Що ми знаємо й чого не знаємо про Великдень

Люьов СЕРДУНИЧВелúкдень – свято перемоги світла над темрявою (весни над зимою). Великий День, бо день більший за ніч. Великдень наші пращури святкували в неділю після весняного рівнодення. «Пасха» («песах») – єврейське свято про т. зв. вихід із єгипетського рабства.

Справжній український Великдень – 26 березня, коли день справді стає великим, більшим ночі. Саме цю подію і відзначали наші предки справіків.

Ці мої дослідження – для всіх, кому цікавий давньоукраїнський звичай відзначення одвічно нашого, українського, свята Великодня. І хай вони сприяють поширенню знань про давньоукраїнське походження Великоднього свята; шануванню рідних, українських, народних звичаїв.

Великдень – це свято Великої Лади Орелі, а з введенням хрис­тиянства – свято паски. В давні часи починалося воно з Вербної неділі (Ладовиці), а завершувалося проводами покійних (Радовиці).

Великий день, Велúкдень – так називали це свято наші пред­ки, трипільці, ще 7 тисяч років тому. Після 22 березня наставав великий світловий день. Великий день Світла, Великдень Світла Дажбожого. Щовесни люди раділи, що день збільшувався, ставав великим. Вони вірили, що взимку земля вмирає, а навесні воскре­сає. Тому Великдень – це свято воскресіння життя. Своїм корінням воно сягає у глибини багатотисячної Трипільської України-Руси, а також Індії, Єгипту, Сумерії, Греції, Риму, Вавилону, Ірану, Фригії, які отримали свій початок і культуру від оріїв, себто з прадавньої України.

Пізніше, із зародженням християнства, Великоднє свято відзначали багато релігій світу як воскресіння Ісуса На­зарея, юдейського сина. А Великдень – даний Сонцем, яке дарує світло. І чарівнопісенні веснянки творять образ сонця, кола, по-санскритському – «каласа». Звідки й назва к(а)олач (коло, сонце). Калач, бабка – святковий обрядовий великодній хліб, обов’язково – круглий, бо символізує сонце. Із занесенням в Україну християнства при­йшли й чужі слова, зокрема, паска (великодній хліб), яку печуть у п’ятницю.

пас

До речі, тепер п’ятницю перед Великоднем («Паскою») називають Страсною, бо Христос у п’ятницю прийняв страсні муки. Цього дня не можна ні шити, ні прясти, ні тесати, ні рубати дров. А в суботу готують крашанки, писанки, крапанки, шкрябанки, галунки, мальованки, зернівки. Крашанки фарбували у червоний, жовтогарячий, зелений, жовтий, синій, золотистий колір. Не годилося робити чорні, бо вони на­гадують кров лукавого.

Рідні звичаї, магія творення писанок народжує великодні вірші: 

ВЕЛИКОДНЄ

Свічка, віск і писачок,

і яйце – вже диво з див.

Їх доокруж бабочок,

як віночок, поклади.

Ця символіка свята

без початку, без кінця

Вимальовує життя

зі звичайного яйця.

В таїні цій треба що?

З Великоднього коша –

Свічка, віск і писачок.

І – просвітлена душа.

(Любов Сердунич).

У формі писанки, в її розписі наші пращури виявляли культ сонця і землі наших предків. Українські майстрині пишуть най­кращі у світі писанки. В Україні є навіть музей писанки: в місті Коломия Івано-Франківської области. У краєзнавчому музеї Львова зібрано велику колекцію писанок. А в канадському місті Вегревіль, при в’їзді, стоїть пам’ятник писанці. Так місто, де живе велика кількість українців, вітає гостей. І доти, кажуть, буде світ стояти, доки люди будуть писанки писати. А писати їх треба зі світлими думками і намірами, відганяючи від себе злість.

