Коли новорічні вітання завершуються не Славнем країни…

Нині, в час чергового локдауну, знову перекрили доступ до торгівлі. Може, це і правильно, але… Але чому заборонено продавати книжки та дозволено продавати горілчані вироби? Невже у книжках так багато вірусів? Невже у горілці є порятунок від державного банкрутства і тарифних зашморгів? А може, то модерна мудрість та змінена символіка цінностей, і гербом скоро стане пляшка? Новорічні програми українських телеканалів стали сумним підтвердженням цих думок.

Багато у світі символічних дійств, речей, слів, образів. Символізм їх засвідчує значимість та вагу того чи іншого явища або творіння. Йду різдвяної днини селом. Обіч дороги розлога рілля в обіймах морозу. З неба легенький сніжок притрушує її та яблуньку безлисту. Вони перепочивають, сил набираються, перероджуються у різдвяному убранстві. Вони набирають снаги, аби невдовзі щедро родити хліб святий та дарувати яблука соковиті. Але мусять зараз поринути у спокій, набратися енергії для цього.

Це закономірно, скажете, це ж ясно всім. А чи не заганяємо ми себе у щоденних клопотах, у безперервному нагромадженні всього потрібного й непотрібного, чи не виснажуємо творчий запал задля втілення задля заробітку копійчини, щоб вилікувати дитину чи матір? Де ж тут символізм, запитаєте? У жертовності й доброті. Якщо ці якості остаточно зникнуть — з ними зникне все святе із життя нашого.

Символами виписані всі Євангелії, символічно у притчах Ісус пояснював сутність добра і зла, любові й байдужості. Ми просто читати розучилися. Нам нині подавай усе розжовано та розмальовано. Всі імітують, що шалено зайняті. Одні імітують, що працюють важко, інші імітують, що оплачують щедро таку працю. Крадійство і брехня увійшли у звичку кожного. Обгорілий театр перетворився в державний балаган.

Вдумайтеся: кожен символ — це особливий знак. Символіка у релігії є сакральною, священною. Те саме має бути в державі. Герб, гімн, прапор є несхитно такими для очільників країни, які поважають свій народ, його культуру, традиції. Ці символи не можна паплюжити й калічити, ними не можна нехтувати, їх не можна принижувати, особливо особам найвищого керівного рангу. Якщо ж я бачу, що головний воєнокомандувач словесні символи вітань сприймає за прояв націоналізму, то в мене виникає пропозиція: «Бери тору і йди з двору». Якщо ти стидаєшся стояти поруч із прапором держави, ґарантом прав народу якого тебе обрано, тоді не принижуй мене й інших, для кого ці символи є святинями, заради яких люди життя віддавали. Хто здійснює таке, постає перед цілим світом людиною, яка зрікається власної країни. Ми всі — частинки тих символів. Якщо вони тобі ненависні та чужі, обирай країну, де є рідні та дорогі для тебе знаки та образи. Це ж так просто!

Коли слухаю ввечері якийсь музичний каламбур на тему Гімну України – стає гірко і соромно за таких модернізованих інквізиторів. Коли новорічні вітання завершуються не Славнем країни, а какапуськами квартальників, стає моторошно. А може, вона вже померла??? Кажуть, що помилки можна виправити, гріхи змити. Так, можна, але часто це стається запізно. Воїн був одвічно символом захисника народу, а нині він перейшов для шоуменів у об’єкт насміхів і зневаги.

Гріхи душевні змивають водою святою. А як бути із гріхами супроти людей? Одним з найжахітніших є обман. Замало бути чистим, чесним та порядним. Скільки поміж нас є носіїв цих чеснот, але вони заковані самолюбством, користолюбством, кар’єризмом, байдужістю. В них кам’яне серце. Там немає духовного тепла та любові. Любов Божа безмірна. Вона проникає до кожного з нас через серця, виповнюючи їх добротою. І від цієї миті ми стаємо сівачами добра, отою ріллею, яка подарує хліб; отою яблунею, що принесе плоди. В цьому затаєна символіка людяності. Можеш мати найвищу посаду, найвизначніші досягнення в науці, найкраще авто, але без людяності ти нічого не вартий. Ти змарнував своє життя, просто переплавив його у монети, які завтра викрадуть та викуплять зброю, аби знищити твою сім’ю.

Можна вбити і словом. Наша мова спілкування, мова нашого народу є теж символічна та священна. Це словесний образ українства. Допоки ми не збагнемо цього — далі будемо блукати поміж хащів обіцянок та обману. А ще є родинні символи у іменах, прізвищах, родоводах, звичаях. Хіба варті поваги молоді люди, які навіть не знають імен своїх дідусів та бабусь, не відають звідкіля вони та де поховані. Їм не цікаво нині про це довідуватися, а завтра про них ніхто знати не буде.

Любов — то найвищий Божественний та людський символ. Любити — це зрозуміти і пробачити, прийняти і навернутися. Любити свою країну та її символіку, свій народ та його орнаменталістику, свою родину і її звичаї. Любити батьків й дітей, здорових і хворих, говірливих і мовчунів.

Якщо ми насправді любимо свій край – шануймося самі та бережімо наші священні символи. Слава Україні!

Олег Герман,

заслужений діяч мистецтв України.