Людина у вишиванці — в гармонії душі з тілом

У моєму краї був час, коли на свята вишиванку одягала лише одна людина (не здогадуєтесь, хто вона?). То й, звісно, більшістю не сприймалося. «Що ж ти, мовляв, одна така вискочка?! Одягайся – як усі!». Це відчувалось… На щастя, в останні кілька років, мабуть, із часу московинсько-української війни на сході України, нас уже трішки більше… А в День вишиванки у ній красуються навіть ті, хто ніколи її не носив. І це тішить!  

Трішки минувшини

Цікаво, що перші вишивки на території Руси-України з’явилися ще за скитів. Археологічні розкопки свідчать, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI ст., у своєму оздобленні мають не лише ознаки українського одягу XVIII — XIX віків, а й елементи дуже давнього орнаменту. Про нього згадував і арабський мандрівник у своїх описах русів, котрі він писав ще й Х столітті. Тому варто віддати належне цьому феноменові, позаяк він пройшов через стільки століть і досі побутує, ще й святкує!

А першу школу вишивки у княжій Русі було створено ще в ХІ ст. Її заснувала сестра Володимира Мономаха Анна. Тут дівчата опановували мистецтво гаптування сріблом і золотом.

Цій вишиванці - понад 1000 років. Коли вона була виткана й вишита, коли Анна Ярославівна вже була королевою Франції, на місці теперішньої Москви жаби квакали - Любов Сердунич.

Цієї традиції ми дотримуємося щороку в День вишиванки, адже наш національний одяг називають унікальним кодом і стильним вбранням. У цей день одяг багатьох людей — це вишита сорочка (чоловіки) і вишита блузка або сукня (жінки). В такому вбранні українці збираються на майданах, спільно проводять час, поширюють селфі у соцмережах…

У День вишиванки ми завжди піднесені духом, натхненні й усміхнені, адже в давньому одязі закодовано багато символів сили, краси, оберегів.

Відрадно, що з розвоєм свята з’являються нові традиції. Наприклад, у пологових будинках у травні, напередодні Дня вишиванки, у багатьох громадах стає доброю традицією дарувати новонародженим перші вишиванки, таким чином запрограмовуючи маленьких українців на Рідне світовідчуття й на любов до народної культури. Бо коли ми одягаємо вишиванки, ми почуваємось українцями і не даємо зникнути нашим українським звичаям. Отож, коли діти з народження отримують не лише любов батьків, а й вчаться любити свою країну та її звичаї, у нашої держави і громад неодмінно буде щасливе майбутнє.  

Тож хочеться сподіватися, що в український етнічний одяг невдовзі вбиратимуться всі свідомі українці.

Свої вишиванки ношу часто, не лише в цей день, деякі уже й зносились… Коли зодягаю вишиванку, почуваюсь по-особливому піднесено! А коли, бува, з якихось причин у свято не вдягну її, то вчуваюсь наче зайвою і дуже-дуже каюсь…

Переконана: людина у вишиванці — отже, вона у гармонії душі з тілом. Вишиванка справді додає настрою, здоров’я, наснаги. А той, хто ще й вишиває, гармонізує себе та енергію довкола себе. Помічено: при цьому в родині навіть покращуються стосунки. Бо за вишивання беруться тоді, коли в хаті лад, коли напалено, наварено і прибрано. Саме в умовах ладу та чистоти жінка з вишиттям постає справжньою берегинею.

Вишивальна голка в руках - це напрочуд сильна сакральна зброя, яка прочищає енергетичні канали, позаяк через пучки пальців проходить чиста енергія. Те, що дотримування або недотримання давніх народних звичаїв мало і має великий вплив на життя людини, давно доведено. Тож частіше вишиваймо! І зодягаймо вишиванку не лише на свято, а й у будень, і тим робімо собі святково!

Третій четвер травня — Всесвітній день вишиванки, свято поки що нофіційне. А щоб воно стало офіційним, державним, треба постаратись усім нам, себто щороку якомога масовіше бодай цього дня виходити на люди у вишитому національному вбранні й тим спонукати й инших одягнути вишиванку.

З історії свята

Сама ідея тепер уже всесвітнього свята зародилась 2006 року в Чернівціях — у Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича. Це була звичайна студентська акція під егідою тодішньої студентки Лесі Воронюк.

Мета цього свята - сприяти збереженню споконвічних звичаїв створювати й носити етнічний вишитий український одяг. «Важливо, щоб вишиванку сприймали як органічну частину нашого повсякденного життя, одягали її на роботу, в університет, до школи…», — казала Леся Воронюк.

З кожним роком до святкування приєднувалося все більше прихильників: студенти, викладачі університету, свідомі українці. Із шаленим темпом це свято набирало обертів і 2010 року його підтримали вже на національному рівні в Запоріжжі, Сімферополі, Львові, Рівному. А 2014 року до святкування приєдналися діаспоряни восьми країн світу: Канади, США, Італії, Німеччини, Франції, Московії, Румунії, Португалії. Сьогодні Всесвітній день вишиванки святкують представники української діаспори в усьому світі.