Яйце – символ життя, символ оновлення світу. Радію­чи весні, наші предки обмінювалися писанками, вважали їх символом весни і воскреслого життя ще в часи Трипілля (7 тисяч років тому). Яйце, зігріте сонцем, творить у собі зародок: першу цяточку черво­ної крови. Яйце-райце – таємниче зерно життя. Яйце –  прообраз Усесвіту, лише навиворіт: посередині жовток (сонце), далі небесна сфера (білок), за нею – земна твердь (шкорлупа).

Санскритське (д.-укр.) слово пасана (писана) означало «розквітлість», «чудовість». Звідси походить і слово «писанка». Тому дівчину й порів­нюють із писанкою.

Донедавна люди користувалися природними барвниками, бо вони більш стійкі і не шкідливі. Жовту барву одержували з вільхових шишок, навару яблуні-кислиці; жовто­гарячу і коричневу – з лушпиння цибулі. Фарбували і відваром листя медуниці, зеленим житом, корою. Узори пишуть воском. Отже, писанка – це писане на яйці послання, оберіг.

па

До Великодня готують спеціальне печиво: ко(а)лач – обов’язково круглої форми; дрібні колачики (для бідних); баба (бабка) – білий хліб конусоподібної форми на шістдесятьох жовтках, з цукром і родзинками; нугати, пінники – коржі з білків, збитих із цукром; баранчики – печиво з дріжджового тіста у спеціальних формах. До Великодніх свят готують традиційно ковбасу, шинку, печене порося.

А що ж означають усі ті лінії, цяточки, візерунки на писанці?

СИМВОЛІКА ЗНАКІВ на писанці

Кожен орнамент і знак на писанці – це своєрідний сим­вол. Їх понад сто! Деякі (кривулька, безкінечник) бачимо на глиняних глеках ще часів Трипілля. Писанка – це писане вітання, лист, послання, жива листівка по-сучасному. Одним знаком можна було багато сказати і побажати. Наприклад:

колесо – символ і побажання досконалости;

сонце – світло, тепло, життя;

хрест – знак 4-ох сторін світу, безмежність простору;

трикутник – символ вогню, сили, безсмертя;

зерно, колосок – уособлення святої їжі;

дерево життя – символ небесної осі і скарбниці життя,

безперервної і відновленої природи;

«свастя» (знак Сонця, хрест із загнутими кінцями, гачковий хрестик, тригвер) –

знак вогню, рухоме сонце (давньо-санскритське «свастя» – «щастя»);

«кривульки» – життєві шляхи;

дубовий листок – сила богів погоди, повноти життя і вічности;

«граблі» – символ дощу, води, яка йде з неба;

гілка – символ свіжої чесноти, добрих справ;

крапочки – небесні зорі.

СИМВОЛІКА БАРВ така: 

червона – радість життя, любов;

жовта – сонце, жито, життя, зорі, місяць, добрий урожай;

зелена – весна, воскресіння природи; надія на майбутнє;

блакитна – небо, вітер, свіжість, мир, здоров’я;

коричнева, бронзова – мати-земля, урожай;

чорна – дух померлих, пам’ять, світ потойбіччя; знак «лукавого»;

червоні цяточки – символ крови; радість, настання нового життя, воскресіння природи.

Крім писанок і крашанок, є й галунки. Це крашанки, фарбовані в цибулинні.

Існують ЛЕГЕНДИ пізнішої пори. Коли навесні імператриця на­родила сина, того дня курка знесла яйце в червоних крапочках. Це передвіщало щастя. Те яйце подарували імператриці, відтоді з’явилася традиція навесні фарбувати яйця і дарувати їх один одному. Християнство народило ще одну легенду, яка оповідає, що Мати Божа пофарбувала яйця в різні барви, щоб маленький Ісусик забавлявся.

А найкращі легенди – наші, українські, бо вони – рідні нам! Тим паче, що вони – із самого життя, а не з чужих і штучних релігій.

