Що спільного між COCA-COLою, черв’ячком і… червнем

На полях та узбіччях доріг розкішно квітують багряні маки. Колосяться поля, буяють трави на луках, дозрівають перші ягоди. У садках спіють полуниця, черешні й вишні.

Приходить пора косовиці. Біло, рожево й фіолетово квітнуть картоплі. А на узліссі поміж трав – краплинки запахущої суниці… Так, це його пора, першого літнього місяця, якого українці здавна називають червнем.

Червень – початок календарного літа. І хоча щедре тепло тішить, але в засіках у селян зазвичай порожньо. Ще досівають деякі зернові культури, овочева розсада в городах лише приживається і набирає росту.

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ місяця

У давньоруській мові місяць мав назви червень та ізок. Червень – давньослов’янське слово, похідне від назви фарбувальних черв’ячків, які з’являються в цей час (із цих черв’яків робили ще й чорнило). Ізок – це коник-скригунець: у червні їх завше багато і вони голосно скрекочуть у траві.

Отже, одна з версій – червень походить від слова «червець». Саме в цей час і з’являється сокоживна комаха коше-ніль червець. Із неї в давнину добували червону фарбу, якою забарвлювали руські прапори (знамена, стяги). А ще її продавали сусіднім державам. Гниль цього черв’яка вважали зцілюючою, її навіть їли.

Червень – шостий місяць року у григоріанському та юліанському календарях, четвертий – у староримському, має 30 днів. Червень – це найдовші дні та найкоротші ночі, бо саме на червень припадає літнє сонцестояння: 22 – 23 червня, коли день найдовший, а ніч – найкоротша. Тоді наші предки й відзначали свято Купайла (ще без чужого додатка: «Івана»).

До цього перший літній місяць мав такі назви, загальнонародні та діалектні: скопидом, хліборост, кресень, ґедзень, червивий місяць, гнилець, ізок (коник-стрибунець). За иншою версією, місяць назвали червнем, бо в цьому місяці червоніють ягоди. Ще одна версія – найкрасивіший місяць року, позаяк усе цвіте, яскравішає, стає соковитим, красивим, «червоним». Звідси й назва «найкрасивішого», «червоного» місяця: червень.

Латиною «червень» – Jūnius, отримав свою назву на честь римської богині Юнони, дружини Юпітера.

Назву місяць отримав від слова «червець» (за иншою версією – від слова «червоний»). Що таке червоний, знають усі, а про червця мало хто знає, тому трішки розповім. Гадаю, варто, позаяк він дав назву місяцеві, а ми, невдячні, послуговуючись нею, навіть не відаємо про нього.

Черве́ць (кошеніль) – комаха ряду рівнокрилих, яка живиться соками рослин, шкідник сільськогосподарських культур і плодових дерев. Комаха живе на трав’янистих рослинах, котрі ростуть на піщаних і посушливих ґрунтах. Його основна рослина-господар – червець багаторічний (Scleranthus perennis), вид рослин із родини гвоздичних.

У середині липня самиця червця відкладає прибл. 600 – 700 яєць, укладених у землі. Якщо личинки не виходять з яйця до кінця серпня – початку вересня, вони залишаються всередині до кінця зими. В кінці березня або на початку квітня личинки виходять із землі, деякий час харчуються нижнім листям рослини-господаря, відтак повертаються у землю і живуть на корінні рослини. Далі личинки линяють, скидають свої екзоскелети разом з ногами і вусиками. Після того вони інцистуються, формуючи зовнішнє захисне покриття (цисту), у тканини кореня.

Цисти – невеликі темно-червоні або фіолетові бульбашки зібрані на коренях рослини-господаря. Жіноча циста має 3 – 4 мм у діаметрі. Чоловіча циста удвічі менша жіночої. На 500 жіночих цист зустрічається лише одна чоловіча. Цисти линяють декілька разів. Коли чоловіча личинка досягає третього ступеня розвитку, вона утворює тонкий білий кокон і на початку червня перетворюється в лялечку. В кінці червня або на початку липня самиці, які зберігають свої личинкові форми, знову виходять на поверхню і повільно піднімаються на верхівку рослини-господаря. Дорослі самці, з крилами та характерними відростками в кінці живота, залишають кокони і приєднуються до самиць через кілька днів. Дорослі самці не харчуються і вмирають невдовзі після спарювання, а самиці повертаються під землю, де відкладають яйця. Після відкладання яєць самка комах помирає. З пігменту, який є у тілі самиці червця, і виготовляють оту яскраво-червону фарбу кармінового (кармази́нового) кольору.

