Цей місяць називали місяцем Кота: особливості й прикмети жовтня

Цікаво, що у прадавні часи в Північній півкулі планети 10-ий місяць року — жовтень, називали місяцем Кота. Враховуючи особливості людської психології, давні мудреці саме другий місяць осени присвятили цьому хатньому мешканцеві, нашому улюбленцеві.

Гарний, м’який, пухнастий, вуркотливий котик, одначе з кігтиками і гострими зубами, буває – і з барським норовом; кіт – це наче єдність декількох протилежностей. Як і жовтень. А присвячений йому природний цикл символізує такі філософські сторони людського буття, як заперечення і пізнання істини через особистий досвід…

Вітер, уже відчутно прохолодний, колише жовто-сірими, вицвілими травами. Сумно падають на землю стиглі яблука, груші, горіхи. Журно шелестить кукурудзиння. Літня спека випила з нього всі соки, і тепер воно ствердло й пожухло. Так само журно шелестить і пожовкле листя на гіллі. Бо жовтень – час жовтіння листя, а отже, відмирання. І ось уже частішає падолист довкруг дерев.

Минає пора бабиного літа. А бричка осени мчить усе швидше до холодів, затуманює останні проблиски краси, обмежує барви у дві – три. Стоять сизі від густої паморозі ліси, діброви, гаї й гайочки. Всохла й вужина (ожина)…

Проте не так усе сумно! У будь-яку пору види природи заворожують своєю неповторною красою! Багряніє, наливається соком, солодшає калина й горобина, тішать око останні квіти: чорнобривці, жоржини, мальви, хризантеми, троянди… Милуймося, бо краса жовтнева – така скороминуща!

У тих замилуваннях вималювалась мені

ОСІННЯ АКВАРЕЛЬ

Осіння міждощів’я акварель…

Жовтогарячі шепчуться багаття.

Злітає літо бабине, як свято. 

А незабаром і воно помре…

Ми – ті ж. І вже – не ті. Щось відійшло

Й тріскоче у барвистому багатті.

Чуття і розум – несумісні гаті.

Та… Бере ще літо бабине в полон…

У жовтні відлітають у теплі краї (в ирій) останні птахи. Казали: «Жовтень ходить вже по краю, виганяє птиць із гаю». І летять птахи до раю. Дають про себе знати вранішні приморозки, це «плаче жовтень холодними сльозами».

Жовтень – чи не єдиний із братів-місяців, у назві якого – барва. І хоча місяць усе частіше навіває сум, та його колір – життєвий, світлий: жовтогарячий, аж золотий, аж червоний.

Жовтень – се не лише пора жовтіння листя, а й час завершення усіх польових робіт і приготувань до зими.

У різні часи люди називали жовтень по-різному (відомо понад десяток синонімічних і діалектних назв), але прижилась і залишилася сучасна ностальгійно-прониклива назва: жовтень. Українська назва 10-ого місяця року була відома ще за часів Руси. Але здавна поруч із «жовтнем» вживали й иншу його назву: «паздерник», себто костриця. Бо саме у жовтні розпочинають переробку льону й конопель: вони добре вимокли у воді, висохли під сонцем і на вітрах, тому саме в цей час їх починали м’яти на терницях (бительнях), які відділяють волокно від костриці.

Аналогічне походження і білоруської назви місяця: кастричнік. Брати-білоруси тому й іменують жовтень кастрічікам, цебто місяцем костриці. І паздерник – від слова «паздір» (костриця); сю назву залишúли нам поляки (październik). За даними «Словаря української мови» Бориса Грінченка, словом «жовтень» раніше позначали 9-ий місяць року, тепер званий вереснем, бо й у вересні листя жовкне.

Ще одна назва жовтня – хмурень, бо багато хмурих, дощових днів. А зазимником званий – бо перші заморозки починаються. Листопадник  – бо з дерев і кущів починає опадати листя. 2-ий місяць осени йменують ще й грязнем (грязень), бо дощів багато йде, і тому дороги розм’якли, стали грузькими, кругом «грязь» (болото). Але є й радісна, весела, назва місяця: весільник. Після середини жовтня в українських селах здавна шлюбували закоханих. Тому й казали: жовтень весіллями багатий. І це не випадково, адже позаду залишилась важка праця: пора жнив, осінньої сівби. Инші господарські клопоти теж відійшли на другий план. З’явилось більше вільного часу, тож можна й весілля грати.

У жовтні по всій території України виникають заморозки, найраніше вони починаються у долинах українських Карпат (наприкінці вересня). На півночі та в центрі заморозки бувають на початку хмурня, на південь вони приходять у другій декаді зазимника, на узбережжі наших морів – наприкінці жовтня і на початку листопада.

Самобутньою витворилася й ОСІННЯ ЛЕКСИКА. Наприклад, кажемо: хмари гуснуть, дощ зачастив, розгостився (став частим гостем); дощ – наче з відра, як з цебра, мов із бочки; дощ ливцем ллє, сіє, плющить, дощ періщить, припустив, зачастив, січе, мрячить, залива; проливний дощ. Такий проливняк! Таке зябке! Мжиця, мряка, мрячка… У жовтні все буває: і громовиця гурчить, і мжичка мрячить.

