У ці дні за давнім звичаєм ставимо в оселі Дідуха

За давнім українським звичаєм у ці дні ставимо в оселі Дідуха, адже саме в ці дні за давніми віруваннями українців народилося Нове, Молоде Сонечко і день почав зростати. Отже, що таке дідух? Яку роль він відігравав у віруваннях наших пращурів, що символізував, які обряди з ним проводили?

Добробут родини і роду залежав від погоди і врожаю. Давні українці шанобливо ставились до природи і не зрізали ялинку на свята заради кількаденних розваг. У період різдвяно-новорічних свят в оселі на почесному місці (на покутті) ставили Дідуха, сплетеного з колосся пшениці, жита або вівса.

Дíдух – це дух Дія (Коляда). Останній сніп. Божество сили й добра. Згаданий ще у «Велесовій Книзі»: «То Влес учив Праотців наших землю раяти і зерно сіяти, і жати віна-віночі на полях страдних, і ставити Снопа до огнища (до житла), і шанувати його, як Отця Божого» (ВК, д. 8/2).

Дідух – це дід, себто старійшина роду, найповажаніший символ багатодітної родини. Відповідно, солома – баба. Тому соломою вистеляли долівку на Різдво Молодого Сонечка.

Дідуха ще називають колядником, дідом, дідичком, королем, снопом-раєм, колядою, Хлібним Деревом, королем, Снопом (житній, пшеничний або вівсяний). Для наших пращурів це не просто прикраса, а пожертва богам і подяка за добрий урожай. Ось чому Дідух – символ урожаю, багатства, добробуту, безсмертя предків, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду і родини. Дідух уособлював і Бога Вéлеса (Влес, Влас, Дід Дух (Дідух): бога достатку, опікуна худоби, врожаю, поезії, «пристанище сили нашої» (за ВК).

Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Задовго до зими, українці залишали на полі так звану велесову бороду: нескошений сніп, який прикрашали стрічками. Потім з нього робили Дідуха, прикрашаючи дарами рідної землі: засушеними квітами, монетками, горішками і кетягами калини, а на Святвечір вносили до хати.

Дідух стояв на покутті аж до Водосвяття, після чого його спалювали. Нарік виплітали новий. Спалення Дідуха символізувало, що душам померлих вже час повертатися на небо.

Саме в час перебування Дідуха в оселі мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха ложки, де начебто мають перебувати душі пращурів. На ніч поруч ставили й коливо: страву з меду і куті. Так має тривати доти, доки сніп перебуває в оселі.

Тож пошануймо свій, Рідний символ життя і достатку, поставивши на покýтті (почесному місці) наш символ: житній Дідух.

Зрізана ялина – це «труп», символ смерти. Її місце – на могилах і кладовищах. Ялина – дерево суму й жалоби, символ невідворотности смерти…

Дідух – Дерево Життя, символ Роду, сонячного воскресіння і зв’язку Поколінь, результат відбору кращого із кращого (зерна). Місце Дідуха – на чільному місці: у Красному Куті світлиці на покуті! Дідух, особливо зажинковий – це потужна життєва Енергія Життя, здатна до розмноження і дарування життя.

Наші предки, сонцепоклонники-хлібороби, жили в гармонії із природою, розуміли свою залежність від неї. Тож їхній спосіб мислення і ритм життя визначало Сонце і природні цикли. Давні українці створили космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар, у якому були закріплені їхні основні світоглядні засади, їхнє розуміння сенсу життя, визначальні свята і обрядовість. Фундаментом їхнього життя був Звичай. Основними святами українців із давніх-давен були чотири: зимове і літнє сонцестояння та весняне й осіннє рівнодення. Ці вшанування головного небесного світила, без якого нема життя на Землі, підкреслювали, що людина – частина Природи і Всесвіту.