Цікаві факти

Червень дістав саме таку назву, бо цього місяця починали збирати «черви» (личинки цієї комахи: червця).

Комах збирають перед тим, як жіноча черва (личинка) досягне зрілости, цебто в кінці червня. У процесі збору рослину висмикували з корінням, з коріння збирали личинки. В середньому з кожної рослини збирали близько 10-ох комах. Личинки вбивали окропом або оцтом і висушували на сонці або в печі, розчиняли у хлібній заквасці або квасі для видалення жиру. Екстракт потім використовували для фарбування шовку, вовни, бавовни або льону. Процес фарбування потребував приблизно 3 – 4 унції барвника на фунт шовку (180 – 250 г на 1 кг), один фунт барвника міг пофарбувати майже 20 фунтів вовни (50 г на 1 кг).

Червець широко застосовували в Европі в середні віки і в епоху Відродження як барвник. У 15-му і першій половині 16 століття червець був одним із головних товарів експорту з Польщі, Литви й України. Торгівлю в основному монополізували жидівські купці, які купляли фарбу у селян. Купці відправляли барвник із великих польських міст (Краків, Гданськ (Данциг) і Познань). Звідти товар вивозили до пд. Німеччини і пн. Італії, Франції, Англії, Османської імперії та Вірменії. Торгівля була прибутковим бізнесом для жидівських посередників, один фунт польської кошенілі коштував від 4-ох до 5-ох венеціанських дукатів. З точки зору кількости, торгівля досягла свого піку в 1530-і роки. Згідно з податковими реєстрами, 1534 року близько 30 т барвника було продано лише у Познані.

Польську кошеніль у 2-ій пол. 16 століття було витіснено з европейського ринку дешевшою мексиканською. Барвник із червця, який до того був експортним продуктом, продовжували використовувати локально. Його використовували для фарбування тканин у малиновий колір, популярний в одязі заможного українського козацтва і польської шляхти, харчовий барвник, косметичний і лікувальний засіб у народній медицині. 2007 року стало широко відомо, що саме екстракт кошенілі надає своєрідний колір популярним напоям «Coca-Cola» і «Pepsi-Cola». Цей факт став відомий лише після досліджень науковців, які відкрили цю інформацію, а до того припис (рецепт) напоїв утримували у суворій таємниці…

СВЯТА У ЧЕРВНІ

Державні та професійні свята

1 червня – День захисту дітей («День дітей», «Дитячий день»), свято в різних країнах світу. В Україні відзначається щороку з 1998 року. 1 червня відзначають і Міжнародний день захисту дітей. 

• Друга неділя червня; 8 – 14 числа – День працівників легкої промисловости.

12 червня – День працівника фондового ринку.

• третя неділя червня, 15 – 21 числа – День медичного працівника.

23 червня – День державної служби.

      Народні свята

4 червня – Василиска (мітична істота). Прикмети на Василиска: якщо вітер дме з півночі, то у найближчі дні опадів не буде. За співом соловейка на світанку судять про погоду: якщо спів радісний, буде тепло. Якщо цього дня посіяти жито, волошка його заб’є. Дівчата на Василиска ворожать по віночках, сплетених із березового пруття. Кидають їх у річку: якщо прутики не тонуть – успіх не за горами.

• 22 червня – свято Купайла. День закоханих. Літнє Сонцестояння.

Купайло – давньоукраїнський Бог добробуту, лікарських рослин, буйноцвіття зела, родючости і врожайного літа. Свято Купайла відзначали (-ють) у ніч з 22 на 23 червня, у день літнього сонцевороту, сонцестояння. Це свято протягом тисячоліть зберегло в собі величезні духовні поклади народу. Характеризуючи свято Купайла, фольклористи виділяють у ньому переважно такі етнографічні дійства: ігрища, розваги, співи, плетіння вінків, запалювання вогню, спалювання опудала Мари, освячення вогнем тощо. Цього дня наші далекі пращури пошановували не лише свято Купайла, а й урочисте весілля Бога світла Ора та Богині води Дани. Це свято молодости, краси, закоханих сердець, численних замовлянь як закоханих, так і явищ природи.

