Очевидиця боїв під Іловайськом розповіла, як рятувалися люди

29 серпня – шоста річниця Іловайської трагедії. У 2014-му році в цей день українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення. Колону людей розстріляли регулярні російські війська. Мешканці самого Іловайська та сусідніх міст ховалися по підвалах, виїжджали до родичів в інші області. Суспільне поспілкувалося з Оксаною Деркач, яка в ті дні виїхала з рідної Амвросіївки, що за тридцять кілометрів від Іловайська. Дівчина й досі їздить до рідних на окуповану територію.

Розкажи, як ти виїжджала з Іловайська.

Я їхала автобусом, інших людей майже не було. Люди або вже виїхали, або сиділи вдома, боялися виходити. На кожному в’їзді та виїзді стояли блок-пости, перевіряли документи, перевіряли сумки.

Чи були обстріли міста, коли ти виїжджала?

Обстріли були, але останнім часом не по центру, але лише у передмісті. Пару днів буквально були сильні регулярні обстріли. А потім тільки іноді було чути, як осколки десь сиплються.

Блок-пости, де вони знаходилися?

На всіх в’їздах і виїздах із міста. Стояли на них “днрівці”. Я тоді виїхала зранку, автобус був о 5:20. А приїхала я десь о восьмій вечора. Їхала понад 12 годин. Так довго їхали через блок-пости й перевірки. Жінок ще не дуже перевіряли, а чоловіків обшукували, перевіряли кишені й все переривали.

Які населені пункти проїжджали?

Проїжджала село Кутейніково, перед Іловайськом повернули на Страробєшевку, в сторону Донецька, а вже за Донецьком повернули в сторону КПВВ Майорськ. Звідти я вже поїхала в Червоний Лиман. Коли повертали з Кутейніково на Старобєшево. Дуже багато було попаленої техніки, трупи лежали прямо на дорогах. Трупи неопізнавані, лежали вже не перший день і навіть тиждень. Тіла навіть на проводах висіли.

Як водій проїжджав такі ділянки?

Водій спершу їхав спокійно. Але коли ми минали ділянку, де стояли “Гради” і вони почали стріляти, водій пришвидшився. Це якраз було на ділянці між Старобєшево і Кутейніково. Там стояло 12 “Градів”.

Перші бойові зіткнення між українськими військовими та бойовиками “ДНР” за Іловайськ тривали з 4 серпня по 31 серпня 2014 року. Вони отримали назву Іловайський котел. За даними Генпрокуратури, тоді були вбиті 366 українських воїнів, 429 зазнали поранення різного ступеня тяжкості, близько 300 потрапили у полон чи зникли безвісти. ЗСУ зазнали втрат озброєння і військової техніки на суму майже 300 мільйонів гривень.

Як на Іловайськ вплинули події “котла”?

Ми всі не очікували цього. Був шок, паніка, люди не знали, що робити. Дехто ховався в будинках, спускалися у підвали, перечікували. У декого не було світла, не було води. Але люди жили, чекали, поки це все закінчиться.

А зараз як?

Ситуація спокійна, в тому сенсі, що немає обстрілів. Але увесь цей контроль, комендантська година. Не знаю, для мене все це незвично, але люди звикли. Якщо ти порушуєш комендантську годину, тебе забирають в ізолятор і сидиш там до 5 ранку, і потім випускають. Коли забирають в ізолятор, в тебе забирають телефон і всі речі. З телефону переписують номера, імейли. Ремені, шнурки, все забирають.

Наскільки сильно постраждало місто від обстрілів. Чи відбудовують його?

Іловайськ постраждав сильно. Не можу сказати, чи щось відбудовують. Коли я проїжджала там, понад дорогою дуже багато пошкоджених будинків і держустанов. В моєму місті прикордонна частина — вона досі стоїть спалена в центрі міста.

Чи продовжується пропуск в сторону РФ?

Так продовжується. Місцеві люди можуть їздити по трьох паспортах. По будь-якому: паспорту України, паспорту ДНР та паспорту РФ.

Чи перевозять росіяни техніку через кордон?

Не можу сказати в яку сторону возять, але вночі чутно як по трасі йде техніка. Йде дуже гучний гул. Не часто, але буває. Але пропаганда веде роботу. Я можу сказати, що працюють навіть зі школярами. Почали вдягати школярів у краватки, як раніше було, нову шкільну форму ввели.

Як щодо зарплат, роботи у людей?

Загалом немає де працювати. Зарплати дуже маленькі, і люди виїжджають кудись на заробітки. По-різному обирають, куди їхати. Оскільки місто знаходиться на кордоні з Росією, багато хто їде на роботу туди. У мене так склалося, що я навчалася в Україні і працювати тут почала. І зрозуміла, що туди я ніколи не повернусь. Тут спокійно, мирно. Тут я почуваю себе захищеною. Якось так безпечно почуваюся.

А коли ти там, від кого відчуваєш небезпеку?

Мене лякає та ж комендантська година. Що влада незрозуміла яка, незрозуміло хто в ній. Вони диктують свої порядки, свої правила. Людей змушують ходити по вихіднім на суботники. Хочеш не хочеш, мусиш йти. Мітинги постійно відбуваються, на свята, присвячені всім цим дням. Людей туди постійно зганяють. Якщо ти не прийдеш — тебе звільнять з роботи.