Свято Купайла: Чому дерева в цю ніч розмовляють

Свято Купайла – одне з найпоетичніших календарних дійств, бере свій початок із давніх-давен. Купайла припадає на най­коротшу у році ніч: 21 – 23 червня, період літнього сонцестояння. Це свято відзначають кілька днів, коли боги й увесь світ святкують весілля Дани і Даждьбога (Води й Сонця). Саме нинішня ніч – найкоротша у році, а день – найдовший.

Наші предки, святкуючи Купайла, возвеличували розповінь літа. Вони вірили, що в ніч проти Купайла відбуваються всілякі чудеса: розквітає папороть, розрив-трава; цієї ночі мають чудодійну силу вода, купальський вогонь, а особливо зело: дерева, квіти і трави. Вірили, що розрив-трава вказує на скарби. По пучці кожної трави (звіробою, материнки, чебрецю, суниці, подорожника, романцю) повинна мати кожна господиня, щоб лікувати домочадців од застуди, головного болю, від безсоння. Вірили: вони освячені цього дня самим Богом. Збирали цілющі трави з росою до схід сонця. Вмивалися росою: на красу.

Праукраїнські племена, які розбрелися по світі, несли з собою і рідні, українські, звичаї продовжуючи придніпрянські свята. Одне з них – Купайла. Назву воно отримало від ім’я бога Любови, молодости й краси: Купайла. За иншою версією, назва «Купала» утворена від сполучення двох слів: «Ку» і «Палес». Палес – ім’я богині очищувального вогню, опікунки пастухів і черід. На її честь ви­ник звичай перестрибувати через купальський вогонь очищення.

Наші предки первісно відзначали свято Купайла на день літнього сонцестояння, коли день стає найдовшим. За новим літочислен­ням, із запровадженням християнства, цей день трохи змістили: з 22 червня на 7 липня – аби він співпав із церковним святом Івана Хрестителя. Та незважаючи на це, свято Купала залишилось-таки народним, цебто язичницьким, святом, яке славить Природу.

Свято Купайла – святом молодости, краси, любови, сподівань, родичання, свято вибуялої волі, молодечої вигадливости, народної бадьорости, духовної нескоримости… Воно приходить до нас, як відомо, у найдовший день року, адже, відповідно, купальська ніч – найкоротша. Про це засвідчує й купальська пісня: «На Купала нічка мала».

За календарем Пращурів Купайла – це одне з найважливіших календарних народних річних свят. Природа в цей час досягає найвищого розквіту – починається дозрівання плодів. Загальновідомо, що в Купальську ніч рослини набирають найвищої лікарської сили. Це свято супроводжують численні легенди. Зокрема, загальновідомі легенди про чарівний цвіт папороті: вогненну квітку щастя, яка зацвітає, запалена Перуном, тільки в цю ніч; а ще – про дерева, які в цю ніч розмовляють і навіть можуть переходити з місця на місце…

А в людей – це свято кохання, парування, продовження Роду і збереження одвічних народних звичаїв. Свято саме кохання, а не вседозволености, парування, а не розбещености, продовження Роду, а не породження безбатьківщини, збереження звичаїв, а не його їх руйнація… Загальновідомо, що діти, зачаті у ніч кохання на Купайла, народжуються на Великдень і, як правило, бувають здоровими та щасливими.

Різні періоди переживало свято Купайла. Иноді сама можливість святкування залежала від того, чи вдасться задобрити «Лейбу» і чи він дозволить святкувати. Були й часи, коли Купальські Вогні були заборонені, що святкування відбувалось у глухих хащах, а світлий Вогонь заміняли купи кропиви. Тепер читаємо в етнографів, що це були нібито обрядові дійства. Але вони соромливо мовчать, що така форма проведення свята була вимушеною, практично підпільною.

Купайла – громадське свято, як ніяке инше. На Купайла виходили всі: від старого до малого. Адже навіть у пісні жартома співають: «Котра дівка не вийшла на Купала – щоб вона й пропала».

Або ж:

А хто не прийде на Купайла,

То вийде з того душа й пара.

А хто не прийде дивитися,

То той буде казитися!

І це вже не жарт – це позиція громади, її світогляд і традиція. А звідси й значення свята!

Тому у святкуванні беруть участь усі: молодь радіє своєю молодістю та Славою батьків своїх; батьки радіють, спостерігаючи квітування-парування синів і доньок своїх; волхви оповідають про цвіт ліщини, про два колоски на одному стеблі жита, про цвіт папороті… Себто у кожного на такому святі є своє заняття. Але всі радіють, очищуються, ладують себе з Природою й один з одним!

