Липень блискавками періщить, дуби калічить: особливості середнього літнього місяця

Він – сьомий син у батька, середульший син богині Літа. Звали його Липцем (Липець). Спершу. І Липцем він був ще якихось років 120 тому, до 20-го сторіччя, а на початку 20-го вже всі писали (а поступово й говорити стали) про нього: липень. А він же – справжній скипень, тільки не січневий, а сонячний, спекотний, липневий. А липець – се ще й липовий мед: на сей місяць припадає час основного медозбору.

З усього квіту й зела він дуже любить липу, надто ж – її духмяні пахощі, тому й назвали так його, мабуть, на честь оцього гарного дерева. Люди теж люблять липець (мед і місяць). Хоча він, здавалося б, не надто зайнятий турботою-роботою, додає її людям, надто сільським. Ось вони й називали його по-різному, але по-рідному. Деінде – косень (косець): коли з ним косили трави. І теж локально – пасень: коли пасли з ним худобу. А білень (білець) – на заході України-Руси: коли в його час вибілювали полóтна.

Ці назви походять від назв літніх робіт. А ці – від погодних явищ: дощовик, сінокіс. Хтось казав: громовик і грозовик, бо хоча він і найспекотніший місяць року, се пора громовиць (активних гроз і злив). Кажуть же: липень блискавками періщить, дуби калічить. Та й у липні води – відро, а бруду – ложка, себто трішки і не надовго. Тому наші предки ще із сивої давнини, з дохристиянських часів, вірили, що липнем опікується бог грому, грози і блискавки Перун, бо саме в липні бог Перун найчастіше крає небо блискавицями і тим від усього лихого очищає світ, а людей надихає на животворчу радість і на працю. Тому дощ у липні ще здасться!

Пізніше, з нашестям грецької релігії та чужих імен, дехто називав середній місяць іллюхом (иллюхом, г’иллюхом): від юдейського пророка Іллі (г’Иллі), якого адаптувало християнство, бо за старим стилем його день припадав на липень. Отож так липець казати й звик: «Я – Грозовик!». А «по г’Иллі – то й по теплі», – мовлять мої односельці.

Подекуди він має назву «кивень»: відганяючи мух, коні й корови енергійно кивають головами. А ще – «ґедзень», бо в сю пору тварини особливо потерпають від ґедзів.

Отже, липень – житниць, кленчиць-зеренць (клич збирати зерно), громич-сімич (седмиця громів). Косень (косець), пасень, білень (білець), дощовик, сінокіс, грозовик…

А найпоширеніша українська народна назва, липень, – теж прозора і зрозуміла: в сей час квітне липа, збирають липовий цвіт, а він же – цілющі ліки від застуди й инших хвороб. Хоча… липа зацвітає в Україні у червні. Тому, як пишуть дослідники, на Русі логічнішим і правдоподібнішим вважають пояснення походження назви місяця «липень» від давньоруського слова «ліпий», «ліпший», яке означало «гарний», «кращий». Бо ж таки гарний!

Та иноді він такий пустун! Отак поставить собі за мету і довго гостює у сонця. Або дощ покличе у гості – і сидять люди коло віконця, виглядають жадане сонце. Мало того! Ще й переплутує осінь із літом, забуває, щó коли треба робити, тому й плаче (звісно, дощем) не там, де просять, а там, де… косять, не там, де ждуть, а там, де жнуть. Ооо, сей липень із добрим дощем, сей теплий-гарячий щем! А роса липнева – як сльоза: нею ліс вмивається, з нічкою прощається.

Для розкоші батько навіть уділив йому днів так багацько: аж на один день більше: певно, улюбленець бáтьків? А втім, молодшому, Сéрпневі, – ачей! – теж стільки: аж тридцять один день і стільки само ночей.

У липні сонце йде на зиму, а літо – на спеку. Як у січні мороз найсильніший – скипень, так улітку теплом найсиль-ніший – липень, тому й називають його сонячним скипнем. Тож і розпустив Липець свої віжки, розслабив руки й ніжки і зовсім не стежить за теплом. І за тепломіром не спосте-рігає, як там ртуть майже до півсотні ступенів добігає. А воно ой і спекотнооооо! Бо теплó – на пікові в році, що не влежиш ні на спині, ані на боці! А ще ж треба трудитися-працювати і навіть ґарувати (надто сільським людям)…

А загалом він теж – трудівник, працювати любить і звик. Тому не один запримітив: щó липень збирає, те зима і з’їдає, адже літо трудівниче працює на зиму-ледащицю. Бо ж чоловіка годує не сокира, а липнева турбота і в полі робота. Отож як липень у двір заглянув – пора серпи зубрити, серпень казали мої дідуньо. Бо чого липень і недоварить, того й вересень недосмажить.

