Юлія Марусина: «Освіта, яку ми даємо дітям, має бути найвищої якості»

Юлія Марусина

В Україні пʼять років тому стартувавав проєкт Нової української школи. Головна мета — створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається тепер, а й уміння застосовувати їх у повсякденному житті. Про інновації та звільнення від освітніх стереотипів розмовляємо із педагогинею нової ґенерації, директоркою Тернопільського технічного ліцею Юлією Валентинівною Марусиною.

Зважаючи на власну педагогічну освіту, роблю висновок, що вчитель це — покликання, як би це банально не звучало. Адже педагог бере на свої плечі не лише навчання, а й виховання дітей. Ви згодні з цим твердженням?

— Абсолютно так. Я — із сімʼї вчителів, а тому іншої думки, як стати вчителькою, у мене не виникало.

Значний досвід почерпнула від мами, вона працює заступником директора в одній із тернопільсьих шіл. Без педагогічної діяльності не уявляю свого життя.

Скільки років ви пропрацювали вчителькою, і що спонукало стати директоркою? Адже це — управлінська робота і, напевно, тепер на викладання часу зовсім обмаль?

— Пропрацювала 17 років учителькою англійської мови. Навколо мене завжди активно вирувало педагогічне життя. Але настає час, коли розумієш, що вже можеш зробити у педагогічній царині значно більше, що готова брати на себе відповідальність. Два з половиною роки тому побачила оголошення про конкурс на заміщення вакантної посади директора технічного ліцею. Вирішила, що пора щось змінювати у своєму житті. Попри те, що в мене не було адміністративного досвіду — було активне бажання працювати. Я жодної хвилини не пошкодувала про своє рішення. Дякую міському управлінню освіти за те, що довірили мені очолити чудовий колектив в одному з найкращих навчальних закладів Тернополя. Попри зайнятість, знаходжу час на улюблену справу — викладання англійської мови у ліцеї.

На офіційній сторінці Ви пишете про ремонтні роботи в ліцеї. То що Вам як керівнику вдалося зробити?

— За час мого керівництва ми капітально відремонтували спортивну, актову зали, хол і парадний вхід в ліцей, два санвузли і їдальню. Встановлено пожежну сигналізацію, відремонтовано значну частину покрівлі. Звісно, ще чимало планів. Робимо все, щоб простір у навчальному закладі був безпечним, комфортним, сучасним і щоб діти із задоволенням могти в ліцеї проводити значну частину свого життя.

Під час інтервʼю із директоркою Тернопільського техліцею

Останні роки ми тільки й чуємо про зміни у підході до української освіти. Вчитель НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ. Яким він має бути, і чи властиві зокрема великі зміни для вчителів «старої закалки»?

— «Нова українська школа» - це програма реформування середньої освіти, починаючи з молодших класів. Вона передбачає, що діти навчаються через практичні дії, а не тільки через теорію, розвивають навички замість того, щоб заучувати інформацію. Також реформа передбачає зміни в порядку зарахування дітей, співпраці між учителями і батьками, оновлення матеріально-технічної бази шкіл. На думку більшості батьків і дітей, вчитель має надихати, розуміти, поважати учнів, вміти розкривати і розвивати дитячий потенціал, бути ерудованим, відкритим у спілкуванні, а також постійно самовдосконалюватися. Та найголовніша якість, серед усіх цих вимог до педагога як на мене — любити дітей. Не сказала би, що вчителі старшого покоління дуже різняться від молодших колег. Не люблю ці терміни «стара закалка», «нова закалка». Як показує досвід і практика, якщо вчитель на своєму місці, він буде йти в ногу з часом, вдосконалюватися, сміливо приймати всі виклики ХХІ століття.

Коли було важче вчителю, у минулому столітті чи тепер?

— Колись було простіше. Тепер непросто у звʼязку із цифровізацією, із шаленим ритмом життя. Зрештою, змінюються діти — учні вже не всотують матеріал учителя як губка бездумно, вони фінансово грамотні і критично мислять, зі всіма ґаджетами справляються набагато краще, ніж ми, у них є чого повчитися. Але й дітям від педагогів є що почерпнути. Велика цінність — досвід. Тому й має бути своєрідний тандем, співпраця між вчителем та учнем.

Фото зі сторінки Техліцею

У чому мінуси нової реформи?

— Ми ще не працювали у Новій Українській Школі, тому що наразі оремі випуски пʼятих класів є пілотними (У Тернопільський технічний ліцей приймають учнів після сьомого класу. — Авт.). Але ми до реформи готуємося, опрацьовуємо матеріал, спілкуємося з колегами із інших навчальних закладів. Мінуси, на мою думку, будуть повʼязані із проблемою недофінансування освіти. У нас в країні вже був невдалий досвід, коли пробували запровадити 12-річну освіту, а згодом відмінили, бо уряд не знайшов коштів на забезпечення матеріальної бази школи. Банально не вистачає фінансування на підручники, нові програми, облаштування класів. До прикладу, окремий факт: згідно з реформою НУШ, всі діти мають розпочати освіту в шестирічному віці. З цим можуть виникнути проблеми, адже не всі діти морально готові, й тому можуть виникати стресові ситуації. У багатьох керівників є такі побоювання, що концепція НУШ може бути лиш формальною, на папері, а сама якість навчання у загальному вищою не стане.