Виводить мама дивним писачком

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулиним золотим узваром,

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

Жовтогарячо писанка горить

У філігранному сплетінні ліній.

(І. Калинець).

Однак із запровадженням в Україні християнства до народних звичаїв у святкуванні Великодня додали й релігійні, а з ними – і деякі заборони. Страсна п’ятниця забороняла шити і прясти, рубати дрова. Але саме у п’ятницю печуть бабки і колачі. Народ каже, що «хто у Страсну п’ятницю співає, той на Великдень плаче»…

До Великоднього свята готувалися кілька днів. У Чистий Четвер усе мили, прибирали, білили, вдосвіта вмивалися непочатою водою, купались. У суботу фарбували яйця. Ввечері біля храму розпа­лювали вогнища, щоб коло них могли погрітися ті, хто прийшов на всенощну службу. Спати у Великодню ніч вважали гріхом. А хто не заснув, тому велика честь. Було навіть повір’я: якщо в цю ніч спить господар – виляже пшениця, а як господиня – то льон. У пасківник (спеціальний великодній кошик для святіння) кла­ли бабку (чужою мовою – «паску»), сир, масло, кільце ковбаски, крашанки, писанки, сіль, хрін. У цьому – відповідна символіка: кільце ковбаси означає добробут; яйце – земля, диво, бо в ньому життя і безсмертя; жовток – сонце і світ; сіль – мудрість; хрін – терпіння. Класти чужі продукти (лимон, ківі) суперечить давнім українським звичаям. У пасківник ставлять і свічку, яку запалюють перед посвяченням, потім її доносять до хати.

І ще – про народні вірування і звичаї, пов’язані з Великоднем

Першими зі всенощної верталися дівчата. Вони казали: «Як за нами люди йдуть, так аби за нами свати йшли». Рушник, на якому святили бабку, вважали помічним при безсонні чи перелякові, його клали під голову. Шматочок сушеної бабки належало брати в дорогу при вирішенні важких справ, при цьому подумки прока­зували: «Я йду зі святою сіллю, святою паскою, то й ви всі до мене – з ласкою». Сушений вершечок від свяченої бабки має лікувальні властивості. Шкарлупу зі свячених яєць не викидали, а закопували у хліві, щоб грім не бив; кидали курям, щоб краще неслися, носили на «біжучу» воду. Кістки від свяченого м’яса закопували на горо­ді – від осоту.

Існують і народні прикмети, пов’язані з Великоднем: 

якщо свято випадає на початок квітня, весна буде ранньою і теплою, якщо на другу його половину, то дощовою і холодною. Великдень – це родинне свято, бо збирає всю родину і рід. Тому українці відзначають Великдень протягом трьох днів, щоб відвідати всіх родичів. Перш ніж сідати за святковий стіл, починали обрядове вмивання крашанками: усі вмивалися з миски, на дно якої у воду клали 3 червоні крашанки і монети. Пер­шими вмивалися дівчата, щоб гарними бути, потім хлопці і мати, далі – батько.

Після вмивання крашанками, «аби щоки були рум’яними», починалося розговіння: сідали снідати. Усі співали молитву. Далі батько розрізав кілька крашанок, бажаючи кожному: «Дай, Боже, щоб і нарік дочекатися світлого свята Великодня у щасті і здоров’ї!». Після розговіння діти і молодь ішли на вулицю або на майдан, до річки, де вітали одне одного з Великоднем. Тричі цілувались і обмінювалися крашанками, грали великодні ігри.

Поцілунок тричі символізував прощення всіх помилок, грі­хів, ворогів. Далі дівчата водили хороводи, грали ігри, співали веснянки. Набравши крашанок, діти грали «навбитки», цокаючись: хто кому більше крашанок розіб’є, той усі розбиті забирає собі. Так учились визначати, чи міцне яйце. Кожна дівчина дарувала писанку тому хлопцеві, до якого лежало серце. Котили крашанки з горбочка: так ворожили на свою долю.