Жовтень (він же – костричник, зазимник, весільник, листопадник, грязень, хмурень…) багатий і на

СВЯТА І ПАМ’ЯТНІ ДНІ.

Рухомі:

Перший понеділок жовтня – Всесвітній день середовища проживання;

перша неділя жовтня – День працівників освіти;

друга неділя жовтня – День художника.

Усталені:

1 жовтня – Міжнародний день музики, Міжнародний день людей похилого віку;

4 жовтня – Міжнародний день захисту тварин;

8 жовтня – День юриста;

9 жовтня – Всесвітній день пошти;

10 жовтня – День працівників стандартизації та метрології, Міжнародний день зі зменшення небезпеки стихійних лих;

У жовтні – День працівників державної санітарно-епідеміогічної служби, День захисника України;

14 жовтня – День українського козацтва, День народження Української повстанської армії (УПА); 

16 жовтня – Всесвітній день продовольства;

17 жовтня – Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів;

21 жовтня – День працівників харчової промисловості;

24 жовтня – День Організації Об’єднаних Націй;

28 жовтня – День автомобіліста і дорожника…

А наші предки, онуки Дажбожі, ще із сивої давнини відзначали у жовтні такі

НАРОДНІ СВЯТА:

1 жовтня – свято Матері Слави (День Богині Слави). Вшановуємо Матір Славу, саме вона – наша Покрова, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил. «Б’є крилами Мати Слава і кличе нас, аби йшли за землю нашу і билися за огнища племени нашого, бо ми – русичі!». Народи індоарійського походження, які поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов’яни» походить від імення цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню Славу понад 2 тисячі років тому. Від імени Богині Слави язичницьку богослужбу почали називати «славленням». Термін «славословіє» означає пісню-молитву. Християни поцупили його до своїх обрядів, як і більшість наших прадавніх, т. зв. «язичницьких» (себто народних) свят. Покровителями споконвіку вважали тих Богів і Богинь, які були рідними для народу – «по крові тіла» (Велескнига). Наші Пращури вірили у божественне народження русичів: дітей Сварога, Перунових синів, Дажбожих онуків… Богиню Славу вшановують 1 жовтня, на свято домашнього вогнища. 1 жовтня – ще й осіннє свято Матері Землі. Вона цього дня вкривається, лягаючи спочити на зиму.

14 жовтня – Зворожини (Осінні Діди, Дідова Субота). Поминальний день. Діди «приходять» у гості до своїх родин. Поминальні обіди: щоб була пара від їжі (бо душі вдихають пару), сита каша з маком, налисники, гриби, поминальний напій та инше (без м’ясного). Громада літніх людей навіть у холодну пору варить куліш на лоні Природи, який тут же споживають, сидячи на землі. Вони знають, що скоро «відправляться на Луки Сварожі», тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Кладуть багато ложок: для Предків, поминають кожного на ім’я. Зворожини завжди відзначають у суботу.

20 жовтня – Мокоша осіння (Бабина П’ятниця). Жінки вшановують Богиню Мокошу, покровительку Роду, жінок, пологів і немовлят, а також жiночогo рукоділля. Її свято завжди у п’ятницю. Їй приносять у жертву прядиво, полотно, а з наступного дня починають великі роботи (ткання, вишивання, пошиття одягу…). У п’ятницю заборонено працювати голкою й ножицями, веретеном, бо цього дня, за повір’ями, Душі покійних родичів вiдвiдують свій piд, але пряля їх не бачить (боялися, щоб не поколоти Душі). Бездітні жінки моляться, щоб мати потомство. Цього дня згадують ycix Богинь: Ладу, Дану, Живу, Лелю, Дану, Мокошу, Матір Славу… На освячення приносять квіти, плоди, якi використовують протягом року для лікування.

Жовтень помітно наближає зиму. За багатьма прикметами жовтня визначають погоду і на наступні місяці. Якими вони будуть – передбачають 

ПРИКМЕТИ ПОГОДИ, які запримітили і перевірили багато поколінь українців. Перевірмо ж їх і ми.

– Білки роблять великий запас горіхів – на холодну зиму.

– Галки зграйками літають – до дощу.

– Грім у жовтні – на малосніжну, м’яку й коротку зиму.

– Гуси лапи піднімають (стоять на одній) – до холоду.

– Коли на Покрову вітер з півдня, зима буде теплою.

– Круки тому крячуть, що зміну в погоді бачать.

– Минула Покрова – з’їла пів дня корова.

– Миші та кроти роблять великі запаси їжі – зима буде довгою і сніжною.

– Осінь дощова – на врожай.

– Першого жовтня вітер західний і йде дощ – Новоріччя

буде зі снігом.

– Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.

– По Покрові – по теплові.

– Прийшла Покрова – всохла дуброва.

