Історичній будівлі, що у центрі міста на Тернопільщині, виповнилося 115 років

                              

фото із сайту Борщівської міської ради

 Не завжди замислюємось, переступаючи поріг Борщівського обласного краєзнавчого музею (Тернопільська область), який знаходиться у будівлі Народного (Руського) дому, що робимо крок із одного століття в інше. А у нас під ногами – замурована в фундаменті далекого 1905 року грамота у капсулі з підписами фундаторів і меценатів будівництва. Її заклали, коли освячували наріжний камінь 9 жовтня 1905 року. Є там підпис і самого Михайла Грушевського, який опікувався справами будівництва народної будівлі від самого його початку до кінця.

  Історія появи найоригінальнішої і величної будівлі - візитівки Борщева, є дуже цікавою. Адже тут, у Глухому Поділлі, як називали історики Борщівський повіт, народ не бачив ні освіти, ні культури, як зазначав адвокат Михайло Дорундяк, волею долі закинутий працювати у цей куточок України.

  Саме він, згуртувавши довкола себе духовенство, нечисленну інтелігенцію ініціював ще у 1898 році побудову «Народового дому», або ж «Руського дому», як його часто називали у ті роки. «Руський» - бо українців у ті часи називали русинами.

  Про це ми вели мову з директором обласного краєзнавчому музею, заслуженим працівником культури України Михайлом Сохацьким.

  Отож 9 жовтня є особливим днем в історії будівництва Народного дому у Борщеві. Цього дня, 115 років тому у центрі містечка урочисто освятили «угольний» (наріжний) камінь фундаменту.

  За задумом фундаторів і меценатів, Народний дім мав стати осередком української культури , освіти, місцем, де зберігалися наші українські традиції.

  З цією метою розпочався збір коштів, було затверджено статут, і сформовано будівельний комітет із активних місцевих мешканців.

  За спорудження величного дому взявся український галицький архітектор та громадський діяч Василь Нагірний.

  Будову розпочали у 1904 році. І вже навесні  1905 –го було збудовано пивниці і фундамент розміром 30 на 40 метрів.

  Однак незабаром виявилось, що для подальшого будівництва бракує коштів. Тому організаційний комітет вирішив звернутися до жителів краю та з інших міст Галичини, із проханням робити пожертви на будову.

  Михайло Сохацький показує примірник газети «Діло» за вересень 1905 року, де було опубліковано це звернення.

  У ньому йдеться: «Русини Борщівського повіту! Велике свято будемо обходити, дякуючи жертволюбивости і старанням руської інтелігенції - духовної і світської, та невпинними трудами борщівських міщан і ревній помочі до охресного селянства будемо незабаром посвячувати угольний камінь на фундаментах руського народного дому в Борщеві. Годиться і вказаним є, щоби у такій важній хвилі будови прадідівськими звичаями був посвячений угольний камінь нового дому. А то не тільки щоби ми мали велике народне свято, а з Богом починали, а також щоб цілий нарід побачив наглядно гарний плід своїх плідних змагань і трудів і щоби набрався віри в свої власні сили».

  На заклик відгукнулося чимало людей і будівництво продовжили.

  Тож 9 жовтня 1905 року став насправді святковим днем у Борщеві. Спочатку у церкві служили урочисту Службу Божу. Далі велелюдна процесія відправилася до місця будівництва, де мали освячувати наріжний камінь майбутнього «Руського дому».

  Обряд освячення здійснив тодішній парох о. Гулла, а у місце, де зараз сходи до парадного входу в музей, було вмуровано капсулу, в якій умістили грамоту з підписами фундаторів та меценатів будови. Зокрема, там є і підпис Михайла Грушевського.

  На осінь 1908 року архітектор Василь Нагірний передав ключі від новозбудованого будинку громаді.

  Варто також відзначити, що на фасаді народного дому зберігся напис: «Руський народний дім, 1905 рік».

  Подальша доля будинку була не райдужною. Пережив він чимало у роки воєнних лихоліть.

  Найперше – під час Першої світової війни.

  Пізніше, у 20-30 роках тодішня польська влада як могла утискала діяльність українських товариств, організацій. Але, не дивлячись навіть на шалений спротив влади, українці змогли згуртуватися і у Народному домі діяли театр і декілька культурних організацій, політичних партій.

  У квітні 1944 року будинок вщент згорів, залишилися лише вигорілі стіни. В такому вигляді він залишався декілька років.

  У 50-х роках будівлю відремонтували, але не встановили історичних веж, які так його прикрашали.

  Такий вигляд будинок зберігав аж до кінця 80-х років. Саме тоді, тоді за ініціативи талановитого архітектора Василя Тимофійовича Бабія  було прийнято рішення реконструювати і звести вежі.

  Завдяки йому в 1990 році будинок повернув своє автентичне архітектурне обличчя і набрав історичного вигляду.

 Сьогодні в одній частині будинку функціонує краєзнавчий музей, інша частина належить Борщівській міській раді.

 Важко уявити Борщів без цієї красивої, величної будівлі. Важливо, щоб він залишався і надалі таким красивим, як у листівках, буклетах, марках. Подбати про історичну будівлю, підтримувати її в належному вигляді – це вже справа кожного з нас.

Джерело: газета "Вільне життя плюс", м. Тернопіль.