Купайла – це свято на честь життєдайного Сонця (Кола) та його дітей: квітів. Купальське свято було спрямоване і на заклинання врожаю, це збереглося в обряді спалювання Мари, і стрибання через вогонь: чим вище стрибнеш, тим вищим (кращим) буде вро­жай. Діти стрибали через кропиву чи будяк. Це й хороводи навколо дерева. Все це збереглось. І наша місія – не дати пропасти рідним народним звичаям, таким цікавим і мудрим.

Дійство відбувається на березі річки. Біля води споруджені «могутні ворота», прибрані зелом і квітами. Обабіч горять вогні, рядами стоять юнаки, яким 15 років. Обіч воріт – 2 хлопці зі списами в руках, схре­щеними через ворота (списи – довгі палиці з загостреними кінцями).

Волхв (старійшина поселення, представник влади, рунтато):

Добридень, рідна українська громадо! Добривчір усьому чесному людові! Вітаю, віншую, здоровлю зі святом Купайла, одвічно вкраїнським і рідним! Вітаю усіх нащадків Батька нашого, Ора, і Богині Дани, усіх Українців-Русичів зі святом Купайла, із Сонцестоянням! Слава Рідним Богам!  

Ми українці-русичі єсьмо внуки Дажбожі. Нащо нам чужого Бога, свій стоїть коло порога?! І Схід, і Захід, і Південь, і Північ охоронені мечами нашими і осяяні силою Дажбожою. І живемо ми, щоб відрікатися від злих діянь наших, а чинити добрі діяння. І дітей ми навчаємо своїх, щоб розум їхній ширшав і душа відважнішала, і такі ми є, і се таїна велика єсть.

Прабатьку наш Оре, Прамамо наша Лель, ми – нащадки Ваші; маємо тіло ваше, маємо кров вашу, маємо душу вашу, маємо віру вашу і покони ваші. І ми не хочемо мішатися ні з татарами, ні з греками, ні з варягами, або иншими зайшлими людьми, щоб не втратити вдачу нашу, і се таїна велика єсть. Косаки, ви на світі рать нескорима, бо той, хто смерти не боїться, стає володарем Неба й Землі, і смерть на ратньому полі миліша, як неволя, і се таїна велика єсть!

Між Небом і Землею відважно стоїмо ми, онуки Дажбожі. Ми вміємо помирати, щоб вічно жила мила нашому серцю Україна-Русь! Слава Дажбогові!

Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас до злагоди, до порозуміння, до єднання, до праці та звитяги в ім’я святої нашої Батьківщини! Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас здійснити обряд очищення вогнем і водою!

Після цього відбувалося купальське дійство, в якому була закладена тисячолітня мудрість українців-русинів.  

Суттєва заувага щодо цього року. Цей, 2020-ий, рік – особливий. 21 червня 2020 року відбудеться кільцьове Сонячне затемнення. Щодо нього відомий цілитель В.Бабій зазначає і застерігає:

«Характерною ознакою є те, що воно відбувається в рік Ката (Палача). Людство на деякий час втратить можливість отримувати ельфонну енергію Сонця, що призведе до викиду у кров гормонів агресії і страху. В цей проміжок часу відбудеться зниження імунітету й активація хвороботворних мікроорганізмів. Тому бажано в цей день перебувати вдома, у приміщенні і не робити спроби глянути на затемнення, щоб не нашкодити собі. Особливо оберігайте дітей. Ще одна особливість цього дня – при недостатку ельфонної енергії серце відкрите і тому дуже легко можна позбутися душевних ран-образ, розчарувань, страждань, прийнявши факт, що завдяки цим ранам ваша Душа стала чутливішою і мудрішою й ви усвідомили, що навчилися ставитись чутливо і бережно до інших людей, побачивши, що в них теж є Душа, щоб не нанести їм душевних ран. Візьміть відповідальність за все на себе, бо всі інші люди і події – це лише знаряддя, замовлені вами раніше. Такий рік буває раз на 2 тисячі років. Прокидайтесь. Радійте життю. Випромінюйте любов в оточуючий простір. Най щастить!».

Мабуть, до думки мудрої Людини слушно прислухатись і внести відповідні корективи у святкування, тим паче, що особистий досвід не спрацьовує: тут потрібні знання! До речі, ситуація з коронавірусом повністю вкладається в цю подію. Тож святкуймо Купайла цього року вдома, або невеличкою спільнотою, та головне – зі шляхетними намірами відроджувати рідний звичай і щирими побажаннями здоров’я, любови й миру нам усім і рідній Неньці Україні!

Любов Сердунич, етнограф, просвітниця.