Як ворожі пропагандисти «втирають брудний оселедець» в українську свідомість

Нас постійно годують брудними інформаційними технологіями. Про їх шкоду ми добре знаємо, але не завжди усвідомлюємо, що потрапляємо під їх вплив. Та воно так і задумано!

Згадаймо публікацію відомого російського журналіста Володимира Яковлєва щодо методів бойової пропаганди, яку свого часу проходили на військовій кафедрі МДУ (Московського державного університету) студенти журфаку. «В обставинах секретності студентів вчили бойової спецпропаганди — мистецтву сіяти розбрат у лавах супротивника за допомогою дезінформації та маніпуляції свідомістю… Це ефективна зброя, що використовується з єдиною метою — вибивання мізків противнику за допомогою різноманітних методів: «гнилого оселедця», «перевернутої піраміди», «великої брехні», принципу «40 на 60», «абсолютної очевидності», — пише Яковлєв. З усіма цими методами й техніками, стверджує він, час від часу зіштовхуються всі без винятку користувачі інтернету, але цього не усвідомлюють.

Нині весь цей арсенал активно використовують проти України та українських громадян. Наприклад, метод «гнилого оселедця» постійно застосовують нашим ворогом щодо подій Майдану, Революції гідності, Небесної сотні… Все, згідно з методичкою «московської військової кафедри»: спершу вкидають інформацію, згодом для її коментування слово надають діячам типу Портнова-Лукаш, які «гонять» відверту провокацію, принижують те, що люди вважають для себе святим. А далі ця тема починає пашіти, стає хайповою і стрімко шириться лабіринтами соцмереж з достобіса обурливими коментарями. Причому, чим більше таких коментарів — тим краще. «Щойно обвинувачення стає предметом публічного обговорення, як неминуче виникають його «прихильники» та «противники», «знавці» та «експерти», оскаженілі «обвинувачі» та затяті «захисники» «обвинуваченого», — наголошує Яковлєв. — Однак, незалежно від своїх поглядів, всі учасники дискусії знову й знову вимовляють це ім’я поруч із брудним і скандальним обвинуваченням, втираючи таким чином дедалі більше «гнилого оселедця» в «одяг» жертви, допоки нарешті цей «запах» не починає слідувати за ним усюди». Тобто, поруч із сакральними для українців словами і явищами намагаються закріпити гнилу ауру, «втерти» негативно забарвлену конотацію, а саме: Революція гідності — державний переворот (війна, бідність, корупція…), майданівці — вбивці (карателі, фашисти, партія війни…), беркутівці — невинні правоохоронці (вони просто виконували накази, забезпечували громадський порядок…) і так далі.

І ще про інформаційну революцію. Часто людство, коли винаходить щось собі нібито на благо — дуже оперативно обертає це собі на біду. Яскравий тому приклад — розщеплення атома. Невичерпне джерело енергії перетворили на ядерну зброю, здатну знищити цивілізацію. Ядерну зброю людство намагається контролювати. То чому така «ядерна зброя» як слово, не конторюється, не переосмислюється такий основоположний принцип демократії як свобода слова? Очевидно, людство затрималося з цим. А особливо ми, українці. Тому що під час інформаційної війни не обмежувати свободу слова — це те саме, що в протистоянні ворожій армії відмовитися від оборони. Всілякі промосковські негідники, та й сама РФ на рівні державної політики, використовують оцю «свободу слова» у формулюванні ще ХІХ ст. на користь своїх чорних зазіхань. Як зупинити цю загрозливу тенденцію — не зрозуміло принаймні покищо. Однак, інформаційну гігієну вже час перевести з розряду суто загальних побажань у конкретну мову інструкцій і правил. На жаль, цього досі не відбулося. Власне, є ще одне питання, яке постало в наш час надзвичайно гостро — це відновлення інституту довіри до професійних ЗМІ. Журналістика сьогодні критично важлива для суспільства професія, яку, однак, опустили нижче плінтуса. Хто опустив? Корисні ідіоти, адепти постулату «всьо будєт інтернет», любителі «шари» завжди і всюди, деякі політики та чиновники з їхніми заявочками, на кшталт, що їм для контакту з суспільством «журналісти не потрібні»… Фейсбучні автори з категорії «сам собі ЗМІ» ніколи не замінять професійних редакцій, які несуть відповідальність за кожну кому — за все, що вони публікують.

Марія Лісова.