Він – і літа маківка, й року середина. Він – і краса літу, й середина цвіту. О, як він любить милуватися сим різнотрав’ям, і пташиним дзвінкоголоссям, з-поміж якого востаннє (сього року) можна почути зозулине кування і незрівнянні солов’їні серенади!

Як йому до душі милуватися квітами-зелом і пестити кожного своїм теплом! І байдуже йому, що хтось занадто багато часу гріється-вигрівається, відпочиває-гойдається, а хтось від тієї спеки у холодочку ховається. Тому люди се помічають і нас застерігають: хто в липні спеки боїться, тому взимку нема чим погрітися; літо добре для всіх, але вершина літа – важка. І ще запримітили: як’ липень із туманами, то осінь – із дощами.

ЛИПНЕВИЙ ФОЛЬКЛОР і ПРИКМЕТИ

Народні прикмети допоможуть зорієнтуватись у погоді, а отже – правильно спланувати другий літній місяць.

– В липні й баба сердита на піч.

– В липні овес у жупані, а на гречці й сорочки нема.

– В липні у дворі пусто, а на полі густо.

– В липні – хоч роздягнись, а в грудні – тепло вдягнись.

– Липень – і краса літу, й середина цвіту.

– Липень – літа маківка й року середина.

– Липень – маківка літа, грудень – шапка зими.

– Липень – не тільки полудень літа, а й року.

– Липень-пеклиця на зиму робить, а зима-нероба з’їдає.

– Липневі ночі зоряні – буде багато грибів.

– Літо добре для всіх, але вершина літа – важка.

– Літо зиму годує.

– Літо сухе, спекотне – зима малосніжна, морозна.

– Літо трудівниче працює на зиму-ледащицю.

– Півень улітку заспівав раніше 21-ї години – на дощ.

– Під час дощу на воді бульбашки – на тривалу негоду.

– Прийшов липень до хати – нема коли спочивати.

– У липні день одбуває, а спека прибуває.

– У липні літо маківкою повито.

– У липні на дворі пусто, зате на полі – густо.

– У липні сонце йде на зиму, а літо – на спеку.

– У липні хоч роздягнись, проте легше не буде.

– Хто в липні спеки боїться, тому взимку нічим погрітися.

– Чоловіка годує не сокира, а літня турбота і в полі робота.

– Чого липень і серпень недоварять, того й вересень недо-смажить.

– Щó липень збирає, те зима з’їдає. 

– Яка погода в липні, така буде і в січні.

– Як’ липень із туманами, то осінь – із дощами.

– Як’ липень у двір заглянув – пора серпи зубрити.

Липнéві СВЯТА і ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

Липень: 3 липня 6472 літа (965 р.) – велична перемога київського князя Святослава Хороброго над хозарським каганатом. Справжній День Перемоги, за яку нам досі мстять вороги. День Захисника Вітчизни! День Язичницької Слави.

7 липня – День Лицаря-Царя Святослава Хороброго (близько 935 – 972 року). Значно розширив терени Руси (України).

12 липня – День Жертводавця (друга неділя липня). Цей День – задля звеличення жертводавців, які щирими дарами допомагають будувати Храми-Святині, видавати книги про Рідну віру, проповідувати національний світогляд…  

14 липня – Стрибог, Посвистач, Позвізд (Бог Повітряного простору, від якого залежить погода). Вшануймо його хлібом, варениками, якими почастуймо чотирьох Вітрів біля води.

15 липня 11 074 літа (1974 р.) відійшов на Луки Сварожі   основоположник відродження Рідної віри Володимир Петрович Шаян (нар. 2.08.1908 р.).

20 липня – день Перуна. «Слава Богові Перунові Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун – милостив, всеправеден єсть!» (ВК). П. – Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Приймімо його творчу потужність! Мужі, згадай­те подвиги славних Пращурів, яким заповів Сварог: «Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Неза­леж­ність нашу!» (ВК). День Перуна християни приховали, замінивши на д. Іллі.

22 липня – Перуниця (Блискавиця). Жіноча пара Перуна-громовержця. Цього дня не працюють у полі, аби не образити її.