На Великдень ставили на майдані гойдалку. Хлопці робили гойдалки (орелі), гойдали дівчат.

Стільки цікавих звичаїв! Якби на наш Великдень їх від­родити! Ось для того ж ми сьогодні їх і згадуємо. А скільки їх уже забулося, зникло через наше поклоніння чужим звичаям!

А ще знаю, що після Великодної неділі наставав обливний по­неділок, бо, за давнім звичаєм, дівчата і хлопці обливалися водою. У понеділок уже ходили в гості до родичів. Грали у гру «Перстень».

Гра «Перстень». Усі стають у коло. «Ганна» – в середину. З рук у руки передають «перстень» (ґудзик, камінчик). «Ганна» вгадує, у чиїх до­лонях «перстень». Вгадає – міняється місцями з тим, у чиїх руках був «перстень». Передаючи «перстень», співають:

Угадай, Ганно, угадай, панно,

На чиїй руці, на мережаній, перстень упав.

Бух, бух, буханець, та встань, та не плач.

Якщо не вгадала, співають:

Не вгадала Ганна, не вгадала панна…

А як багато є прислів’їв і приказок про Великдень!

– Не кожний день – Великдень, а хліб – не бабка.

– Шити, білити, пекти і варити, завтра – Великдень.

– Де ще той у Бога Великдень, а він уже з бабками та крашанками.

– Обійдеться на Великдень без гречаної бабки.

– На Великдень – гарний день: перший раз кує зозуля.

– На Великдень сорочка хоч лихенька, аби біленька, а на Різдво хоча й сирова, та аби нова.

– Дороге яєчко к Великодньому дню.

– Де вовк на Великдень зачує дзвони, то буде цілий рік крутитися.

Розписували від 30-ох до копи (60) писанок і стільки ж крашанок, аби третину роздати дітям-віншувальникам, 4 закопати по краях поля, 1 – 2 віднести на пасіку, частину на кладовище, десяток або й два йшло на взаємні вітання-обмін, на ігри-навбитки…

Писанка – це візитівка роду.

Обдаруймо ж один одного на Великдень писанками, крашанками, бабками, колачами, які символізують вічне коло життя і сонця.

Пом’янімо прабатьків наших, Першородителів, хвилиною мовчання і запаленою свічкою, вшануймо вічну пам’ять про пред­ків. Згадаймо подумки їхні імена.

Мої вам поетичні великодні роздуми:

ВЕЛИКДЕНЬ

У Сонечку святому – лик Даждьбожий.

Даждьбоже Світло темряву збороло!

Як довго йшов до нас, як ти здороживсь!

Ти – скарб! Тож потребуєш охорони.

Великий День в історії і в році!

Весілля красне Неба і Землиці.

Весілля Дива й Лади. Міць у кроці.

І сила в серці. І в очах ясниться.

Відродження життя, краси, природи

Ми славили сім тисяч років тому.

Великий День в славетного народу!

Даждьбожий лик – у Сонечку святому!

(Любов Сердунич)

Заспіваймо ж хвалу воскреслому життю, вічному життю. Бо воскресає Природа – і воскресає Україна, воскресає наша духовність і незалежність, наша національна свідомість. Воскресають і наші рідні народні традиції. «Нарід без власної автентичної куль­тури зникне», – писав мислитель Девід Лейн. Ми маємо власну, автентичну культуру. Не даймо їй зникнути, бо зникнемо й самі.

Торжествуй, душе українська! Слався, Великий день світла!

Дай, Боже, вам від Великóдня до Великóдня з роси і з води! Щоб вашу хату лихо минало, а щастя на лаві сідало від Великодня до Великодня на цілий рік, поки вам пан Біг назначив вік! Зі святом вас! Із великим днем! Із Великоднем!

Любов Сердунич, письменниця, етнограф.