Хай вишиванка крокує планетою!

фв21 травня – Всесвітній День Вишиванки. І, попри те, що влада (не лише нинішня) не шанує цього важливого атрибуту українців і тому в офіційному переліку державних свят України його ще нема, українська спільнота у нашій державі і в закордонні уже давно відзначає цей день.

У кожної держави є основні її символи: Прапор, Герб і Славень («гімн»). А український нарід має ще й такі символи, за якими можна навіть без головних символів розпізнати нашу державу з-поміж инших. Це народно-поетичні символи України. Вишиванка – один із них. Він захоплює весь світ.

Вишиванка – це символ єдности родини, любови до рідної землі, символ безсмертя роду, а отже – й нації. А сама вишивка – важливий елемент національного одягу і вбрання-оберегу, унікальний вид народної творчости, який розкриває його душу, світогляд, ставлення до природи.

Значення вишиванки у житті роду і народу, душевна потреба носити її як родинний скарб, бажання прилучитися до творення своєї вишиванки – неоціненні у вихованні почуття національної самосвідомости, любови до ріднокраю, до одвічних звичаїв своєї родини, роду і нації, розвитку прадавнього народномистецького ремесла. Помиляються ті, хто гадає, ніби вишиванка – це просто гарна річ. Безперечно, дуже гарна! Кожен українець: чоловік чи жінка, дитина чи старенька людина – у національному вбранні дивовижно красивий, набагато красивіший, аніж у будь-якому иншому вбранні, яке б дороге воно не було. Проте сама краса – це ще далеко не все…

в

Історія українських народних узорів, їхня символіка та технологія захоплює весь світ. А в нас виховує почуття гордости за багату культуру рідного народу, бажання прилучатися до її вивчення і популяризації. Українська вишивка виникла не на голому місці. Споконвіків мистецтво вишивання слугувало насамперед для гармонізації особистости, і вже потім – як прикраса. Людина у вишиванці – отже, вона у гармонії душі з тілом. Вишиванка додає здоров’я, настрою, наснаги. Людина, яка вишиває, гармонізує себе й енергію довкола себе. Помічено: при цьому в родині навіть покращуються стосунки. Бо за вишивання беруться тоді, коли в хаті лад, коли напалено, наварено і прибрано. Саме в умовах ладу і чистоти жінка з вишиттям постає справжньою берегинею. Вишивальна голка в руках – це напрочуд сильна сакральна зброя, яка прочищує енергетичні канали, позаяк через пучки пальців проходить чиста енергія.

Давно доведено, що дотримування або недотримування давніх народних звичаїв мало і має великий вплив на життя людини. Щоправда, у давні часи люди свято дотримувались народних звичаїв. Адже вишивання – один із наших прадавніх національних звичаїв.

У наш час нерідко вишиванку купують на базарі або замовляють знайомим вишити. І цим дівчата і їхні матері показують не лише власне незнання звичаїв, а й своє зневажливе ставлення до своєї долі, навіть здоров’я, а мати – до життя, здоров’я і долі рідної дитини. Адже між дотриманням звичаїв рідного народу і щасливим життям рідної дитини – найпряміший і тісний зв’язок. Але ж яка це радість, коли вишиванку готувала рідна тобі людина!

ввф

Візерунки на вишиванках не повинні бути випадковими, насмиканими звідки-небудь. Жінки, напр., своїм чоловікам не вишивали яскравих сорочок, казали: то молодецькі, і тим дбали, щоб до них не привертали увагу инші. А чоловікам потрібні скромніші, не яскраві. На моє запитання до подруги: «Чому ти носиш отієї вишиванки?» – вона відповіла: «На ній, Любонько, яскрава червона барва, а мені вже ж не вісімнадцять, хлопців не треба зваблювати». І справді: яскраві, світлі кольори вибирали для дітей і дівчат, а темніші – для старших. На жаль, не всі знають ці тонкощі й тому нерідко бачиш на людині непоєднуване…