СВЯТО КУПАЙЛА ☼

О, ця найкоротша у Колі Сварожому ніч!

Вогонь-цар і цариця-Водиця світ сотворили.

Перéстрибом через огень скинь пута сумні.

А рідний Купайло додасть наснаги і сили.

Дай, Боже, прозріти! Сміливости, Боже, дай!

Даждьбоже Велике Око, ставай на чати!

Бо першооснови буття – се Огень і Вода,

Творять і злюб, і кохання на роду зачаття.

В багаття купальське лахміття чуже поскидай!

Оте, що скувало на довге тисячоліття.

Хай змиє весь бруд чужинства свята ця вода

І хай оживуть прадавні звичáї і міти!

29 – свято Водяника, якого особливо шанували воїни-розвідники і рибалки. Вшановують Водяника пожертвами: обрядовий напій і перша спіймана риба. Жінки цього дня плетуть рибалкам вінки з цикорію. У давнину воїни-розвідники шанували Водяника, адже доводилося багато плавати. Військові походи на Візантію наші предки робили Славутичем-Борисфеном-Дніпром і Чорним (Скіфським) морем. Козаки активно використовували водойми нашої землі для військових і торговельних походів. Тому шанували володаря водойм. Зараз Водяника можуть вшановувати морські піхотинці, десантники, підводники, розвідники.

Червень – місяць кольорів і соковитої трави. Луки в хороші роки покриваються густим зеленим килимом різнотрав’ям, у якому неповторний візерунок виводять тендітні дзвіночки, білі ромашки-ворожки, веселі братки триколірні, строкатий зозулинець, фіолетово-синій ірис із жовтими прожилками… А до кінця місяця розкриваються блакитні квіточки льону, здалеку лляне поле стає схожим на озеро або на шматочок ясного неба, котре впало на землю. Цвіте багато дерев і чагарників: горобина, калина, черемха, бузок, згодом до них приєднається липа.

Казали: у червні їсти нічого, зате жити – весело. Адже  тепло, цвітуть квіти, співають солов’ї й инші птахи. Є думка, що рослини ростуть зазвичай уночі, коли використовують накопичені за день поживні речовини й сонце, а вдень дрімають. І чим тепліша ніч, тим швидший ріст.

Головні турботи червня – поліття городини, початок сінокосу. Чи не основною темою червневих балачок-турбот стає дощ, від якости (теплий, холодний, з вітром) і кількости якого безпосередньо залежить ріст трав, городини, хлібів.

Все це знайшло відображення у приказках і прислів’ях, які характеризують червень.

ПРИКАЗКИ, ПРИСЛІВ’Я і ПРИКМЕТИ червня

Про червень витворено багато віршів, загадок, оповідань. Широке застосування в побутовому мовленні знайшла накопичена століттями народна мудрість, зокрема, приказки і прислів’я про червень, а з ними – і прикмети.

– Вода чиста як ніколи – до дощу.

– Вранці трава пахне сильніше звичного – на дощ.

– Горобці веселі, рухливі – до гарної погоди.

– Горобці в пилюці купаються – на дощ.

– Готуй влітку сани, а взимку – воза.

– Добре пахне жимолостю – на дощ.

– Зранку мокриця (рослина) розпустилась і залишилася розкритою весь день – до гарної погоди.

– «Іди, дощику, де чорно!». – «Ні, піду, де вчора».

– Літо дає коріння, а осінь – насіння.

– Перший літній туман – перша грибна прикмета.

– Пізнє цвітіння горобини – на пізню осінь.

– Під час сходу сонця стоїть духота – до негоди.

– Після Олени (3 червня) – царство зелене (буйнотрав’я).

– Прийде літо – все розмаїте, прийде зима – нічого нема.

– Прийшли Зелені святки – не ховайся в кутки.

– Сильні роси – до родючости, часті тумани – до урожаю грибів.

– Стадо до вечора разревілось – дощитиме.

– Травень – радість, а червень – щастя.

– Травень творить хліба, а червень – сіно.

– Туман вранці стелиться по воді – буде сонячно.

