У 60-ті в Україні виросло ціле покоління занедбаних дітей, – психолог

Гаєвська-n– Сьогодні мова піде про те, як складалося життя у дітей, чиї родини зіткнулися з воєнними реаліями, репресіями та втратою рідних, – каже психолог Наталія Гаєвська. – Йдеться про психологічні травми, підсвідомо передані у спадок від батьків…

Нагадаємо, початок публікації з серії «Травма поколінь», про те як досвід попередніх поколінь впливає на теперішнє наше життя та стосунки в наших сім’ях, – на сайті «7 нів-Україна» зявився 21 грудня 2-13 р. До великої радості Наталії Гаєвської стаття викликала зацікавлення у читачів.

Читайте також. Українці з покоління в покоління передають душевні травми – психолог

Психолог отримала багато відгуків. Тож сьогодні ми пропонуємо вам продовження:
«Пройде час, і вже ця дитина, ставши дорослою, створить власну сім’ю, народить дітей. У роки приблизно 60-ті. Хтось настільки сильно був під впливом «залізної матері» , що зміг лише відтворити її стиль поведінки. Не треба також забувати, що багато дітей матерів не так вже й часто бачили: у два місяці – ясла, потім – п’ятиденка у садку, все літо – на дачі або в селі і т. ін. Тобто формували ці особистості не лише сім’я, а й установи, в яких «страшних баб» завжди було достатньо.

Розглянемо не найгірший варіант. Дитина була травмована горем матері, але зовсім душу їй це не «відморозило». Час минав і життя брало своє, і так хотілося кохати і бути коханим. Вперше взявши на руки власне, такого маленьке і тепленьке дитятко, молода мама раптом розуміла: «Ось воно! Ось той, хто нарешті полюбить мене по-справжньому, кому я дійсно потрібна». З цього моменту її життя набувало нового сенсу. Вона жила заради дітей. Або заради однієї дитини, яку вона любила так пристрасно, що не могла припустити, що можна розділити цю любов ще на когось.

Тож вона сварилася з власною матір'ю, яка намагалася відшмагати онука кропивою –« так не можна». Вона обіймала і цілувала своє дитя, і спала з ним разом, тільки зараз, заднім числом усвідомлюючи, чого вона сама була позбавлена в дитинстві. Її поглинає це нове почуття повністю. Усі надії, сподівання - все в цій дитині. Вона «живе його життям», його почуттями, інтересами, тривогами. У них немає секретів один від одного. З дитиною їй краще , ніж з іншими.

І тільки одне погано - дитя росте. Стрімко зростає, і що потім? Невже знову самотність? Невже знову - порожня постіль? І в дорослій жінці прокидається та маленька занедбана дитина, яка натерпілася самотності і покинутості, тож більше так не хоче. Настільки сильно не хоче , що перестає рахуватися з життям власної дитини - «Я не зможу заснути, поки ти не прийдеш». Мені видається, що в нас у 60-70-ті цю фразу частіше говорили мами - дітям, а не навпаки.

Читайте також. Психолог Наталія Гаєвська – про розкіш просто любити власних дітей

Що ж у цей час відбувається з дитиною? Вона не може не відгукнутися на пристрасний запит матері про потребу в любові. Це - вище її сил. Вона щасливо зливається з нею, піклується, боїться за її здоров'я. Найжахливіше - коли мама плаче, або коли у неї болить серце. Тільки не це - «Добре, я залишуся, мамо. Звичайно, мамо, мені зовсім не хочеться на ті танці». Але насправді хочеться, адже там - любов, самостійне життя, свобода. Тож зазвичай дитина все-таки рве зв'язок, рве боляче, жорстко, з кров'ю, бо добровільно ніхто не відпустить. І йде, несучи з собою провину, а матері залишаючи образу. Адже вона «все життя віддала, ночей не спала». Вона вклала всю себе, без залишку, а тепер висуває рахунок, а дитина не бажає платити. Де справедливість? Тут і спадок «залізної жінки» стає у нагоді: в хід йдуть скандали, погрози, тиск. Як не дивно, це - не найгірший варіант. Насильство породжує відсіч і дозволяє врешті відокремитися, хоч і  не без втрат.

Деякі матері грають свою роль так майстерно, що дитина просто не в силі піти. Залежність, провина, страх за здоров'я матері прив'язують тисячами невидимих пут. А найкращий - з точки зору матері - варіант, якщо донька все ж сходить ненадовго заміж і залишиться з дитиною. І тоді солодке єднання можна перенести на внука і продовжувати далі. А якщо пощастить, вистачить і до самої смерті.

Насильство породжує відсіч і дозволяє дитині врешті відокремитися від матері, хоч і  не без втрат...

І часто вистачає, оскільки це покоління жінок набагато менш фізично здорове. Вони часто вмирають набагато раніше, ніж їхні матері, що пройшли війну. Тому що сталевої броні немає, а удари образ руйнують серце, послаблюють захист від найстрашніших хвороб. Часто свої негаразди зі здоров'ям починають використовувати, як неусвідомлену маніпуляцію, а потім важко не загратися, і раптом все виявляється справді погано. При цьому самі вони виросли без материнської уважної та ніжної турботи, а отже, піклуватися про себе не звикли і не вміють, не лікуються, не вміють себе балувати. За великим рахунком, не вважають себе цінністю, особливо якщо захворіли і стали «тягарем».

Досить про жінок. Де ж чоловіки? Від когось же треба було дітей народити? А про це – наступної суботи, 4 січня 2014 р.