– Сова кричить – холод накликає.

– Хто сіє по Покрові, не матиме що дати корові.  

– Який жовтень, такий березень.

– Якщо весь жовтень сухий, то січень буде безсніжним.

– Якщо до Покрови журавлі не відлетять, зима наставатиме поволі.

– Якщо жовтень студений, то й зима буде не теплою.

– Якщо на Покрову (14 жовтня) вітер, то й весна буде вітряною.

– Якщо у жовтні дерева ще в листі, то зима буде пізньою.

НАРОДНИЙ ПРОГНОЗ НА ЖОВТЕНЬ

1 жовтня. У народі цей день називали днем Орини, або журавлиний літ. Якщо на Орину журавлі відлетять, то на Покрову (14 жовтня) буде перший мороз; якщо ні, то до Артемового дня (2 листопада) на мороз годі й чекати – сльота стоятиме. Яка погода 1 жовтня, така буде й 1 квітня.

2 жовтня. Із 2 жовтня проходили Трохимівські вечірки: вибір наречених. «На Трохима не проходить щастя мимо: куди Трохим, туди й воно за ним». У це свято бував і перший снігопад. Якщо до цього дня листя з берези і дуба опав не чисто – слід чекати суворої зими.

3 жовтня. У народі цей день називали Вітряк. День, як правило, був вітряним, і за вітром визначали погоду: якщо північний – близько холоднеча; південний – до тепла; західний – до скорих дощів, а східний – до ясної погоди.

4 жовтня. Погода цього дня має величезне значення, бо якою вона була у цей день, такою вона залишиться й наступні 4 тижні, цебто весь жовтень. Однак ясна погода 4 жовтня у поєднані з північно-східним вітром обіцяє холодну зиму.

5 жовтня. Здавна цей день називають Вітроградаром. Про те, коли очікувати першого снігу, наші пращури передвіщали за березовим листям: якщо до цього дня листя з берези опало не повністю, то сніг вкриє землю пізно.

6 жовтня. Инколи цього дня буває тепло, але рідко. Прийдешню зиму визначали так: якщо тхори і куниці до запланованого часу змінюють літнє хутро на зимове, то зима буде ранньою.

7 жовтня. У народі ще називають цей день Заревницею. Тепер ночі стають усе довшими і темнішими, день відходить «кінськими кроками». Зазвичай на Заревницю варто забирати буряк із городу. Щоб дізнатись про майбутню зиму, спостерігали за дубом: якщо на ньому багато жолудів – до теплої зими і «хлібного» літа.

ПРИСЛІВ’Я і ПРИКАЗКИ про ЖОВТЕНЬ

Про цей місяць збереглося безліч творів давніх жанрів народної творчости. До них можна віднести прикмети, приказки і прислів’я про жовтень.

Вересень пахне яблуками, а жовтень – капустою.

В жовтні із сонцем розпрощайся, ближче до печі підбирайся.

В жовтні – ні на колесах, ані на санях.

Жовтень білий сніг вінчає з великої брудом.

Жовтень землю покриє де листком, а де сніжком.

Жовтень розвезе – листопад підбере.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птахів із раю.

Жовтень холодний, та листопад його перехолодить.

Знати осінь у жовтні по брудові.

Осінь на строкатому коні їздить.

Плаче жовтень холодними сльозами.

Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома.

У жовтні гріє ціп, а не піч.

У жовтні до обіду – осінь, а після обіду – зима.

У жовтні й  листя на дереві не тримається.

У жовтні на одній годині – і дощ, і сніг.

Швидко тане жовтневий день – не прив’яжеш за тин.

Він і сумний, і красивий, і гарячий од барв, і холодний відносно старших братів, і багатий – щодо молодших… Він ще кличе господарів на городи, аби впорядкували їх остаточно: вирвали й почистили буряки, моркву, закомпостували сухе бадилля, підготували землю до оранки (осінньої або весняної), підготували садок до зими…

Помилуймось осінніми краєвидами, сфотографуймо їх на пам’ять і себе на їхньому тлі, посидьмо на осонні, насолодімось природним, хоча й скупим, осіннім теплом. Зберімо букет із різнобарвного листя – хай він гріє нас узимку, нагадуючи приємну прогулянку з дітьми, коханим, із бабусею або подругою… Бо не має Природа поганої погоди, а є вічна загадка Матінки-Природи… Про це – мій вірш:

* * *

Тихіше говори: ми – в шатах осени.

Не сполохни єства незвичний щем.

А ми ж сюди, здається, не запрошені.

Ще ранувато нам в її ковчег.

Тихіше: хай помріється й повіриться,

Що лиш у ній – і мудрість, і скарби.

Он’о, змахнувши крилами-повір’ями,

Осіння птаха – в ирій із верби.

Тумани – серпанковою наміткою,

Багрянцем – черешні… Ой! Ой… замри:

Ми стали осеніти непомітно, бо

Ми – в шатах… о с е н и… Ти-хі-ше… го-во-ри…

Любов Сердунич, письменниця.