“Додому вона повернулася іншою, набрала номер Олега і твердо вирішила, що не дасть минулому зіпсувати її майбутнє” – історія розуміння

Фото ілюстративне
Фото ілюстративне

Оксана не дуже любить згадувати своє життя в селі. І не тому, що соромилася свого коріння, а тому, що п’ятнадцять років назад тут її зрадили, розтоптали і змусили покинути рідний дім. Джерело

Зараз Оксана – провідний спеціаліст великої столичної компанії. Власна квартира, автомобіль, поїздки закордон і загалом, забезпечене життя. Проте особисте життя у неї так і не склалося. Краса Оксани приваблювала не одного столичного чоловіка, проте дівчина жодному так і не відповіла взаємністю.

Найбільше приділяв увагу дівчині начальник її відділу. Олег – молодий, розумний і перспективний чоловік, перепробував уже всі способи підкорити серце неприступної красуні, але воно і далі залишалося холодним.

Олег насправді подобався Оксані, але вона боялася починати стосунки, все згадувала, як коханий кинув її перед самим весіллям. І від цього душа стискалася, а на очі набігала сльоза, незважаючи на те, що пройшло вже багато років.

Цього року на Великдень Оксана таки наважилася поїхати в село. Там залишилася пам’ять про найріднішу душу в світі – її бабусю, а також старенька хата, де пройшло дитинство і юність Оксани.

Так сталося, що дівчинка залишилася круглою сиротою, тому виховувала Оксану її бабуся. Жили дуже бідно, часто не вистачало навіть найнеобхіднішого. Та на долю не нарікали. Бог наділив Оксану красою і розумом, тому бабуся була впевнена, що Оксана знайде себе в житті і обов’язково стане щасливою.

Коли у дівчину закохався Микола – син голови сільради, бабуся цьому не зраділа, адже навчена досвідом розуміла, що бідна невістка цій родині не підходить. Проте Микола упадав за Оксаною, а бабусю переконував, що має серйозні наміри. І справді, невдовзі прислав старостів. Коли батьки зайшли в напіврозвалену стареньку хату, в якій жили Оксана з бабусею, відразу з їх вигляду стало зрозуміло, що вони не в захваті від вибору сина. Мати мовчала, а батько оголосив, що після весілля молодята житимуть у них.

Але весіллю бути не судилося. Майбутня свекруха прийшла до Оксани і зізналася, що у Миколи вже є нова наречена, і що вони чекають дитину. Оксана не повірила, але все це виявилося правдою. Під притиском батьків, Микола погодився одружитися з тією дівчиною, яку вони йому вибрали. Про дитину вона теж не збрехала. Як міг коханий так підло вчинити з нею, вона не могла зрозуміти.

В селі відверто глузували з Оксани, мовляв, невже вона і справді могла подумати, що син голови сільради одружиться з злиднями. Від сорому, пересуд і ганьби Оксана подалася у столицю. Працювала і вчилася. Закінчила інститут, знайшла хорошу роботу. Життя налагодилося, а про все, що з нею сталося, вона воліла не згадувати.

Оксана під’їхала на авто до старенької хати, стежка до якої давно заросла бур’яном. Посиділа кілька годин під улюбленою грушею, згадала, як добре їй було колись тут. Подякувала бабусі за все.

Додому вона повернулася іншою. Сама набрала номер Олега. Вона твердо вирішила, що не дасть минулому зіпсувати її майбутнє. Невдовзі Оксана і Олег одружилися. Дівчина була щаслива, єдине, що її засмучувало було те, що її рідна бабусенька не побачить її у білій сукні.

Автор Олеся Біла