27 липня – Чур, Цур, Пращур (Паликопа, із санскр. – палити). Це родове Божество, сторож родових звичаїв (щоб Богів ша-нували належно), вартовий святкових днів, охоронець воло-дінь Роду, Бог «межового Вогню», який розпалювали на межах земельних володінь, пильнує майно і власність Роду. Чуром називали і дерев’яну статую: образ родового Божества. До цих межових знаків несли жертовний хліб. «Чур (Цур), моє!» – вислів-оберіг наших Пращурів. Відцуратися (відчуратись) означає «відмовитися від родинної спадщини, рідного Звичаю, Законів Предків». Цього дня приносять жертви Дажбогові у подяку за врожай, печуть ритуальне печиво «сончата», співаючи: «Грай, Сонечко, грай! Тут твої сончата» (діти Сонця-Дажбога). На околицях палять вогнища, молодь стрибає через священне багаття. Християнська церква зіпсувала первісне, глибинне значення обряду і свята. Спом’янімо своїх Чурів-Пращурів, які опікуються нами зі світу Прави. Згадаймо їх, аби берегли нам не лише збіжжя, а й нашу Русь-Україну і Рідні Звичаї. «Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками, тим Богам почитання маємо дати й од них радощі маємо» (ВК). Цього дня вшановують і Дажбога, покровителя обжинків.

28 липня 6496 літо (988 р.) – кн. Володимир зрадив Предків, «принісши на терени Руси вогнем і мечем чужинський, юдо-християнський, культ, секту юдаїзму, знищивши при цьому 9 мільйонів русичів-слов’ян, які не хотіли приймати чужу релігію й захищали віру предків. Літопис мовить, що В. сказав знищити кожного, хто не охриститься. До наших днів дійшли його погрози: «А хто не прийде на Дніпро христатися, того вважатиму особистим ворогом!». А бути особистим ворогом князя – це смертельний вирок. «Згодом із-ТОРИ-ки вигадали татаро-монгольске іго, аби приховати тотальний геноцид слов’ян під час насадження християнської релігії, який провів зрадник кн. Володимир, а продовжили його нащадки». Не святкуйте 28 липня! Пом’яніть тих 9 мільйонів славних русів, які не зрадили рідну віру, не прийняли чужу, юдо-християнську, смертоносну релігію поклоніння трупові!» (ФБук). День національної трагедії.

– 30  липня 7400 літа (1892 р.) – прийшов у світ Яви дослідник «Велесової книги» Юрій Миролюбов.

Липнéві ПРИКМЕТИ ПОГОДИ

1 липня. У давні часи 1 липня відзначали Ярилин день: день пекучого сонця. З цієї нагоди організовували народні гуляння. Цього дня наші пращури спостерігали за травою: якщо вранці вона суха – уночі дощитиме.

2 липня. З цього часу бджоли починають заносити мед, заливати соти. А що 2-й липневий день присвячений цим працелюбним комахам, то й погоду наші пращури визначали за їхньою поведінкою. Отже, якщо бджоли швидко летять до своїх вуликів, то скоро буде дощ; стають злішими, частіше жалять – перед засухою; сидять на стінках вулика – до сильної спеки.

3 липня. У народі цей день називали Павутинним, тому що погоду «прогнозував» павук. Якщо в цей день він не розкидає павутину – буде дощ або буря. А якщо знову плете павутину – зміна погоди на краще. Дуже часто цей день буває дощовим і грозовим. Дощ у цей день міг передбачити не лише павук. Якщо мурахи ховаються в купу – очікували на сильний вітер, дощ, грозу: жаби у траву виповзають – теж чекали на дощ.

4 липня. У минулі часи помітили, якщо цей день спекотний, то грудень буде морозним. У цей час зацвітає липа.

5 липня. Наші пращури в цей день сподівались на дощ, бо він вказував на гарний урожай хлібів. Хороший урожай обіцяв і місяць, який грав увечері. А вранці спостерігали за туманом: якщо він стелиться по воді – буде гарна погода.

6 липня.  Починається збір трав, коріння для лікувальних і знахарських цілей. Щоб дізнатись погоду на щонайближче майбутнє, наші пращури в цей день спостерігали за воронами: якщо вони під хмари летять – до негоди.

7 липня.  Із цього часу наші пращури починали косовицю, поки трава не засім’янилась. Наші пращури помітили, якщо цього дня сильна роса – на урожай огірків. В давнину говорили: якщо в цей день буде дощ, то через 5 днів буде сонячно. Дощ цього дня вважали благодатним.

І таких спостережень у народній скарбниці є на кожен день…

Зеніт літа й екватор, вершина і маківка року, він відходить із грозами. Та аби не з морозами!

Люблю тебе липню, о сонячний скипню!

Любов Сердунич, етнографиня, дослідниця.