Куля застрягла в черепі, але жінка залишилася живою — останній бій вояків УПА

Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині у Божиківському лісі на межі Підгаєцького й Бережанського районів, за кілька кілометрів від хутора Лози.

Нескорених вояків УПА каґебісти вистежували не один рік, але не могли знайти місце їх перебування, заховане густим лісом і непрохідними дорогами… 14 квітня 1960 року (був страсний четвер напередодні Великодня), партизанську групу у складі трьох підпільників: Петра Пасічного – члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира і радиста, його дружини Марії Пальчак, котрі займалися партизанською діяльністю ще з часів заснування УПА, та 22-річного бійця Олега Цетнарського оточили до п’яти сотень нападників, що з’їхались на 45 автівках.

"Асвабадітєлі" мали завдання схопити підпільників живими, однак повстанці завзято боронилися. Опинившись в оточенні, герої вирішили не датися живими до рук ворога. Каґебісти почали стріляти. І тоді, щоб не потрапити живими в руки ворогів, Петро Пасічний та Олег Цетнарський застрелилися. Марію Пальчак поранили в руки. Вона двічі стрілялася, щоби не потрапити в полон, а потім пустила собі кулю в скроню, але куля застрягла в черепі й жінка залишилася живою.

У спогадах згадувала день бою Марія Пальчак, якій вдалося вижити: "Нас або вистежили або донесли сексоти. Це стало зрозумілим в одну мить. Побачивши, що ми оточені, ми вирішили разом бігти і в разі смертельної небезпеки дострілятись, щоб не здатися ворогові живими… Раптом я перечепилась за гілля і впала. Солдати почали підбігати до мене, а я вже була поранена в праву руку. Останніми зусиллями приклала пістолет П-38 до голови, вистрілила і впала. Рукою володіла погано, тому куля попала в голову в 7 міліметрах від мозку, і я себе не змогла смертельно поранити…»

Марію засудили до п'яти років ув'язнення та десяти років концтаборів. Вона відбула весь термін і вийшла на волю у 1975 році, дожила до проголошення української Незалежності та пішла до Бога у 1998 році… Вічна пам'ять Борцям за Волю України! Вічна слава Героям! Вклоняюсь перед їх мужністю, силою вірою. Воістино - ВЕЛЕТНІ ДУХУ!!!

Володимир Назар.

Вагітна дружина Олега Цетнарського Ольга (молоде подружжя прожило разом тільки один рік), яка знала про перебування чоловіка в лісі, через погрози каґебістів на допитах забрати сина змушена була сказати, що чоловік її покинув, а згодом змінила прізвище, розповдала gazeta.ua.

Тільки деякі повстанці, законспірувавшись, пережили весь період другої більшовицької окупації. Вояк УПА Микола Маньковський, уродженець с. Угринь Чортківського району, приміром, прожив нелеґально протягом 45 років. Своїм побратимам по боротьбі він заявляв, що совєтській владі ніколи не скориться. Після 1960 року каґебісти його сім'ю більше не турбували, вважаючи, що повстанця нема серед живих. Проте він продовжував жити у криївці...

14 квітня 1960 року є, сказати б, "офіційна" дата останнього бою УПА. Проте, зі слів учасників подій, вже після грошової реформі (себто, після 1961 року (!)) в селі Слав'ятин Бережанського р-ну Тернопільщини існував і активно діяв загін УПА. Командиром загону була жінка на псевдо "Шістка". Недавно з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВД відбувся на Тернопільщині 1961 року, а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991.