– У червні ворота підпиратимеш – взимку голодний дрижатимеш.

– У червні день не меркне.

– У червні дня вільного нема.

– У червні зоря із зорею сходиться.

– У червні кожен кущик ночувати пустить.

– У червні коса по луках іде, а в липні серп за хлібом біжить.

– У червні люди раді літу, як бджоли – цвіту.

– У червні на полі густо, а надворі (в коморі) пусто.

– У червні перша ягідка – в роток, а друга – в козубок.

– У червні першу ягідку в рот кладуть, а другу додому несуть.

– У червні сонце високо і з ранку до вечора далеко.

– Хоча й багатий червень, а після дідуся-квітня крихти підбирає.

– Хто в літі буде співати, той узимі буде танцювати.

– Хто влітку спеки боїться, той взимку не має чим грітися.

– Червень з косою по луках пройшов, а липень із серпом по хлібах побіг.

– Червень – кінець проліття, початок літа.

– Червень липню серпа не готує.

– Червень літо зрум’янив, а липень громами розпік.

– Червень тóму зеленúться, хто працювати не лінúться.

– Червневе літо ліпше від кожуха. 

– Червень – рум’янець, липень – громовик, а серпень – на копи багатий.

– Червневе тепло миліше хутряної шуби.

– Червневі ночі горобиного- Червневі ночі горобиного носа коротші.

– Якщо бджоли роєм гудуть на квітучій горобині – завтра буде ясно.

– Якщо в червні ночі теплі, тоді напевно можна очікувати врожаю плодів.

– Якщо навколо мурашника багато мурах – на погоду.

Червнéві ПРИКМЕТИ ПОГОДИ

2 червня відоме у народі під ім’ям Огірочник, позаяк цього дня сіяли огірки. 2 червня – Талагія-городника. «На Тимофія велика надія», – казали українці, стежачи за погодою, яка мала запрогнозувати врожай овочевих культур. На Тимофія (його ще називали «Талагія»), колись у південних краях України достигали огірки. Перший зірваний огірок зривали й закопували: для того, щоб і нарік уродили. Якщо ж огіркове бадилля жовкло, в цьому вбачали вроки (зурочення, навроки) – не инакше, як хтось із сусідів кинув заздрісним оком. Дуже гіркі огірки були ознакою холодної зими. У цей час розпускається ясмин. Ще може цвісти горобина.

Прикмети:якщо цього дня дуже пахнуть квітки жовтої акації, а довкола них густо в’ються комахи – на дощ і негоду. Потемніла річкова вода віщує передгроззя. Вранці роса і туман – на добру погоду; чим більше роси, тим спекотніший день; нема роси ввечері й уночі – до дощу. Якщо в цей день багато шишок на ялині – на гарний урожай огірків. Пізнє її цвітіння вказувало нашим пращурам на пізню осінь.

3 червня. У цей день наші пращури помітили: якщо нині буде негода, то й осінь буде погожою. За цим днем передбачали початок зими: «Якщо 3-го червня дощ із градом, то 3-го грудня – сніг із крупою». У цей час уже відцвітають сади. Квітне малина, шипшина, горобина. З’являються перші гриби: підберезники, боровики.

4 червня. Цей день у давні часи вважали солов’їним днем. Наші пращури ходили слухати спів солов’я, вважали, що «гарний ранок зі співу птахів розпочинається». Якщо нині соловейко співає всю ніч, то день буде погожим. А якщо у цей день добре пахне жимолостю – на дощ. 4 червня наші пращури спостерігали за комахами: якщо масово з’являлись павуки і ґедзі – до врожаю огірків. На хороший урожай вказували і сильні роси.

5 червня. Закінчують сіяти огірки. Щоправда, у ранню весну й у вправних господинь вони вже посходили. Наші пращури помітили: багато ґедзів у цей день – до хорошого урожаю огірків. Якщо вранці трава пахне сильніше звичного – на дощ.

6 червня. Погоду 6-го дня червня у минулі часи передвіщали бджоли: якщо вони роєм гудуть над квітами горобини – завтра буде ясний день. У цей час у садах цвітуть пізні сорти яблунь, вишень.