Дещо про вишивку

Вишивка — це закодований лист у прийдешні часи. Тому візерунки на вишиванках повинні бути не випадковими, не насмиканими звідки-небудь. Жінки своїм чоловікам не вишивали яскравих сорочок, а казали, що то молодецькі, й тим дбали, щоб до них не привертали увагу инші жінки. Чоловікам потрібні скромніші, не яскраві, а парубоцькі сорочки, позаяк парубком первісно називали того, хто вже має «пару під боком». Крім того, хоч нині і зростає кількість вишивальниць, але техніка вишивки не така різноманітна, якою вона була раніше, якою її витворив наш нарід протягом багатьох віків. А тим часом українському мистецтву вишивки відомо близько двохсот видів швів!

Раніше кожна дівчина готувала багато вишиванок, а заможна юнка вишивала 50, 80, а інколи й 100 сорочок: на будень, свято, до посагу, на весілля, навіть на смерть. І все — різними візерунками і поєднанням різних видів швів. А ми, нинішні? Якщо одну вишиванку маємо, це вже добре! Проте в наш час люди нерідко через незнання спотворюють і давні народні звичаї. Иноді можна побачити на вишиванці елементи узорів різних країв, а це вже спотворює обличчя вишивки, робить її непізнáваною.  

Вишивка народила і багато народних висловів, які вже стали крилатими, зокрема приказок і прислів’їв, а також прикмет:

Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку — на багатство.

Хто має дочки, ходить без сорочки, а хто має синки, той готує сумки.

Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених.

Рукави — як писанка, а личко - як маків цвіт.

Щоб бути гарним і чистим на виду, треба повернутись на захід сонця і втертися спиною.

Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті.

Якщо сорочку прогризли миші, в ногах буде слабкість.

Як неділя, то й сорочка біла.

Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.

У сорочці народився (так кажуть про того, хто пережив страшне лихо чи хворобу, кому пощастило).

У кого мати рідненька, у того й сорочка біленька, і голівка гладенька.

Якщо зачепив і роздер сорочку — можеш зганьбитися.

З миру по нитці — голому сорочка.

Сам голий, а сорочка за пазухою.

Терпи душа в тілі, а сорочку воші з’їли.

Трясця тим багачам, що багато сороччя, а в мене одненька, та щодня біленька.

Хочеш сорочку мати — не треба позіхати.

Нема нічого, крім сорочки, в якій мати народила.

До Великодня сорочка хоча й благенька, аби біленька.

Як бачимо, саме народна вишиванка-оберіг (а не міщанська, яка тепер теж поширена лишень як прикраса) супроводжує людину все її життя, навіть у годину смерти і після неї. Мало того! У страшні роки трьох голодоморів, організованих людиновинищувальною радянською системою, тернові хустки, намисто, вишиті рушник, блюзка, сорочка, українські строї й инші вишиванки, які міняли на їжу, у прямому розумінні рятували людям життя. Тож вишивка — це справжній наш оберіг у широкому розумінні слова!

Як було б чудово, якби ми щодня ходили у вишиваних сорочках! Принаймні хоча б на святá на кожній дівчині — не заморські джинсові штани і якась кофтина, а наша чудова вишиванка: сукенка, блюзка чи сорочка. І кожна — на инший смак, з різним візерунком! Скільки бачу вишиванку, мимоволі милуюся. Справді, кращого не буває, бо це — своє, рідне, а тому — найкраще.

Вишивання дає натхнення і поетам, які своїм красивим словом народжують поетичні рядки. Написалось і мені:

ВИШИВАНКОВА ХОДА

Одяга в День вишиванки

Україна щедрий дар:

Вишиванку. І вже зранку —

Вишиванкова хода.

Многолюдно і велично!

І такий на серці щем!

Ця хода — новітній звичай.

Він по ворогах — мечем!

Наша нація одвічна —

Предковічна й молода!

Хай на щастя буде віща

Вишиванкова хода!

У Хмельницькому й в столиці,

В українських всіх містах

Вишиванками рясниться

Наша воля пресвята!

ВИШИВАНКА ДЛЯ КОХАНОГО

Ой візьму я нитку білую,

Нею вишию по білому.

«Біллю» вишию коханому,

Аби був для мене парою.

Рівно ниточку я випряду,

Добре ниточку я вибілю

На морозі й на Ярилові,

На росиці, на світанковій,

Ще й на зорях і при місяці…

Наворожу на три місяці…

Ще й у жлукті* добре вибілю,

Бо так біло-чисто я люблю…

Ой візьму я нитку білую…

* жлýкто — посуд (діжа), в якій замочували білизну в попелі, накривали і тримали так добу.

Любов Сердунич,

письменниця, просвітниця.

3.3 3 голосів
Рейтинг публікації
1 Коментар
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Гнат

Вітаю Вас з святом вишиванки. У 1955 році до нас в село приїхав учасник параду в Москві на честь 300-річчя воз’єднання. Їм подарували форму: вишиванку, білі штани шерстяні і мешти білі. Коли я побачив вперше вишиванку, то попросив у нього, щоб мама і мені вишила на випускний вечір. Вишивала вночі на штапельному полотні без канви, при гасовій лампі. Царство небесне мамі. На вечері я один був у вищиванці. Учителька української запросила мене на білий танець.Згадала, як поставила мені двійку за диктант.