“Ми раді, що можемо допомагати армії в тилу” – селяни з Тернопілля (Відео)

СеретЗібратись усім селом, аби поспілкуватись, помолитися і трохи розважитися, вирішили у Малій Плавучій Козівського району. І привід знайшли – 229 років з часу першої згадки про село.

І хоч дата не кругла і час – не до святкувань, та у людей була потреба зустрітись, поміркувати і помріяти. Докладно – у сюжеті кореспондента телекомпанії TV-4.

Читайте також. Із Тернополя на Харківщину поїхали 30 бійців Національної гвардії

Село Мала Плавуча Козівського району розташоване біля берегів Стрипи. Там – до півсотні жителів. Є своє господарство, оброблена земля, працюють кілька малих підприємств. Люди роботу мають. У липневі дні переймаються не лише урожаєм – допомагають армії.

– Шкода, що на сході така війна. Треба буде – ми готові, але і хліба треба. Бо як солдат буде голодний, то він не буде думати, як воювати. Ми раді, що можемо допомогти в тилу, а треба буде, то поїдемо, навіть тою технікою, – говорить депутат Козівської райради, механізатор Володимир Хмиз.

Читайте також. Країни ЄС – основні торговельні партнери Тернопільщини

Історію тепер уже рідного села добре знає пенсіонерка, а донедавна – вчителька місцевої школи. Розповідає, що село – одне з наймолодших в окрузі, проте має славне минуле і співчутливих мешканців.

– Люди тут щирі, добрі. Навіть відрізняються малоплавучани від великоплавучан. Але всі живуть дружно, ходять на празники, здибаються, але хотілося б більше контактів, більше таких свят, – розповідає жителька с. Мала Плавуча Козівського району Зеновія Нетребська.

Читайте також. Рятувальники допомогли людям, які приїхали у Тернопіль з Донецька (Відео, Фото)

Колись у Малій Плавучій була “Просвіта” і ще діяло кілька громадських організацій. У радянські часи люди любили читати, запевняє місцевий бібліотекар. Сьогодні цивілізація добралася і до Малої Плавучої. Там, як і всюди, діти надають перевагу Інтернету, проте забігають і у книгозбірню. Ще одне явище дійшло до Малої Плавучої – заробітчанство. У колишнього бібліотекаря – діти за кордоном.

– Щоб наші діти не їздили по заробітках, щоб вони заробили тут якусь копійку. Ми так хотіли тої України. І зовсім усе змінилося. Ми втратили надію. Ми втратили все, що є, але може Господь нам допоможе, щоб мир був у цій державі. А може, все налагодиться…