А як бути з оцінюванням. Чотири роки його немає, чи може стати стресом низький бал у пʼятому класі?

— Ми тепер не оцінюємо саму дитину, а її роботу. Не обовʼязково ставити оцінку, щоб дитина розуміла рівень своїх досягнень.

І знову ж таки до теми, оцінювання. Нещодавно в одному з міст України вчителька поставила двійку другокласнику. Через переживання дитина не потрапила додому. Далі була задіяна поліція і зʼясовування всіх обставин інциденту.

— На мою думку, гріш ціна такому вчителю. Такий педагог оцінює не дитину, а, напевно, свою роботу. Можливо, багато колег зі мною не погодяться, але я переконана, що є безліч інших способів оцінити дитину, навіть якщо вона недопрацювала, недовчила. Тим більше, що тепер концепція НУШ дозволяє вчителю бути гнучким, при потребі змінювати плани, програми. Якщо не встигає частина учнів, є певна кількість додаткових годин.

Як молоде покоління бачить процес становлення сучасної молодої людини, чи є різниця між поколіннями школярів?

— Діти, як діти — вони прагнуть доводити свою думку. Сучасне покоління — діти-патріоти, інтелектуально, фізично і духовно розвинуті. Вони соціально активні, креативні, зі стратегічним мисленням, іноді в них зʼявляються такі ідеї, що диву даєшся. І дуже приємно, що діти відповідальні. Звісно, й раніше було багато талановитих дітей, та їх тоді «напічкували готовими знаннями». Тепер ми прагнемо, щоб вони самостійно здобували їх. Учитель тільки підтримує, а не дає інформацію.

Інформаційні технології на користь, чи навпаки?

— Усе, що нове, прогресивне — на користь. Діти адаптовуються до цього дуже швидко. Буває, що навіть ліпше за дорослих.

Чи є у Вас нестандартні учні? Як з такими справляєтесь?

— У нас усі діти прекрасні і найкращі. Але все зводиться до того, що кожна дитина хоче, щоб її чули, а також поважали її думку. Нестандартність — це як спосіб самовираження. З будь-якими проблемами справляємося тим, що ми відкриті до спілкування. Далі — спільно приймаємо рішення. В нас дуже багато вчителів, які не ставлять барʼєр між поняттям «педагог — учень». Двері завжди відкриті як для учнів, так і для батьків. Нам діти довіряють. Ми намагаємося підтримати їх і допомогти.

Які завдання ставите перед вчителями?

— Як і в більшості навчальних закладів — саморозвиток, самовдосконалення, опанування нових технологій. Наші вчителі досвідчені. Звісно, що є перемоги у різноманітних конкурсах на освітніх інтернетресурсах. Серед найбільш відомих такі, як «Вчитель року», «Парадигма освітніх інновацій». Але не даремно кажуть, що досконалості немає меж, тому працюємо постійно над самовдосконаленням, розвиваємося і прагнемо нових вершин.

Юлія Марусина

Пригадайте цікаву історію з життя, що послужила Вам як учительці уроком?

— Діти завжди дають нам підгрунтя для роздумів, і кожен випуск є унікальним. Як класний керівник я провела до випуску два класи. І мені досі цікаво спостерігати за розвитком дітей, приємно, що в колишніх випускників у пріоритеті освіта у вишах України. Саме цю ідею я доношу до свідомості моїх учнів, адже не даремно кажуть: «Усюди добре, а вдома — найкраще». Наші фахівці конкурентоспроможні й здатні працювати та приймати виклики сучасності…

Щодо історії… У мене є дуже багато картин, серед них є мій портрет, який намалювала моя учениця Софія Кухарук. Я принесла його на роботу як пам’ять про приємну частинку з життя у середовищі моїх дітей — колишніх учнів, у яких я у свій час вклала душу. Ці спомини завжди зі мною. Ще чимало художніх робіт моїх учнів мене надихають і переконують, що я правильно обрала професію. Тепер, відколи працюю у техліцеї — не уявляю свого життя без наших учнів тут.

У Вас є життєве кредо для себе чи Ваших учнів, яким послуговуєтесь в житті?

— У мене є два кредо — особисте і професійне, якими я послуговуюся. Два роки тому знайомі не вірили, що я можу так круто поміняти своє життя, що зможу залишити звичне середовище і розпочати новий вид діяльності. Мені близький вислів Махатма Ганді «Якщо хочеш змінити світ — почни з себе». А щодо роботи — освіта, яку ми даємо дітям, має бути найвищої якості. І це є кредо всього нашого педагогічного колективу. Дуже приємно, коли напередодні Дня вчителя до нас приходять листівки — подяки за наших учнів. Чи може бути більша нагорода для вчителя?

Автор: Наталія НАЗАР