Дихав наче через бите розжарене скло: чоловік із Тернопільщини розповів у деталях, як хворів на covid-19

Ярослав Денчик.

59 -річний Ярослав Денчик, заступник директора Білозірської ЗОШ І – ІІІ ступенів, що на Тернопільщині, на початку червня цього року відчув занепад сил, а згодом — усі важкі наслідки COVID-19. Загадкою для нього і досі є те, де підхопив ту “заразу”. 4 червня відчув нездужання, а вже через п’ять днів потрапив у районну лікарню із температурою під 40. На жаль, і день народження, яке випало на час хвороби, довелося “святкувати” у лікарняній палаті на кисневій підтримці.

Попри те, що вчителю довелося витримати фізично, він не міліє духом – знаходить сили, щоб докладно описувати перебіг свого стану. Каже, аби застерегти інших від помилок. Деталі — в екслюзиві для ІА”7Днів-Україна”.

Чи можете припустити, де могли інфікуватися?

– Де заразився, важко сказати, адже весь час був удома, вчив дітей дистанційно, – розповідає чоловік. – Можливо, через учнівські зошити, продукти харчування, грошові купюри, хоч жодного разу в цей період в магазин не ходив. Я три місяці не залишав власну господарку, проводячи паралельно дистанційне навчання учнів, і виконуючи обов’язки заступника директора школи. Про це знають усі, хто живе поблизу. 4 червня у мене піднялася температура до 38,5 і я викликав сімейного лікаря, який мене оглянув, і фактично нічим не допоміг.   

– При такій важкій недузі важлива кожна година — не можна гаяти час…

– Хворим треба звертатись одразу до лікарні, де можуть діагностувати цю хворобу, а не до сімейного лікаря, тоді виграють приблизно декілька найважливіших, життєво необхідних днів. У лікарні їм проводять інтенсивну антибактеріальну терапію, щоб не допустити пневмонії, високого протрумбіну і т д. Як я вижив – то тільки заслуга Господа, лікарки Рижак Ольги Іванівни, молитви рідні і друзів і моя жага до життя…

– Часом доводиться чути, що коронавірусу немає, його придумали, що він не такий страшний… Що на це можете сказати?

 – Ця недуга дуже небезпечна. Щоб люди не були безпечними щодо вірусу, розповім на своєму прикладі про його лікування в наших умовах. У лікарні я спостерігав, як щодня по декілька людей лягало у відділення, були хворі середньої важкості, декілька важких. Останній місяць для мене, наче страшний сон. Пригадалася реанімація, заплакана медична сестра, бо вважали мене приреченим, адже мої життєві показники були за межею життя… Як мені тоді було прикро… Але я чіплявся за життя до останнього, перемагаючи приступи задухи. Тромбувалися вени, дихав через бронхи, наче заповнені битим розжареним склом, зупинялося серце… В цей момент не думаєш про матеріальні статки, а прощаєшся з рідними… Люди, будьте обачними! Я пройшов пекло і дуже не хочу, щоб подібне повторилося з вами…

У лікарні має бути елементарний порядок з подачею кисню (балон вистачає на декілька годин) чи забезпеченням водою, бо хворому постійно треба пити. Жахливо, коли в лікарні не виявляється людини, яка мала б у момент зникнення світла ввімкнути генератор. Тоді відчуття, ніби сидиш в мішку, де немає кисню, немає світла і людей навколо. А в тебе — неймовірно важкий напад задухи… Тоді на думку приходить, що так може бути хіба в гестапо. Загалом відчуття у хворого залежать від форми протікання хвороби: в одних майже безсимптомно, у інших – це пекло….Бажаю кожному обминути стороною ковід….Бо його важку форму навіть найлютішому ворогу не побажаєш…

– Тепер доводиться бачити, що люди маски одягають тільки заради «годиться», не вірять у те, що можуть заразитися.

– Хто не пережив важку форму ковіду в умовах відсутності реанімації, коли дихати нічим, а в бронхах пече розжареним битим склом, тебе спалює двобічна важка пневмонія з температурою сорок і ти вісім діб зовсім не спиш, а одинадцять діб отримуєш два надпотужних антибіотики, без яких боротьба з пневмонією неможлива, твій організм через крапельниці наводнюють, бо інакше не виживеш, той не вірить. Робіть висновки. А щодо карантину, він буде до тих пір, допоки не винайдуть вакцини від ковіду. Коли б люди його правильно дотримувалися, то не було б масового розповсюдження зарази.

– Як ви наразі почуваєтеся?

-28 червня у нас була радість неймовірна. У мене і в дружини повторний тест на ПЛР – негативний. З Господньою допомогою, з професійною майстерністю лікаря Рижак Ольги Іванівни і її чудових двох бригад медичних сестер і санітарок пік хвороби подолано…. Ще є набряки, ще внутрішні органи працюють не зовсім так, як потрібно, бо зазнали шаленого удару від чужинця, але надія на видужання є. Нехай маленька, мікроскопічна, але є. Вже ти не хапаєш повітря, як та риба на березі, не дихаєш через бронхи, наповнені розжареним склом, не мучить тебе сорокоградусна температура, а тиск не жене до 180 на 120… й  ти безпомічно не лежиш, як овоч…

– Тобто, хворобу подолали?

– До повної перемоги ще далеко. Днями повернулася зашкварна температура й я знову повернувся в лікарню…Це означає, що наслідки від хвороби дуже серйозні. Зате тепер я не заразний — два тести ПЛР негативні. Тепер йде боротьба за зупинку карстування легень, бо інакше почнеться їх фіброз, а це катастрофа… Чекаю рентген, щоб порівняти його з попереднім, адже, якщо карстування не буде зупинено, тоді потрібно буде їхати в Тернопіль чи Київ,  в інститут пульманології… Але я — оптиміст. Як тоді концентрувався у боротьбі з ковідом, тепер збираюся із силами в боротьбі з його наслідками. Надіюся, прорвемося…

– Чого побажали би всім українцям?

– Люди, я вас застерігаю – бережіться! Не легковажте масковим режимом, миттям рук, необхідною дистанцією, уникайте людних місць. Якщо відчуваєте недугу, одразу бийте на сполох, бо підхопити ковід можна навіть в умовах дотримання карантину. Карантин розтерміновує наплив хворих у медичні заклади. В умовах України – це неймовірна допомога, бо реанімаційні ресурси обмежені. Люди, вірус реально є… Бережіться, щоб не заразитися!

Розмовляла Наталія Назар.