7 червня. У минулі часи цей день називали медяними росами і Горобинником. Про цей день говорили: «З Іваново-го дня пішли шкідливі (медяні) роси, які приносять рослинам хвороби». 7 червня часто гримить грім. Особливо наші пращури спостерігали у цей день за горобиною: якщо на ній багато квітів, то буде хороший урожай хліба. Якщо горобина пізно розцвітає – осінь буде довгою.

8 червня. Сього дня спостерігали за комарами: якщо їх було надто багато, то останні дні червня будуть теплими, але дощовими.

9 червня. Цього дня у минулі часи спостерігали за мурахами: якщо навколо мурашника їх багато – на гарну погоду.

10 червня. Цей день називають Гусятником. Це обрядове свято. Гуси з весни вимагають ретельного догляду, позаяк гусенята у цей час нерідко гинуть. Щоб врятувати їх від гибелі, люди й дали їм покровителя. У народі вважають: якщо цей день тихий, то врожай буде гарним. Спостерігали й за конюшиною: якщо вона зближує листочки – до негоди.

11 червня. Цей день у народі називали Колосяницею і Гречишницею, позаяк у цей час починає колоситися хліб і сіють гречку. З давніх часів цей день вважали нещасливим. Казали, що «день Колосяниці вартий один усіх понеділків». У минулі часи сього дня спостерігали за горобцями: якщо вони веселі, рухливі, забіякуваті – на хорошу погоду.

12 червня. У народі цей день вважали зміїним. За народним повір’ям, цього дня змії «ходять по лісах станицями», вбивати їх дуже небезпечно. Кожному вони готові мстити немилосердно. З давніх часів до нас дійшов звичай цього дня саджати боби. Наші пращури 12 червня спостерігали за павуками: якщо павуки посилено працюють цього дня, отже, погода буде мінятись…

13 червня. Сей день у народі називали Розпрягальником. Це було обрядове народне свято. Вважали, що в цей день треба закінчувати посіви. Наші пращури прислуховувались до зозулі: якщо вона цього дня кує, то буде гарна погода. Звертали увагу й на росу: що більше її увечері, то спекотніше буде завтра.

14 червня. У народі помітили, якщо сього дня довго кує зозуля, то очікували на теплу погоду без холодного ранку. А ранок цього дня мав для селян велике значення, позаяк за ним визначали урожай: гарний ранок – гарний налив жита; а дощ, похмуро – урожай на льон і коноплі. Для 14 червня існує гарний родинний звичай: вечір треба провести наодинці з коханою людиною, тоді у родині буде щастя.

15 червня. Погоду сього дня нашим пращурам прогнозувало сонце: якщо воно ввечері не сяде у хмари, то наступний день буде гарним; якщо сяде у хмари, то негожим і похмурим.

16 червня. У народі сей день називали Вітренник, позаяк вітер цього дня був головним персонажем. На Вітреника найбільше боялись північно-східного вітру, який начебто приносить із собою безперервні дощі, шкідливі при дозріванні жита. Наші пращури уважно спостерігали за напрямком вітру: з півночі – день буде ясним; прохолодний вітер – може бути дощ із градом; з півдня чи заходу – до негоди; з південного заходу – негода надовго.

17 червня. Цього дня наші пращури слідкували за вечірньою зорею: червона зоря – на вітер; світла і жовта – на дощ. У цей час зацвітають пізні сорти горобини і яблунь.

18 червня. Якщо сього дня сонце парить і тиша в повітрі, можна готуватися до грози. Віднині почнуться найкоротші ночі: «горобині».

19 червня. Цього дня наші пращури спостерігали за комахами: якщо жуки літають увечері, можна розраховувати на гарну погоду.

20 червня. У народі сей день називають Врожайником. Для наших пращурів погода цього дня мала велике значення: якщо тепло і ясно, врожай буде хороший, зерно велике; якщо дощитиме – зерно будепогане.Прислуховувались до лісу: перед грозою він притихає. Спостерігали і за самим громом: якщо довго гримить – буде град.

21 червня – день Колодязника, позаяк це був день тих, хто копав криниці. З цього дня наставала пора літніх гроз. Помітили у давнину: якщо під час грози добре чути грім, то варто чекати на затяжну негоду. Цього дня звертали увагу на росу: якщо багато роси, то урожай буде гарним.

21 і 22 червня – день літнього сонцестояння.

