“В цій хаті не було Різдва” – історія одного свята

Роман Дронюк ВУЙКО МІСЬ

ТАКЕ РІЗДВО

В цій хаті не було Різдва. А може колись і було. Колись було. Веселилися люди, грали музики. Ой, всяке було на віку цеї хати. А зараз в ній не було Різдва. Воно ходило селом з колядниками і минало цю хату. Лиш раз підійшло з малими дітьми і дитячим голосом заспівало про маленького Ісуса, і від того співу старі образи стали ясніші, а світий Георгій на одному образі ще дужче притис гадину до землі списом.

Старий Панько чув ту дитячу колядку, серце його калатало в грудях, як дзвін на Великдень. Він хотів війти до тих дітей і цілювати їх в руки, хотів позичити в них того Різдва, аби покласти в хаті, там, де колись стояв дідух, найби хата звеселилася…

Сльози капали на непрану пішву і дубіли. Навіть миши минали цю хату. Панько не раз вночи прислухавсі, може котрас зашкрабає… Діти повінчували і пішли, їх сміх і дзвоники поглинуло село. Діти… Панько так любив дітей… Та Бог не дав їм з Ганею тішитися ними, вона мала його за дитину, а він її. Але торік вона вгнівалася і забралася з цего світу. Вчора на Святвечір входила сусідка, принесла пшенички і крапликів. Та Панько навіть не доторкнувсі до їди. Нашо йому їсти в дорогу? Там Ганька вже нагодує його. Зібравсі цеї ночи Панько вмирати, і то не на жарт. Чув, як кістлява ходить по оборі, але в хату не насмілюєсі зайти. Панько не боявсі смерти, але чогось дуже боявся вмерти вночи, чогось такий страх його огортав. Скреготав зубами, тримався, як міг… Гей, ото завдам людям клопоту, на саме Різдво, ше й в такі морози. Ото будут на мене зіпати, як зачнут яму копати… Так собі думав між маренням дід… Цілу ніч мучився Панько. Аж коли запіяв сусідский когут і небо за ґовдов змінило колір, старий вітягся, як жовнір, і пошпацерував колядувати до Пана Бога,.. Як не як – Різдво.

З КНИГИ “ПАДИВОЛОС”Р. Дронюк