“Чому бути – того не минути…” – історія з життя чоловіка, який вірив у сни

Фото від Teral Goe
Фото від Teral Goe

Чому бути – того не минути…
-Мій вуйко вірив крепко у всякі дива, – обернулася до своїх подруг на лавочці худенька зграбна бабуся, – а особливо снам. Колись-то наснилось йому, що битий буде. А мав на базар по щось їхати. Геть посварився з жінкою, бо вперся: з хати й кроку не ступить. Виліз на п’єц – перележати лихий час. Жінка бачить – марна справа – зібралася сама.
Вуйко на всяк випадок пса спустив, аби кого нечистий не приніс.Ото лежить хлоп, аж чує: коло хати хтось ходить, собака бреше, аж виє.

Йому й дух зі страху заперло. Постукали до хати, – знов нічичирк. Мовчить вуйко. Перележав з якихось півгодини і злазить донизу. Цікавість переляк здолала. Виглянув у вікно – нема нікого. Поволі двері відчинив – а там поліціянт стоїть:
– То ваш собака? – питає.
– Мій, – вуйко йому.
А той прикладом – геп по спині. Та ще раз, та ще… Ото за те, каже, що собаку вдень спустили і вона по дорозі на людей кидалася. Мені от мало форми не подерла.
Чималий на ті часи штраф заплатив вуйко за свій переляк.
Після того, однак, був упевнений: чому бути, того не минути.

Автор: Зоряна Замкова.

Джерело