Хто ж нам дав абетку, письмо й культуру?

24 травня — День слов’янської писемности і культури. Але чому його пов’язують із чужинцями?! Можна подумати, що якби не чорноризники Кирило і Методій, то ми й не мали б ані писемности, ані літератури, ані культури загалом…  А ми ж були! Були! Гіпербореї, ареї (орії), анти… Задовго до братів-греків! І не просто були, а творили, не чекаючи, що хтось нам щось принесе!

Переконайте мене, що без них ми не мали (б) писемности!.. А що ще й «культури» до назви свята додано, то вже геть ані в тин, ані в ворота!

Як стверджує не всезнаюча Вікіпедія, «Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і літератури». Їхнє християнське місіонерство — це так, бо переважно тим і займались. Однак, знову ж таки — християнське! А отже, чуже для нас, українців. Тож працювали вони на церкву, на релігію, а кожна релігія — штучно вигадана для упокорення людей…

За Вікіпедією, Кирило і Методій — «проповідники християнства, творці слов’янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов’янську мову». А що, була така мова: слов’янська?.. Чимало науковців заперечують цю назву.  

Перекладали і поширювали «Біблію». Так, але не наші книги, не наше Святе Письмо. Та й чи були вони їм відомі?.. А нам — відомі?..

Ріґвéда — найдавніше святе письмо оріїв. Рігведа (від ṛc IAST — «гімн», veda IAST — «знання»), стародавня збірка релігійних славнів, написаних ведичним санскритом. Корінь «рк» зберегли слова «речення», «ректи» (казати), инші. Збірник — один із 4-ох канонічних текстів індуїзму й індійської літератури загалом, відомих як Вéди (Вíди). Деякі зі славнів Ріґведи досі читають при індуїстських молитвах і в инших випадках, що робить цей текст одним з тих, які постійно використовують протягом найдовшого часу. Ріґведа — один із найстаріших збережених творів, складених індоєвропейськими мовами. Лінгвістичний аналіз показав, що Ріґведу складено між 1700 і 1100 роками до нашої ери! Деякі вчені співвідносять Р. із батьківщиною аріїв і датують пам’ятку періодом 6000—4000 роком до н. е. Це — перша відома пам’ятка індійської літератури, найдавніша, найзначніша із Від. Остаточне оформлення Р.  відносять до Х ст. до н. е. Деякі славні належать, мабуть, до сер. ІІ тис. до нашої ери. Р. має 1028 славнів, які становлять 10 книг, або циклів (мандала). Авторство кожного циклу приписують певному жрецькому родові (індивідуальне авторство славнів не визначено)…

Літóпис Аскóльда — перший національний київський літопис, в автентичних текстах якого використано глаголицю. Текст не зберігся, а фрагментарно (з цензурою нової династії Рюриковичів і ченців-християн) був включений у пізніший літопис «Повість врем’янних літ». 

НАЙЗАГАДКОВІША У СВІТІ КНИГА — Рукопис Ора!

Рукóпис Вóйнича (Манускрúпт Вóйнича — книга з пергаменту (240 с.) — РВ, зберігається у Єльському університеті. У ній багато кольорових картинок, на яких — непізнані рослини, астрологічні схеми, инше. Це один із найтаємничіших манускриптів в історії людства. Ні автор, ні час написання, ні сенс не відомі і прочитати його нікому не вдалося до 2013 р., хоча штучний інтелект розшифрував рукопис. Вчені так і не зрозуміли, якою мовою її написано, натомість спростували припущення, що в ній написана абракадабра. РВ — ілюстрований рукопис, який понад 5 віків тому написав невідомий автор невідомою мовою. За результатами радіовуглецевого аналізу 4-ох зразків манускрипту 2011 р. вчені зі США встановили: рукопис створено між 1404 і 1438 роками. Манускрипт назвали ім’ям власника: колекціонера, вихідця із сучасної Литви, американського книготорговця польського походження Вілфріда Войнича (чоловіка Е. Л. Войнич, авторки «Овода»), який 1912 р. придбав книгу. У XX ст. її вважали «святим Граалем» криптографії. Зараз її зберігають у Бібліотеці рідкісних книг Байнеке Єльського університету. Розміри стор. — 15 на 23 см, товщина книги — до 3 см. Пропуски у нумерації сторінок вказують, що деякі втрачено. Текст писано пташиним пером, ним виконано й ілюстрації, які грубувато розфарбовані (чи не після написання).

Є думка, що рукопис — українською мовою. 1978 р. Д. Стойко опублікував книгу «Листи до Ока Божого», в ній було розміщено розшифровку 9-ох сторінок тексту «рукопису Войнича». Стойко запропонував свій підхід до розшифрування «манускрипту Войнича», який ґрунтувався на таких припущеннях: 1) текст писано українською; 2) «шифрування» тексту полягає у своєрідності графемів тому, що писали лише приголосними (голосних у тексті нема).

Цей же варіант тексту відомий і як «Послання оріян хозарам», який набув популярности в Україні. Про це свідчать згадки у різних українськомовних статтях, перевидання 2008 р. цього ж тексту як «Рукопис Ора». Розвивав цю теорію Євген Чорний, перекладач перших 20-ох стор. манускрипту, відомих як «Чар-Книга». Автор провів уточнення абетки Стойка, зроблене на підставі власних результатів реконструкції Рукопису. Попри те, що призначення рукопису покрите пластом таємниць і припущень, він впливає на розвиток сучасної культури і породжує нові теорії…  Цю книгу перекладала і Леся Українка.

