У місті на Тернопільщині відкрили пам’ятник землякам, які загинули в Афганістані (Фото)

фото: Борщівська міська рада
фото із сайту Борщівської міської ради

В Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав та 31 річницю виведення військ з Республіки Афганістан. Сьогодні у місті Борщеві, що на Тернопільщині, відкрили пам’ятник загиблим у локальних війнах.

Троє жителів Борщівщини героїчно загинули під час військових дій в Афганістані 1979 – 1989 років.

Щорічно 15 лютого члени Борщівської районної спілки воїнів-афганців «Інтер» за традицією моляться на могилах та відвідують сім’ї загиблих.

Але сьогодні день особливий, бо нарешті здійснилася багаторічна мрія колишніх воїнів відкрити пам’ятник своїм побратимам.

Під час відкриття пам’ятника, учасники згадали поіменно всіх тих, хто не повернувся з війни, хвилиною мовчання.

Дев’ять років, один місяць і дев’ятнадцять днів радянські війська виконували інтернаціональну місію на території Афганістану.  У цій незрозумілій війні у мирний час воювало понад 1700 жителів Тернопільщини, 48 воїнів загинуло, 46 стали інвалідами. 18 річні юнаки, яких призивали на строкову військову службу, не усвідомлювали, що чекатиме їх там, у пекельних горах. Радянська ідеологія цинічно називала службу у ті роки інтернаціональним обов’язком , армійські чини відбирали на війну дітей із віддалених сіл України, з простих сімей, які не могли ніяк протидіяти цьому.

фотоіз сайту Борщівської міської ради
фотоіз сайту Борщівської міської ради

У Борщівському районі із  тієї війни не повернулося троє наших земляків: Євген Богач із Кривчого, Валерій Гричак з Устя і Микола Жупник із Шупарки.

Найстаршим був боєць Туркестанського військового округу,  кавалер ордена Червоного прапора, гвардії капітан  26-річний Євген Богач. У нього залишились дружина і син, який народився 6 лютого 1988 року, у день його смерті. Професійний військовий, він пройшов усі дороги Афгану, заглядав смерті у вічі і писав у щоденнику: «Життя – це щастя. Щастя – це життя. Думай про життя». На такій війні цінність життя осмислювалась по-особливому. Прожити йому ще б рік, дочекатися б тієї дати, коли у 1989 виводили війська. Та не судилося. Євген спішив жити, бо завжди повторював: «Живу за принципом: скоріше все зробити». Ці фрази викарбувані на його могилі, до якої не заростає дорога рідних і знайомих. Підступна гранатометна черга обірвала життя воїна на дорозі між Кабулом і Баграмом, коли він їхав попереду колони бетеерів.

фотоіз сайту Борщівської міської ради
фотоіз сайту Борщівської міської ради

На стіні сільської школи встановлено меморіальну дошку на пам’ять про воїна – односельчанина.

Кавалер ордена Червоного Прапора Валерій Гричак із Устя був призваний до війська у 1985 році, служив у розвідці. 16 раз він виходив на складні операції, з останньої не повернувся. Йому йшов 21 рік.

Усі його листи вона береже як цінну реліквію, бо лише вони нагадують про сина. За три місяці до смерті батьки отримала листа. Валерій писав, що незабаром його мають нагородити медаллю «За відвагу», але нагороди він так і не дочекався.

Валерій Гричак загинув від ворожої кулі 4 січня 1987 року. У центрі села стоїть погруддя воїна – інтернаціоналіста, поблизу свого будинку батьки , за допомогою двох односельців, братів Стельмахів, спорудили невеликий пам’ятник сину, а вулиця, де вони живуть, названа його іменем.

Лише 19 років було Миколі Жупнику з Шупарки, коли він загинув на полі бою, рятуючи свого командира. Куля пройшла через голову.

Мати плакала, коли його у 84-му призвали в армію, ніби відчувала щось недобре.  Її серце стрепенулося, коли отримала  листа з грифом «польова пошта».  Зрозуміла, куди попала її дитина. Трохи більше року він був на тій війні, загинув 18 грудня, а похоронили його аж 3 січня.

– Забирали у нас дітей – не питали, і не питали, коли хоронити маємо! Все вирішували за нас! Ще коли він був живий, то писав в листах, щоб я не плакала так за ним, бо йому від цього недобре, а я дивувалася: як то він знає, що я плачу? Спасибі, що хоч про нас не забувають хлопці-афганці з Борщова, щороку приїжджають, допомагають чим можуть, – розповідала мені декілька років тому Марія Жупник, мама Миколи.

За бойові заслуги Микола Жупник був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Афганістан приніс в родини смерть, вічний біль і смуток. Це лише три історії, а скільки подібних є в Україні! Адже у пекло афганської війни було призвано понад 150 тисяч українців, 3360 з яких загинуло, а біля 2 тисяч вважаються полоненими і без вісті зниклими.

Уже вдома, від ран і хвороб, померло більше 4 тисяч воїнів тієї страшної і нікому непотрібної війни.

В урочистому відкритті пам’ятника взяли участь міський голова Борщева Іван Кобилянський, працівники міської ради, заступник голови Борщівської райдержадміністрації Віктор Голубець, представники військового комісаріату. Головними на заході були воїни-афганці, воїни АТО, а також представники духовенства, громадськість.

Почесне право відкрити новоспоруджений пам’ятник мали голови обласної спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) Сергій Лісовий та його борщівський колега Ярослав Струтинський, йдеться у дописі на сторінці Фейсбук Борщівської міської ради.

Слова вдячності від імені вдови загиблого воїна зачитав голова обласної спілки афганців Сергій Лісовий.

– Це не просто скульптурний меморіал, це – вшанування пам’яті земляків-афганців, наших побратимів, з якими ми пліч-о-пліч воювали у ті далекі 80-ті, це символ пекучого болю батьків, які не дочекалися своїх синів з війни, це постійне нагадування про те, що ми не можемо дивитися вперед, у майбутнє, забуваючи при цьому чи нехтуючи минулим», – зазначив голова районної спілки ветеранів війни в Афганістані (воїнів-інтернаціоналістів) Ярослав Струтинський.
Присутні подякували батькам загиблого воїна Валерія Гричака, сестрі загиблого воїна — Галині Жупник.