“Вагітна я, тьоть Тань, п’ятий місяць. Не знає ніхто” – історія одної любові

Фото ілюстративне

Василь поїхав, а Галка народила доньку. Йшли роки і коли дівчинці виповнилося п’ять років, прийшов лист

– Ех, молодь! Добрі люди одружуються по осені – урожай коли зібраний, куди ви поспішаєте? – запитав батько, примруживши одне око.

– А ти, Галка збігай збери нам чого на стіл, не натщесерце ж вирішувати такі питання. Не кожен день сватають єдину дочку!

Григорій Іванович стояв оглядаючи Васю – худого, рудоволосого юнака, Галкиного однокласника і все думав – зовсім як у них з Машкою колись … Він, жовторотий молодик, стояв так само перед Степаном Пантелійович, шанованою на селі людиною, ветераном війни, і просив руки його дочки, а ноги трусилися і в горлі пересихало до такої міри, що голос зривався на хрипкий шепіт …

Сіли за стіл, махнули по маленькій, дочка розлила ароматний свіжий борщ. Василь дивився в свою тарілку, боячись, мабуть зустрінеться поглядом з чоловіком.

– Жити де будете? – басовитий голос Галкиного батька, змусив хлопця здригнутися.

– Так у мене.

– Батьку, любимо ми одне одного, восени у вечірню школу підемо, вдень ​​працювати будемо, ну що ти й справді, з такою недовірою питаєш …

Григорій Іванович хмикнув, мабуть уявивши картину – у Васьки було троє сестер і брат, яблуку в хаті впасти ніде, не те, що дружину привести.

– Як і всі будемо жити – працювати, заробляти, дітей ростити, – додав хлопець.

Почувши це Галина чомусь здригнулась і залилася рум’янцем. «Бач чого, діти …, – подумалося батькові – у самих ще молоко на губах не просохло, тільки вчитися закінчили …»