“Ти вийшла за багатого, терпи і я терпіла” – історія однієї любові

Ти вийшла за багатого, терпи, я терпіла, і всі жінки повинні терпіти. А що, краще б вийшла заміж за бідного Богдана, який тобі подобався? І що б у тебе було? Нічого! Твоє майбутнє було б зіпсовано, твої діти бідно б жили, і сама б ти не мала того, що маєш зараз, –  і язадумалась над маминими словами Джерело

Олі 45 років, в її юності, батьки завжди твердили їй одне і теж: «Донечко, головне вийти вдало заміж …» що ж, так і сталось.

Оля в 20 років вийшла заміж за чоловіка, який був не набагато її старше, чоловіка якої їй з самого дитинства підготували батьки, мовляв, успішний син подруги, який в майбутньому стане дуже багатим.

«Так я і зробила, я послухала батьків, і вийшла за нього заміж, я не любила його, я зробила лише те, що мені сказали, так роблять всі, любов не найголовніше.

А взагалі, «стерпиться злюбиться», зате скільки плюсів: квартира буде, грошей кури не клюють, діти вчитимуться в кращих закладах, та й мені працювати не доведеться, все це здорово, але … »

Коли я тільки вийшла заміж, все було навіть непогано, ми їздили відпочивати в різні країни, подорожували, він купував мені дорогі подарунки, батьки були щасливі, квартира в центрі міста.

Через кілька років у нас з’явилася дитина, а потім ми стали замислюватися про другу, бо гроші щоб їх поставити на ноги є.

Я не думала про кохання, про почуття, мені здавалося, що так і повинно було бути, звичайна сім’я у якій все є, але тепер мені 45 і я зрозуміла, що втратила свою молодість на нелюба, зрозуміла я це рівно тоді, коли вийшла на роботу після декрету, почала спілкуватися з іншими чоловіками, і пізнавала інших людей, у мене були симпатії, були якісь почуття, які раніше я ніколи не відчувала.

Мені було соромно, що я роблю, що я спілкуюся з іншими, і що мій чоловік не викликає у мене ніяких емоцій, він ніби мій сусід, з яким ми живемо, у нас спільні діти і у нас купа грошей.

Розповідаючи все через час це своїй мамі, вона сказала мені, «ти вийшла за багатого, терпи, я терпіла, і всі жінки повинні терпіти». А що, краще б вийшла заміж за бідного Богдана, який тобі подобався?

І що б у тебе було? Нічого! Твоє майбутнє було б зіпсовано, твої діти бідно б жили, і сама б ти не мала того, що маєш зараз.

Я задумалась…

Так, нехай я б бідно жила, нехай ми зводили кінці з кінцями, але зате разом б все це пережили, нехай у нас буде дитина, у нього не буде кращих іграшок і кращої одягу, але зате він би бачив, що росте в люблячій сім’ї , де батьки люблять один одного і де люблять його, зараз то, чоловік мій улюблений працює і його будинку не бачити, діти бачать його пізно ввечері, і то, не завжди.

Зараз міняти щось пізно, буде соромно перед батьками, перед дітьми і перед усіма на світі, залишається терпіти до кінця.

Так що, мамо, дякую за зіпсоване життя!