Техніка вишивки нині не така різноманітна, якою була раніше, якою її витворив наш нарід. А тим часом в  Україні відомо близько 100 видів швів. Справді, невичерпність народної творчости просто вражає. Краса, розмаїття, безмежжя фантазії, гармонія, мрії, радість і смуток, праця і свято – усе є в народній вишивці. І жодна не повторює иншу. Від давніх часів для кожної вишиванки були свої символи, візерунки, які мали своє значення. Символіка вишивок – сакральна, й тому вишиттям прикрашали не лише одяг, а й рушники, скатерки, подушки…

Про красу свого вишитого вбрання дбає кожна вишивальниця, вдало підбираючи барви, вкладаючи у свою працю тепло душі, любов і тонкий смак. А ще треба володіти технікою вишивання, знати її ази, використовувати різні види швів. Адже вишивка – унікальний різновид народної творчости. Багатство народної фантазії і мистецтва вражає! Судіть самі!

У нашому мистецтві вишивки є близько 100 видів швів: качалочка, просо, кривулька, штапівка, зигзаг, розетки, зірочка, набірування, настил, ромбики, поперечна і поздовжня низь, вирізування, зерновий вивід, городоцький шов, стрічка, старокиївський шов, стебловий, мережка прутиком, черв’ячком, зубцями, городками, павучками; курячий брід, жаб’яче око, переплетення, ланцюжок, петельний шов, виколювання, сіточка, занизування, витинання, лиштва, стебнівка, низинка, яворівка, вівсяночка, козлик (бархатний), морями, зерновий вивід, верхостьоб, курячий слід, солов’їні вічка, завитки, золотянка, похилий шов, шов косичкою, контурний… Гладь:: двостороння, полтавська, художня, лічильна, колоскова… Хрестик: простий, подвійний (зірочки), болгарський, стоячий, двосторонній, кучерявий. І є в нас люди, які вишивають усіма видами. Це справжні таланти! А народна вишивка – наш оберег і гордість!

Такий вигляд мають вишиванки в різних регіонах України.
Такий вигляд мають вишиванки в різних регіонах України.

Народна вишивка невіддільна від природи і вірувань наших предків, тому на ній нема випадкових ліній, кожна щось означає. Прямі лінії – це оберіг від усього злого. Хрестики – оберіг від грому і блискавки. А хрестик із зігнутими кінцями – це оберіг від вогню. Калина – символ ріднокраю, батьківської хати і дівочої краси. Дерево життя – теж вельми поширений символ. У вишивках зустрічаються й такі народні символи: барвінок, виноград, голуб, півень, дубове листя, якими вишивають лише чоловічі сорочки. Блюзку, сорочку для дівчини і для жінки вишивають по-різному. Ці тонкощі і складають безсмертне народне мистецтво.

Свою вишиванку треба вишивати власноруч. Зараз дедалі частіше вишивають не лише старші люди, а й молоді. Втім, ми завше вишивали, навіть коли були заборони на все українське. Бо вишивка – це віно наших предків, символіка і програма людської долі.

Дивишся на наших красунь у вишиванках і думаєш: як було б чудово, якби ми щодня ходили у вишиванках! А на свята на кожній дівчині – не заморські стильні штани, а наша чудова вишиванка: сукенка, блузка чи сорочка. І кожна – на инший смак, із різним узором! Кращого не буває, бо це – своє, рідне, а тому – найкраще.

О ВИШИВАНКО!

Є в українців диво предковічне,

Краса така, що в світі не знайти.

В ній кожен знак – неначе слово віще,

Її не знищив лях, ані Батий,

Ані москаль-загарбник, ні татарин.

Вона – твій шлях і батьківський поріг.

Із нею ми – народ, а не отара,

Бо вишиванка – справжній оберіг!

О вишиванко, ти – немов весна,

Життя наука, заповіт батьків!

