Починається листопад Вéлесовою ніччю

Кожен листопадóвий день, як і всі инші, оповідає нам про давнє, але для нас – нове, бо забуте. Вивчаймо ж народні відання і досвід.

Починається листопад Вéлесовою ніччю: з 31 жовтня на 1 листопада, коли, як вірилось, душі всіх померлих спускалися на землю, коли Білобог остаточно передає Коло Року Чорнобогові, а Ворота Нави до перших півнів або до світанку широко розкриті Яві.

1 листопада називають Сварóжим днем. Тож у ніч на 1 листопада прийнято згадувати про своїх померлих родичів, і лише гарними словами. Варто поставити свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу до вашого дому, а надворі чи на підвіконні залишити частування для потойбічних гостей. Найбільшою ж удачею наші пращури вважали побачити в цю ніч у сні когось із померлих родичів. Щодо світильників із гарбузів, то вони відомі ще з часів Трипілля і були не для лякання людей, а для освітлення шляху Душам.

Вéлесова ніч – це тихе родинне свято, тому масові гульбища – не припустимі, бо предкам потрібен спокій. Вважали, що у Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, аби піднести їм уроки і благословити весь рід. Отож повинна бути спокійна розмова з духами предків. До настання темряви розводили вогонь, стрибки через який і ходіння босими ногами по розпеченому вугіллі було обрядом очищення та звільнення від зла. Тому святкування Велесової ночі для наших предків мало особливе значення. І саме цей обряд може врятувати від забування свого коріння, що веде до втрати рідної моралі. Разом із розумінням цих явищ приходить і нове сприйняття рідних свят, обрядів, звичаїв та протиборчого єднання стихій.

1 листопада – Дідú (поминання предків). Молодь проводить вечорниці з 31 жовтня на 1 листопада, часто і в наступний вечір. Велесова ніч – це своєрідний український «Хелоувін», тільки без страхополохів, який виник значно давніше американсько-скандинавського. 

Це прадавнє Свя́то Сварóга, Праотця всього роду Богíв. Вірили, що Сварог викував для українців (гіпербореїв, антів, скитів, русколанців, трипільців, аріїв, русів) перший плуг і золоту обручку, тому він – небесний коваль, творець світу і людей, покровитель хліборобства і шлюбу, бог Небесного Зодіаку (Звірокóла): Кола Сварожого. За київськими легендами, цього дня він починає виготовляти плуг, який скине з неба нашим пращурам на Різдво. Тож «хвалимо Сварога, бо ж він цьому Родові Бóжеському – начало, а всенькому родові – криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого і взимку ніколи не замерзає». (Велес-Книга).

1 листопада вважали проводами осени, зустріччю зими і святкували всюди.

4 листопада – це день, найсприятливіший для весіль. Остаточна межа переходу від осени до зими.

5 листопада – День народного гніву до вторжників-чужинців, окупантів, організаторів війн і голодоморів. «Гнів вихованої людини – вихований, урівноважений. Хто вміє гніватися на себе, той уміє критично ставитися до помислів і почуттів свого узгодженого «я». Гнів благородний той, який кличе душу до добра, гніваючись на зло. У душі Т. Шевченка пломенів народний гнів до вторжника-москаля, який робить зло. Тому він писав: «москалі – чужі люде, роблять лихо з вами»». (Лев Силенко, «Мага Віра»).

9 листопада – День української мови та писемности. Проте… писемність нам дав не Нестор-літописець: її, власну, ми мали здавна!

12 листопада – пташине свято: Синúчник. Ці птахи передбачають погоду. Якщо синиці масово з’явилися біля осель – попереджують: буде великий холод. Якщо синиця свистить, то день буде ясний. Якщо синиці вранці пищать, то до ночі вдарить мороз.

13 листопада – Юровá: свято рибалок. «Добрий рибалка повинен за клюванням знати, що рибу сазаном (коропом) звати». 

14 листопада вважали початком зими і перших морозів (курячі іменини). За християнства – день Кузьми. «Кузьма – коваль: кує лід на землі й на воді».

18 листопада дівчата просили Долю про доброго чоловіка.

20 листопада – Льодостáв. Із цього дня – стійке промерзання ґрунту, нерідко земля вкривається першим снігом, замерзають водойми. Зима сідає на покуть.

21 листопада – Видíння, порубіжне свято між Осінню і Зимою, присвячене Матері-Землі. Християни приховали наше свято під подібною назвою: Введення. Після Видіння до Благовіщення (25 березня за укр.-м колодарем) не можна копати, щоб не зрушувати землю, адже вона у сей час відпочиває і на літо сили набирається.

21 листопада – Михайла, який має «в’їхати на білому коні», себто  прийти зі снігом. Це свято християнське, за яким, ймовірно, теж приховано давнє українське народне свято, бо пов’язане із природою.

24 листопада – свя́то Богúні Дóлі, яка пряде людині долю. Дівчата ворожать про подружжя. Вагітні молять б. Долю про щасливі пологи. Вечорниці. Наш День Долі чужовіри замінили Катериною.

24 листопада – Студúт, Стýдень. «Із дня Студня прилітають зимові вітри, від яких буває холодно надворі й морозно на землі». Зазвичай із цього дня починає студити й морозити: «На Студня холоднеча що не день лютіша й гірша». Часто це буває сніжний день. За 24-им листопада передбачали погоду і на майбутню зиму: якщо день теплий, то й зима буде теплою, і навпаки.

26 листопада (8 – за старим стилем) – «осінні Дідú». Обрядова їжа на волинському Поліссі – млинці. Закінчення сватань.

4-а субота листопада – День пам’яти жертв голодоморів, які організувала людиновинищувальна совєтська Московія. Три голодомори – за 25 років: 1921 – 23, усіх 1930-их, 1946 – 47 років, протягом яких винищено близько 25 млн українців!!!

29 і 30 листопада – Калитá. (Християни замінили на свято Андрія, 13 грудня). Свято Калити – в Рідній Українській Національній вірі. Калита – свято напередодні Андрія (Ондери, Андри, Індри (бог різних народів)). Иноді Калитою називають і саме свято Андрія. Свято парубочої долі. Молодіжні вечорниці. Юнаки вибирають пару. Цього дня молодих хлопців посвячують у дорослі парубки і приймають до парубочої громади. Молоді хлопці стрибають до калити, прилучаючись до жіночого начала природи.

30 листопада, як і перший зимовий день, називали Зимовказівникóм, бо погода цього дня вказувала на те, якою буде зима. Якщо Зимовказівнúк  погожий,  то  й  зима  буде  гарна, якщо ж поганий, то й зима погана буде.

Зібрала Любов Сердунич, письменниця, етнографиня.