Тарас Чорновіл: Кілька чисел і фактів про Іловайську трагедію

12Український політик Тарас Чорновіл як інсайдер, людина, яка на той час безпосередньо була у вирі політичних подій, розповів у Фейсбук, як розвивалися події під час Іловайської трагедії.

Кілька чисел і фактів про Іловайську трагедію, бо в нас надто часто починають звучати фрази на зразок: «А при чому тут Путін, до чого тут Росія? Нам звинувачення проти своїх військових та влади потрібні». Уже минулого (та й позаминулого) року носії таких поглядів у нас старалися замовчувати участь російських військових у Іловайській трагедії. А це вже дуже багато про що говорить. Це вже не опозиція, а прелюдія державної зради. До речі, саме цим і займалася сумновідома комісія батьківщинівця Сенченка.

Отже, окрім сепаратистів, чеченських бойовиків, так званих відпускників і «добровольців» (більшість – кадрові військові), 24 серпня в Україну вторглося угруповання рашистської армії чисельністю 3.500 чоловік у складі трьох батальйонно-тактичних груп, а також військова техніка: до 60 танків, 320 БМД (БМП), до 60 гармат та 45мінометів, 5 ПТРК. Це лише та техніка, яка перетнула кордон в момент вторгнення, без урахування заведених раніше озброєнь, а також тих сил, які додатково входили на нашу територію уже після 24 серпня.

Українські захисники Іловайська були озброєні лише легкою стрілецькою зброєю. В момент оточення Іловайська співвідношення сил становило приблизно: 18 росіян на одного нашого бійця, танки – 1 до 11; бронетехніка: 1 до 16; артилерія: 1 до 15; РСЗВ «Град»: 1 до 24. Але це лише частина правди. У ці самі дні РФія сконцентрувала на наших кордонах військові з’єднання чисельністю (лише ті, які були встановлені нашою розвідки й без резервних сил на віддалі від кордону): до 45.100 військових, 160 танків,1360 БМП, 350 одиниць артилерії, 130 систем залпового вогню, 192 бойові літаки, 137 вертольотів, радіотехнічні підрозділи тощо. Саме в ці дні відбувалися демонстративні пересування військ, у тому числі й на чернігівському напрямі, а в Україні активно поширювалися чутки про підготовку вторгнення, зокрема й маршу на Київ. Тоді по всяких шустерах активно гастролював відомий усім екс-радник Путіна Іларіонов і поширював панічні настрої щодо початку масштабного наступу саме в ці дні. Тому ті обмежені сили, які були в розпорядженні нашої армії, були розтягнуті по широкому периметру кордону.

Чи були внутрішні причини Іловайської трагедії? Думаю, що саме така постановка питання взагалі злочинна, бо напад, злочини та порушення всіх правил ведення війни здійснила саме Росія. Протистояти більш ефективно в таких умовах навряд чи було можливо. Тому скорше слід сказати про три інші негативні обставини:
1. Реальним був злочин тих, хто довів обороноздатність країни до такого стану (тут широке коло фігурантів, включаючи всяких гриценків, лєбєдєвих, тимошенок, януковичів тощо), але це питання попередніх часів.

2. Надто повільна перебудова армії, гальмування перекидки добре підготованих і оснащених частин із заходу України тощо. Тут уже застереження до міністра Тенюха, який міг лише панікувати й навіть не орієнтувався в реальному стані Збройних Сил. Питання є до учасників ганебного засідання РНБО кінця лютого 2014-го, де учасники перейнялися духом капітулянтства, а Тимошенко взагалі не без успіху постаралася заблокувати перекидку військ із заходу на схід («Якщо хоч один танк, хоч один БТР виїде зі своїх ангарів…»). Адже всі реальні дії з переоснащення армії, підвищення обороноздатності, переміщення боєздатних частин розпочалися під час хиткого перемир’я після інавгурації Порошенка. До того фронт тримали переважно добровольці, нацгвардійці та поодинокі армійські підрозділи.

3. Прорахунки перед та під час вторгнення. Тут питання до армійської розвідки й персонально до керівника – Гвоздя. Пригадую, як його призначення на посаду ще Турчиновим як в.о. президента вітали свободівці, інші праві, а він зі своєю службою пропустив підготовку до вторгнення й спокійно віддався святкуванням, коли російські танки вже прогрівали мотори. Жахлива роль військових, які втекли, оголивши фронт, і бігли аж до себе на Франківщину. Ви пригадуєте, як замість прокльонів на адресу дезертирів, деякі наші патріоти кинулися їх захищати від «репресій злочинного режиму». Утікали вони з фронту зі зброєю, якої фатально бракувало захисникам Іловайська. Як на мене, то єдине в чому я можу тут звинуватити Порошенка та військове керівництво, то це в тому, що не віддали наказу накрити виродків вогнем на знищення, коли вони відмовилися вже в центрі країни від будь-якого послуху. Є ще кілька питань, де не всі крапки розставлені, зокрема щодо присутності в Іловайську саме добровольчих підрозділів, які не могли вести бойові дії проти регулярної армії. Маю з цього приводу свої міркування та знаю позицію багатьох учасників подій, але висновки робити поки зарано.

Чи можу в цій ситуації кидати каміння у свою владу та командування військом? Точно, що ні. У військовій складовій щось більше зробити було неможливо. Легку вилазку московитів перервали два чинники:
1. Українська артилерія, яка прицільним вогнем накрила окупантів після того, як рашисти почали розстріл наших військових і добровольців, що виходили так званим «зеленим коридором». Чомусь про значення цього удару зараз деякі «правдолюби» мовчать, як і про прицільний удар нашої «Точки-У», що перетворила в попіл псковських десантників та призвела до паніки серед загарбників. Ще раз нагадаю, що перекинути значні військові сили з інших ділянок Генштаб не міг через реальні погрози розпочати вторгнення.

2. Дипломатичні зусилля під час Мінська-1. Західні партнери тоді були ще не зовсім партнерами й не зовсім нашими. Костянтин Єлисеєв колись метафорично пояснив суть Нормандського формату: « До 2016 року там були три проти одного: Німеччина, Франція, Росія проти України. А з 2016-го вже три проти одного: Німеччина, Франція, Україна проти Росії». А ще тоді дуже гнилу політику вів і Обама. Я досі не можу собі уявити, як Порошенко в тих умовах, коли західні лідери не хотіли бачити реальність, а Раша тупо перла вперед, зумів добитися реального тиску на Путіна, що змусило його спершу пригальмувати, а потім і повністю зупинитися.

Але це питання для подальшого й спокійного аналізу, час якого ще не настав. А нині поминаємо 366 наших воїнів, що загинули в Іловайську та при виході з оточення. Не забуваємо 429 бійців, що зазнали поранень, 300, які потрапили в полон. З болем серця згадуємо тих наших військових, які й досі не повернулися з полону та числяться пропалими безвісті. І головне – мусимо знати, повторювати, викарбовувати в своїй свідомості: головний ворог, злочинець, творець Іловайської та багатьох інших трагедій – це Путін та його фашистська Росія. І нехай жодні рашистські тролі чи доморощені корисні ідіоти не зможуть нас похитнути в цьому переконанні. А коли головні винуватці будуть остаточно засуджені, зможемо на спокійну голову розібратися в дрібніших деталях щодо ролі кожного з наших військових і керманичів: хто з них виявився видатним героєм, а хто чогось не доробив або виявився не на висоті.