Чому для українців важливий не Хеловін, а Велесова ніч

В Україні вже багато років відзначають иноземне свято Геловін (Хеллоувін). Але з-за кордону прийшла лише назва, а День усіх померлих українці відзначали віддавна. Тому зараз важко сказати, ми запозичили це свято в американців або у скандинавів.

Я ж переконана, що всі свята, релігії й загалом культура основані на давньому народному світогляді й більшості випадків – українському, тобто давньооріянсьому. Звичай ушановувати померлих існував за часів вірування у рідних богів, а звали його Велесовою ніччю (на честь одного з давніх, т. зв. «язичницьких», богів). Відзначали Велесову ніч із 31 жовтня на 1 листопада, коли, як вірилось, душі усіх померлих спускалися на землю. Тож у ніч на 1 листопада прийнято згадувати своїх померлих родичів лише гарними словами. Варто поставити свічку, щоб їхня душа знайшла дорогу до вашого дому, і залишити надворі чи на підвіконні частування для потойбічних гостей.

То хто ж такий Велес? І чому ніч називають Велесовою?

Вéлес (Влес, Влас, Дід Дух (Дідух) – бог достатку, опікун худоби, врожаю, поезії, «пристанище сили нашої» (за ВК), чоловічий аналог Матері-Берегині. Свято Велеса – після жнив (Спас, Запас) і напередодні весни. Він – покровитель творчих людей, волхвів, віщунів і ясновидців, а також опікун усього живого. Вважали, що саме бог Велес відповідальний за розквіт людської душі. Згідно вірування, Велес – насамперед бог достатку. Тож наші предки шанували його так само, як і Перуна, і ставилися з повагою до звичаїв у Велесову ніч.

Велесова ніч – містична. І тому люди вірили, що їхні бажання у цю ніч можуть здійснитися. Записували їх на папері і клали під подушку перед сном, промовляючи:

Темна нічко, закликаю мені допомогти.

Велесе, потрудися! Загадане, заявися!

Обряд на достаток теж був доволі популярним. Потрібно  зібрати весь дріб’язок у гаманці і роздати біднякам, перед тим мовивши: «Хай мої гроші допоможуть усім, хто їх потребує. Хай навколо обернуться і до мене достатком повернуться».

Зазвичай побачити мертвого родича уві сні вважали поганою прикметою, але тільки не в цей день. У Велесову ніч це, навпаки, – добрий знак. Наші предки вірили, що в цю ніч можна отримати відповіді на найскладніші запитання. Для цього треба було назвати померлого родича на ім’я і звернутися до нього: «Нині тобі в цей світ приходити, мені пораду приносити. Підкажи, як маю діяти».

Було й повір’я, що не можна у переддень позичати гроші, бо винесеш із дому достаток і нáрік будеш у скруті. Поганою прикметою вважали, якщо цього вечора постукає у двері незнайомець, бо це означало, що хтось із мешканців оселі нарік помре. Тому незнайомцеві услід треба мовити: «Охолонь, незнайомця слід, не вчинивши нам бід».

Попри популярну погану прикмету з чорною кішкою, цього дня її не так боялися, як чорного собаки. Запримітити такого біля дому означало, що скоро з’явиться ворог, який псуватиме життя родині. А ось побачити білого собаку біля хати, навпаки, означало, що в родини буде новий приятель.

У наших предків був звичай у цю ніч запалювати багаття у найвищій точці городу і стрибати через нього. А ще – ходити по розпеченому вугіллі. Це символізувало очищення тіла і духу від злих сил. Увечері перед Ніччю усіх мертвих влаштовували мовчазну вечерю: накривали стіл для себе і для померлих родичів, яких хотіли б запросити до вечері, а під час самої вечері згадували їхні хороші вчинки і чесноти.

«Х(Г)еловін» із англ. означає «ніч усіх святих». Насправді це ніч мертвих: цих змін назва зазнала у християнські часи. Це зумовлено тим, що «язичники» не боялися смерти й зустрічали її спокійно, а християни день мерців сприймали зі страхом, спілкування з потойбіччям засуджували. Тому з часом видозмінилися традиції й назва. У будь-якому разі, попри наше ставлення до цього дня, шанувати предків – шляхетна чеснота нашої нації. Тож згадаймо своїх предків і віддаймо їм шану в ніч, коли їхні душі приходять із потойбіччя. Шануймо свої звичаї, вживаймо рідну назву цього свята: Велесова ніч. Поставмо свічку на підвіконні як маячок для душ до рідного дому, залишімо для них частування.

Тож перша листопадова доба багата на давньоукраїнські свята: Велесова ніч, Сварожий день. Діди (поминання Предків). Свято Сварога, Праотця всього роду богів.

1  листопада, як вірилось нашим предкам, душі усіх померлих спускалися на землю і Білобог остаточно передає Коло Року Чорнобогові, а Ворота Наві до перших півнів (або й до світанку) широко розкриті Яві. Наступний день, 1  листопада,  називають  Сварожим  днем. Тож у ніч на 1 листопада прийнято згадувати про своїх померлих родичів лише гарними словами.

Велесова ніч – це родинне свято, тому масові гульбища – не припустимі, адже предки люблять спокій. Вважали, що у  Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб піднести їм уроки і благословити весь рід. Отож повинна бути спокійна розмова з духами предків. До  настання темряви розводили вогонь, стрибки через який і ходіння босими ногами по розпеченому вугіллі було обрядом очищення і звільнення від злих сил. Саме тому святкування Велесової ночі для наших предків мало особливе значення. І саме цей обряд може врятувати від забування свого коріння, що тягне до втрати моральности. Разом із розумінням цих явищ приходить несподівано нове сприйняття народних свят, звичаїв і протиборчого єднання стихій.

1 листопада – Діди (поминання предків). Молодь проводить вечорниці з 31 жовтня на 1 листопада (часто і в наступний вечір). Свято «Велесова ніч» – український «Хелоувін», який був значно давніше американсько-скандинавського.

Свято Сварога, Праотця всього роду богів. Вірили: він викував для русичів (антів, укрів, скитів, русколанців) перший плуг і золоту обручку, тому він – небесний коваль, творець Світу і Людей, покровитель хліборобства і шлюбу, бог Небесного Зодіаку (Звірокола): Кола Сварожого. За київськими легендами, цього дня він починає виготовляти плуг, який скине з неба русичам на Різдво. Тому «хвалимо Сварога, котрий цьому Родові Божеському – начало і всенькому родові криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого і взимку ніколи не замерзає». (Велесова книга).

Підготувала Любов Сердунич.