І, врешті, Велес-Книга (ВК), яка зазнала ідеологічних настанов у минулу систему, коли ми не мали державности. Тому в часи застою ВК не була доступна радянським людям. Зате книга має самодостатню цінність як історично-пізнавальний твір. Її називають українським Святим Письмом, бо вона — про духовність, культуру, чесноти і світогляд наших пращурів. Створено ВКнигу у час із V по ІХ ст. н. е., найпізніше — 878 р., написана вона д.-руською мовою. ВК — найдавніша писемна пам’ятка України, збірник оповідань про давню Русь.

І це — ще не все! Бо ж маємо прадавні написи у Кам’яній Могилі, Каратенські написи, Орієві Заповіти, Свинцеві листи… То чому всі ці джерела не взято до уваги при запровадженні свята?. А скільки в нас абеток-азбук!

АБЕТКИ українські

Українська писемність виникла задовго до ІХ ст. Назви абеток різні, їх багато, давніх та пізніших.

Буквиця (Святоруське Письмо), Руниця, Невпорядкована Азбука, Софійська Абетка, Іванове письмо — українська писемність, яка набула розквіту за часів Антії-України (ІІІ і VІІІ ст. н. е.). Черти і різі. Велесовúця (сакральна абетка давніх росів, основа сучасної української абетки), пов’язана з верствою найвищих осіб рахмано-волхвівської духовної системи, яка діяла на Землі в останні 80 тис. років. Мова староотців-рахманів і волхвів. Велесовицею написані дощечки «Велес-Книги». Авторитарні Рюриковичі відверто привласнили собі усі надбання рахмансько-волхвівської системи і держав Дулібії й Роси… 

Глагóлиця. «Ґрамма́тіки Славе́нския пра́вилное  Cv́нтаґма» М. Смотрицького (1619), Український, або Козацький скоропис (16—18 ст.), «Гражданський шрифт» (1708), Правопис І. Котляревського «Граматика малоросійського наріччя» О. Павловського (1818), Максимовичівка (1827), Правопис часопису «Русалка Днѣстровая» (1837), Абетка М. Гатцука (1860), Правопис Т. Шевченка (у «Букварі южнорусськім», 1861), Кулішівка (1856), Зміни до кулішівки П. Житецького і К. Михальчука, «Записки Пд.-Західного відділення Рос.-го геогр. тов.» (1874—75), Слобожанський правопис, Ярижка (1876—1905), Драгоманівка (герцеговинка, к. XIX ст.), Правопис «Малоруско-німецкого словаря» (желехівка) Є. Желехівського і С. Недільського (1886), Орфографія Б. Грінченка (грінченківка) у «Словарі української мови» (1907—09)…

У нас навіть абетка — оригінальна, самобутня! Адже у довгі часи дохристиянської доби існування української нації (а це — понад 800 тис. років!) вона, наша абетка, а з нею й писемність, мали час витворитись. Мало того, ще й дати життя писемності инших народів індо-европейської групи!

ЦЯ АБЕТКА — наш духовний код!

Знати її треба всім! Бо в ній «А» — це не «автобус», «Б» — не «барабан» і «баран», «В» — не «ведмідь». Без неї, рідної абетки-заповіді, ми стали обрізаними духовно! Згадаймо ж і знаймо її:

Азъ букі веде. Глаголь добро єсть. Живіте зело, земля, і, іже како люди, мисліте наш он покой. Рци слово твердо — ук ферт хер. Цы, черве, шта єра юс яти! Сучасний переклад цього послання: Я знаю букви. Письмо — це дар. Живіть старанно, земляни, і, як подобає розумним людям, пізнавайте світ! Несіть слово впевнено: Знання — дар Божий! Нумо, проникайте, щоб Сущого світло зрозуміти! (Послання до слов’ян).

Зміст букв: Аз — я, Букі — букви, письмена, Веди — відати, знати, Глаголь — глаголити слово, говорити (сказане і написане слово), Добро — добро, багатство, Єсть — бути, є, Живіте — живіть, Зело — дуже, старанно, вперто (буква передавала звук «дз»), І — зв’язка «і», Іже — ті, які, вони ж (звук «г», «h»), Како — як, наче, подібно, Люди — люди, розумні істоти, Мисліте — «мисліть, думайте, Наш — наш, Он — оний, єдиний, Покой — основа (світу), Рци — наказове «кажи, речи», Слово — слово; те, що передає зміст, Твердо — упевнено, переконано, Ук — основа, знання, доктрина, Ферт — запліднює, Хер — «божественний», Ци — точи, наказове «проникни», Червь — той, хто точить, проникає, Ш(т)а (Ш, Щ) — що, Єр, Єрь — простір-час, сонце, Юс малий — світло, ясний, Ять — зрозуміти, мати.

Більше і детальніше — хоча б у просторах інтернету…

Пізнаваймо Своє, Рідне, поширюймо, розповідаймо дітям, аби знали, якого вони роду-плем’я, і пишалися, що ми, українці (гіпербореї, анти, арії, трипільці, русичі, косаки), — найдавніша у світі нація зі своєю прадавньою самобутньою культурою, пізнавати котру потрібно все життя, як і рідну мову. Пишатися — щоб не почуватись меншовартісними й мати гідність. І берегти, аби бути собою.

Любов Сердунич, публіцистка.

5 1 голос
Рейтинг публікації
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Любов

І ще додам… Констянтин (Кирило) не тільки знайшов у Херсонесі (в 860 році) книги, писані «роуськими письменами». Він описує свою зустріч тут із місцевими русинами, котрі живуть тут і розмовляють руською мовою…» (Міндюк О. Українці — корінний народ Криму. — К.,2000. — С. 18). Тож у Криму вже на той час була мова українців, бо, як підкреслював І. Огієнко, «Костянтин (Кирило), прибувши до Херсонесу 860 року, вчився тут київського наголосу та вимови».