Природний народний календар сонцепоклонників, який сягає глибини тисячоліть, називають Колом Сварожим. А Коляду, або Різдво (народження) Сонця, святкували після зимового сонцестояння (21 – 22 грудня і ще впродовж кiлькох днів), коли день починає зростати. Тому пояснювати прадавні свята дуже просто, позаяк вони не прив’язані до жодної релігії, а тісно переплетені з природою і були філософією життя наших мудрих пращурів.

Від Коляди («Коло» – Сонце) до Коляди крутиться Коло Свароже – завершується коло обрядів і починається все заново. І так – без кінця. Вірогідно, що слово «календар» походить від «колодар». У час зимового сонцестояння народжується молоде сонячне світло (Сонце, Коло), яке щодня прибуває й поборює темряву. Відбувається смерть (закінчення) Корочуна: найтемнішої частини року. У народі казали «Дідух до хати – біда із хати», «Дідо йде до хати, а всяке зло – з хати».

А що робити з Дідухом після свят? У селах Галицького району його вимолочували: хто перший зайде в хату, той і молотить. Потім до зерен зі святочного снопа додавали ще і йшли віншувати сусідів та знайомих, посипаючи це зерно у домівках на щастя, на долю.

На Покутті частину Дідуха спалювали, сповіщаючи цим самим, що народилося Нове Сонце. Із колосків иншої частини, додаючи гілочки ялиці та васильку, робили кропило для свяченої води. Трохи стебел залишали на перевесла, якими перев’язували фруктові дерева, аби наступного року добре плодоносили.

На Різдво (Сонця) на столі ставили 12 (або 13, бо у давні часи було 13 місяців) страв. Серед традиційних обов’язково були кутя, коровай (калач, круглий, як Сонце), вареники (символ Місяця), узвар…

Щодо долі ялинок, то тут варто замислитися, скільки тисяч дерев вирубуємо щороку заради кількаденної розваги! Адже від садіння до заготівлі ялинки проходить щонайменше 8 років, а щоб виростити дерево заввишки 3 м, потрібно близько 15 років! Якщо так хочеться чужого символу (ялинки), то можна обмежитись гілками. Але краще – встановлювати нашого обрядового Дідуха!

Дідух, сіно, різдвяні традиції мають позитивний заряд енергії, дають нам відчуття таємничости і свята. Солом’яні обереги встановлюють на майданах Києва, у містах Львівщини, Франківщини, Тернопільщини, Волині та в инших краях нашої Вітчизни.

Синонімічні назви Дідуха: Дід, Хлібне Дерево, Сніп, Коляда, Король, Колядник – свідчать про тривалий час використання українського народного символу Новоріччя, символу добробуту, затишку, радости, тепла. Дідух – це дідівський дух, дідів дух, себто дух усіх попередників родини, роду, нації. Тому шануймо Своє, Рідне, Національне, якщо ми вважаємо себе українцями й патріотами! Приємно, що відродження обрядів і звичаїв шириться Україною, що в багатьох українських родинах знову встановлюють саме Дідух замість ялинки на Різдво і Новий рік. У музеях проводять майстер-класи з виготовлення Дідуха. Усе більше українців вивчають національну символіку. Бо, як писав ще Конфуцій, символи і знаки правлять світом. Тож вивчаймо, відроджуймо й поширюймо свою, Рідну, культуру – «і вічні ми будемо з нею»!

Різдвó (Сóнця) – народження нового Сонця, збільшення світлового дня (22 грудня). Коляда – від слова «Коло» (первісна назва Сонця). Роковí гості з 8-кутною звіздою (символ  Сонця) співали колядки: хвалебні пісні на честь Сонця. Вік свята українського Різдва – понад 10 тисяч років. Дідух, колачі, кутя, узвар – рослинна пожертва Богам.

Тож ставмо на Святвечір сніп жита (сим славмо життя), а не ялину, яку кладуть до могил!

Любов Сердунич, просвітниця, письменниця.