я, молодість, так мама сказала! Як варіант, жінка сама підсвідомо боїться материнства і відмовляється від цієї ролі.

Читайте також. Психолог Наталія Гаєвська – про розкіш просто любити власних дітей

Інший варіант сценарію розгортається, коли бере верх ще одна підступна установка гіпервідповідальних: усе має бути ПРАВИЛЬНО! Найкращим чином! Рано засвоївши батьківську роль, «дядьки Федори» часто бувають схиблені на свідомому батьківстві. Збалансоване харчування, гімнастика для немовлят, розвиваючі заняття - з року, англійська - з трьох. Література для батьків, читаємо, думаємо, пробуємо. Бути послідовними, знаходити спільну мову, не виходити з себе, все пояснювати, ЗАЙМАТИСЯ ДИТИНОЮ.

І вічна тривога, звична з дитинства: «А раптом що не так? А раптом щось не врахували? А якщо можна було краще? І чому мені не вистачає терпіння? І що ж я за мати (батько)?». Тобто, якщо покоління дітей війни жило у впевненості, що вони - прекрасні батьки, яких ще пошукати, і в їхніх дітей - щасливе дитинство, то покоління гіпервідповідальних майже поголовно уражене «батьківським неврозом». Вони (ми) впевнені, що чогось не врахували, не доробили, мало займалися дитиною («ще й працювати посміли, і кар'єру будувати, матері-єхидни») , вони (ми) тотально не впевнені в собі, як в батьках, завжди незадоволені школою, лікарями, суспільством, завжди хочемо для своїх дітей більше і краще.

Читайте також. У 60-ті в Україні виросло ціле покоління занедбаних дітей, – психолог

Чим далі, чим більше розмиваються «береги», множаться, дробляться, химерно переломлюються наслідки пережитого. Думаю, для четвертого покоління вже набагато важливішим буде конкретний сімейний контекст, ніж глобальна минула травма. Але не можна не бачити, що багато сьогоднішніх проблем все ж таки зростають із минулого».

Сподіваємося, поради, які дала психолог Наталія Гаєвська, вам допоможуть. Принаймні дещо пояснять і підкажуть, як зрозуміти своїх батьків і дітей. Надалі ми плануємо продовжити співпрацю з фахівцем і вже готуємо із психологом цикл нових публікації. Стежте за анонсами на нашому сайті.