22 червня. У минулі часи цей день мав назву «Кирило Кінець Весни Початок Літа». Це 2-ий день літнього сонцестояння і найдовший день у році. Із цього приводу наші пращури казали: «на Кирила сонечко віддає землі усю своюсилу».За сонцем передбачали й погоду: якщо воно світить вдень мов через оболонку, варто незабаром чекати на дощ.

23 червня. У народі цей день називали «мишачий писк». За повір’ям, цього дня по землі бродять привиди. Старі люди вірили і бачили у цю пору великі «зграї мишей» на подвір’ях, що не передвіщало нічого доброго. Погоду в цей день передбачали за димом від вогнища: якщо він піднімався стовпом – на ясну погоду, а стелився по землі – до негоди. Як’ цього дня засуха, то в цей день добра не чекай.

24 червня. Цього дня не можна було рвати траву, бо люди вірили, що по ній катається всяка нечиста сила. Сонячну погоду 24 червня передбачав туман, який вранці стелиться по воді, і мокриця, яка залишається розкритою весь день. Наші пращури помітили: якщо під час сходу сонця стоїть духота, то гарної погоди не чекати. А дощ передбачала чиста вода у водоймах і сильний запах трави й жимолости вранці…

25 червня. У народі цей день часто називали Поворот, позаяк від від цього дня сонце на зиму, а літо на спеку повертає. У минулі часи було прийнято сіяти в цей день до обіду якесь біле зерно, а після обіду – чорне (гречку). Виконання цього правила гарантувало успіх. У цей день випадають великі роси. Наші пращури примітили: якщо дощ іде маленькими краплями, то йтиме ще довго.

26 червня. Спостерігаючи цього дня за прикметами, зауважили: мошкаратовчеться колами – на гарну погоду. Наші пращури ввечері 26 червня слідкували за місяцем: якщо він у білому колі, то буде дощ. Кінець «горобиним ночам». У цей час зацвітає барбарис.

27 червня. Наші пращури боялися дощу в цей день, бо він обіцяв ще 7 тижнів негоди. Передбачити погоду цього дня могла й риба: якщо вона грає в річці – вночі може бути гроза. У червні веселка вранці – на дощ.

28 червня. У цей день говорили, що соловейко замовкає. Наші пращури помітили, що «дощ на Фіта – погано для жита». 28-ий червневий день хотіли, щоб був сонячним, бо у разі дощової погоди в домі буде розлад і сварки. Примітили: якщо під час сходусонця стоїть духота – до негоди.

29 червня. З цього дня, казали, «сонце йде тихіше». Цей день вважали найтихішим днем у році. Закінчується молоде літо, настає зріле. У цей день влаштовували обід для людей, які удобрювали гноєм поля. Ці люди були дуже потрібні, тому що «де зайва гною купка, там зайва буханка хліба». Наші пращури примітили: якщо бджоли вранці граються – буде ясний день, товчуться – до негоди.

30 червня. 30 червня, казали, сонце застоюється (уповільнюється в зеніті). Цю народну прикмету підтверджують і астрономи: справді, до цього часу Земля знижує швидкість руху навколо Сонця. На нічному небі у цей час можна побачити блискавиці. Наші пращури цього дня прислуховувалися до дерев: якщо сосна звенить, а дуб стогне, то бурі не минути.

І наостанок – мої ліричні літні роздуми, віршовані…

* * *

Розсипає літо міріади квітів,

А вони букети шлють йому навзаєм.

Барви всі – доречні, пахощі всі – слушні.

То лишень між нами, між людьми, щось зайве.

Чи зілля цілющі, чи рослинка-трунок –

Все тут гармонійне, все – не випадкове.

І такі з любов’ю щедряться тут вруна.

То не вистачає між людьми любови.

Назбираю жменьку запашних суничок:

Тепле їх червіння. Вітер пестить рвійно.

Тут немає зверхніх і немає ницих.

Те – між homo sapiens, а в Природи – рівність.

Не страшне ніщо тут: ні вовчуг, ні злива,

Навіть цей гадючник, що полоха йменням.

Та слова бабуні ниньки – як прислів’я:

Лиш двоногих звірів бійся, не зелених!

Розсипає літо міріади квітів…

Любов Сердунич, етнограф, письменниця, публіцистка.