Проблеми в Україні створюють “баби з яйцями”, – психолог

Гаєвська-n– Де ж чоловіки? Від когось же треба було дітей народити? – психолог Наталія Гаєвська, аналізуючи «травми поколінь» від яких страждають українці. – Адже не лише жінки страждають від браку уваги?

Нагадаємо, публікації з серії «Травми поколінь», про те як досвід попередніх поколінь впливає на теперішнє наше життя та стосунки в наших сім’ях, – на сайті «7 Днів-Україна» з’явилися 21 і 28 грудня 2013 р. До великої радості Наталії Гаєвської статті викликали зацікавлення у читачів. Тож продовжуємо…

Читайте також. Українці з покоління в покоління передають душевні травми – психолог

«Із чоловіками – дуже складно. Дівчинка і хлопчик, які виросли без батька, створюють сім’ю. Вони обидва зголоднілі до любові і турботи. Вони обидва сподіваються отримати їх від партнера. Але єдина модель сім’ї, відома їм – самодостатня «баба з яйцями», якій, за великим рахунком , чоловік і не потрібний. Тобто чудово, якщо вона його любить і все таке. Але по-справжньому він – ні до чого, трояндочка на торті.

«Посидь, любий, у куточку, футбол подивися, а то заважаєш підлоги мити. Не грайся з дитиною, а то ти його розбалуєш, потім не засне. Не чіпай, ти все зіпсуєш. Відійди, я - сама». І все в такому дусі. А ті хлопчики теж мамами виховані та сформовані. Слухатися звикли. Ну, і чисто фізично в тому ж будинку нерідко присутня мати дружини або чоловіка, а то й обидві. Як тут бути чоловіком?

Деякі чоловіки знаходили вихід, стаючи «другою мамою». А то і єдиною, бо сама мати доволі часто переймала стиль поведінки своєї матері – «залізної жінки». У найкращому варіанті виходило щось на зразок тата дядька Федора з мультфільму «Троє з Простоквашино»: м'який, турботливий, чуйний, усе дозволяючий. У проміжному - трудоголік, який просто тікав на роботу від усього цього. У поганому - алкоголік. Тому що чоловікові, який не потрібен своїй жінці, який весь час чує тільки «відійди, не заважай», а через кому - «що ти за батько, ти абсолютно не займаєшся дітьми» (читай «не займаєшся так, як Я вважаю за потрібне»), залишається або поміняти жінку - а на кого, якщо всі навколо приблизно такі, або - піти в забуття.

З іншого боку, і сам чоловік того покоління не має жодної виразної моделі відповідального батьківства. Ще в дитинстві на його очах або в розповідях старших безліч батьків просто встали одного ранку і пішли. І більше не повернулися. Ось так-от просто. І нічого, нормально, якщо це можна вважати нормальним. Усі ж якось жили дальше. Тому багато чоловіків вважали цілком природним, що, йдучи з сім'ї, вони переставали мати до неї будь-який стосунок: не спілкувалися з дітьми, не допомагали тощо. Щиро вважали, що нічого не повинні «тій істеричці», яка залишилася з їхньою дитиною. І на якомусь глибинному рівні, може, були й праві, бо нерідко жінки просто використовували їх для запліднення, і діти були їм значно потрібніші, ніж мужчина. Тож - ще питання, хто і кому щось винен. Образа, яку відчував чоловік, дозволяла легко домовитися з совістю, а якщо цього не було досить, то горілка завжди приходила на допомогу.

Читайте також. Психолог Наталія Гаєвська – про розкіш просто любити власних дітей

Певно, саме в 70-ті розлучення були найбільш хворобливі, жорстокі, із забороною бачитися з дітьми, із розривом усіх відносин, з образами і звинуваченнями. Болісне розчарування двох недолюблених дітей, які так хотіли любові і щастя, стільки надій покладали один на одного, а він/вона - обдурив/обдурила, все - не так і не те. Ці люди не вміли налагоджувати в сім'ї елементарні стосунки, перекидали відповідальність одне на одного, кожен був голодний до любові і хотів лише отримувати, або хотів тільки віддавати. Але за це отримувати - абсолютну владу в сім’ї. Вони страшно боялися самотності, але саме до неї йшли, просто тому, що, крім самотності, ніколи нічого не бачили.

У результаті - образи, душевні рани, ще більше зруйноване здоров'я. Жінки ще більше зациклюються на дітях, чоловіки ще більше п'ють. У чоловіків на все це накладалася ідентифікація із загиблими і зниклими батьками. Тому що хлопчикові треба, життєво необхідно бути схожим на батька. А що робити, якщо єдине, що про нього відомо – це те, що він загинув? Був дуже сміливим, бився з ворогами - і загинув? Або і того гірше - відомо тільки, що помер? І про нього в родині не говорять, тому що він пропав безвісти або був репресований? Загинув - от і вся інформація? Що залишається молодому хлопцю, крім суїцидальної поведінки? Випивка, бійки, сигарети по три пачки на день, гонки на мотоциклах, робота до інфаркту.

Читайте також. У 60-ті в Україні виросло ціле покоління занедбаних дітей, – психолог

Ось у такому приблизно оточенні ростуть діти третього покоління . Але про це – наступного разу…»

Продовження розповіді читайте 11 січня 2014 р.