Ти – мов неопалима купина,

Відроджуєшся ревно з правіків.

Ми з вишиттям – величні й сонцеликі.

Воно – письмо в віки, те вишиття.

Де чорна нитка – це журба велика,

Яскраві барви – кольори життя.

Буденні і святкові – рай квітчастий!

Це наша доля тут, на полотні.

Вдягни ж і ти вишúванку на щастя.

В ній так красиво і тобі, й мені!

Поруч із віковічними народними звичаями українці мали і власне родинні звичаї. Напр., чумак, вирушаючи надовго в дорогу, брав із собою лише дві сорочки. В одній він їхав і в ній повертався, а друга сорочка – лише на той випадок, якщо чумак у дорозі помре. Як бачимо, саме народна вишиванка-оберіг (а не міщанська, яка теж поширена, але лише як прикраса) супроводжує людину все її життя. Навіть у годину смерти і після неї. Більше того, у страшні роки трьох голодоморів, організованих комуністичною системою, тернові хустки, намисто, вишиті рушник, блюзка, сорочка, українські строї, инші вишиванки, які міняли на їжу, у прямому розумінні рятували людям життя.

Дві барви: світла і темна, яскрава і тьмяна, сумна і радісна – це барви нашого життя і барви жіночої долі. Там, де шанують вишиття як оберіг і святиню, де продовжують народні звичаї, справді ж бо, панують мир і злагода, здоров’я, лад і любов. Бо вишиванка – це родинний, родовий і національний оберіг, який повинен бути спадковим, себто постійно передаватись у спадок поколінням усієї родини і роду. Й тому дуже відрадно, якщо діти, онуки або й правнуки носять вишите вбрання своїх предків, по праву пишаючись ним! Тож закликаю: навіть у час карантинний

ОДЯГНИ ВИШИВАНУ СОРОЧКУ

Пломеніють очка –

Лиш одягнеш зранку.

Ой носи сорочку:

В ній ти дуже гарний!

В ній душа співає,

Загоряться очі.

Вдягнеш вишиванку –

Й ворог не зурочить.

В візерунках віщих –

Наша воля й щастя.

В ній – краса на вічність,

Оберіг нащадкам!

Хай цілує сонце кожного, хто цінує й береже українські звичаї й символи, зокрема, й нашу національну вишиване вбрання! Хай із ним наші помисли і мрії стають високими, крилатими, шляхетними і здійсненними!

Добру магію рук і тепло щирого серця, залюбленого у красу й народні звичаї, увібрало українське вишите вбрання. Вишиванка – це наше Національне Єднання, духовний код української нації. Цей український оберіг – не простий, а живий, діючий. Вишиванка – справжня наша гордість. Бо, як справедливо зазначив поет,

Мереживо те хрещате –

це наше добро і щастя.

Бережімо ж його, гуртуймося навколо нього, пишаймося ним і славмо його, бо українська вишивка – це справжня краса, оберіг і святиня!

Вишиванка оберігає Україну й українців від виродження. І поки влада прокинеться або українізується й таки оголосить День вишиванки державним святом, цей день ми вже зробили всенародним і навіть усесвітнім! І тому щороку, 21 травня, вишиванка крокує планетою, гуртуючи патріотів. Ось подолаємо карантин – і знову, як було, в кожному місті України й закордоння, де живуть українці, буде велична

ВИШИВАНКОВА ХОДА

Одяга в День вишиванки

Україна щедрий дар:

Вишиванку. І вже зранку –

Вишиванкова хода.

Многолюдно і велично!

І такий на серці щем!

Ця хода – новітній звичай.

Він по ворогах – мечем!

Наша нація одвічна –

Предковічна й молода!

Хай на щастя буде віща

Вишиванкова хода!

У Хмельницькому й в столиці,

В українських всіх містах

Вишиванками рясниться

Наша воля пресвята!

Любов Сердунич, етнограф, поетеса.