Команда Зе нагадує більшовиків, але не досягне успіху – експерти

2c9a5900de2a396ccfbf604f5cf812ceРеволюції 1917 року в Російській імперії і “електоральна революція” 2019 року — в Україні, були пролетарськими. Мали свої подібності та відмінності. І мають різну місію.

Про це йдеться у публікації експертів Центру з інформаційних проблем територій, що вийшла напередодні.

Російська революція 1917 року і “електоральна революція” в Україні 2019 року не були пролетарськими у буквальному розуміння. Їх здійснював не пролетаріат, і не в інтересах пролетаріату. Сам пролетаріат не був тоді і зараз вагомою соціальною групою. Але основні гасла революцій однакові і зводяться до: “Владу простому народу!”

Результат обох революцій визначала позиція політично некомпетентних верств населення, які вважали, що для керівництва державою не потрібно “великого розуму” і великої кваліфікації, а лише бажання “служити народові”. Спільною особливістю обох революцій було те, що обидві країни перебували у стані війни. Одним з гасел обох революцій була вимога миру.

Важливою проблемою, яку мали вирішити обидві революції, була проблема землі. Адже обіцянка віддати землю тим, кому вона потрібна, дає підтримку влади потужними економічними силами.

Багато подібного і між лідерами обох революцій. ВОЛОДИМИР ЛЕНін і ВОЛОДИМИР ЗеЛЕНський — популісти, що подавали себе, як слуги народу. Обидва лідери проявляли атеїстичні переконання.

Проблеми, які виникли після обох революцій, також подібні:

1) Економічне падіння, бюджетний дефіцит, некерованість країни через некомпетентність тих, хто опинився на вершинах владної ієрархії.

2) Необхідність швидких рішучих дій, щоб не втратити підтримки мас.

3) Неактивний, але досить твердий спротив фахових працівників у всіх сферах.

4) Потреба в тому, щоб постійно переконувати народ, що всі опоненти влади є ворогами усього народу.

Подібними є й логічно необхідні кроки для вирішення цих проблем:

1) Капітулянтський мир. Тоді був “Брестський мир”, а зараз пропонується “Мінський мир”.

2) Силове придушення внутрішньої опозиції.

3) Нова економічна політика для активізації економіки.

4) Диктатура владних бюрократичних верст, що подається, як диктатура пролетаріату.

Але щодо можливості реалізації цих кроків проявляються суттєві відмінності між двома революціями:

1) 1917 року військові нижчих чинів були у переважній більшості на боці “червоних”. Зараз практично вся армія не схильна активно підтримати “зелених”.

2) Хоч тоді і тепер земля передавалася тим, хто її хотів мати і міг використати, але є відмінності. У 1917 році землю передавали тим, що жили в країні і використовували землю для потреб країни. Зараз землю планують більше передати тим, хто перебуває за межами країни. Основною метою використання є експорт сільськогосподарської продукції.

3) Тоді “червоні” використовували національні чинники для зміцнення влади. Тепер “зелені”, намагаючись ослабити національні чинники, спрямовують їх проти себе.

4) Тоді деградація і дискредитація бюрократичної системи, зруйнованої революцією, відбувалася багато десятиліть. Теперішні ж бюрократичні структури, на думку виборців, що голосували за теперішню владу — мають бути зруйновані. Разом з тим ці структури незалежної України мають лише трохи більше 20-ти років. Хоча вони проявили свій негатив, але не реалізували можливостей свого позитиву. Їх дискредитація відбулася не через об’єктивну неспроможність, через суб’єктивне нерозуміння населенням механізму дії державних структур. Наприклад, значна частина виборців була переконана, що саме президент буде “садити” корупціонерів та знижувати тарифи, хоча глава держави не має таких повноважень. Те ж саме стосується суб’єктивної оцінки інших органів влади.

Тому кроки необхідні для збереження влади політичними силами, що одержали її під час теперішньої “електоральної революції” не можуть бути успішно здійсненими, на відміну від російської революції 1917 року.

Отже результати й історичне значення згаданих революцій будуть цілком різними. У російській революції 1917 році — початок реалізації “пролетарської ідеї”. В українській “електоральній революції” 2019 року — остаточний краї “пролетарської ідеї”.

В країнах з тривалою демократичною традицією замість діючих олігархічних систем намагаються сформувати компетентні демократії на основі середнього класу, що є кроком вперед в суспільному розвиту.

В Україні ж відбулася спроба зробити крок назад: “Знищити олігархічну систему “диктатурою дилетантів”. Провал цього кроку має на тривалий час відвернути українське суспільство від спроб повернення “назад в минуле” і змусити шукати розв’язання своїх проблем у прогресивних формах суспільної організації.

Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур