Прости мене, сину, що я не завжди був добрий із твоєю матір’ю – історія з життя

Фото ілюстративне

Прийшов син до батька:
– Подаю на розлучення. Набридло! Права матір – дружина в мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?
Джерело
– Прости мене, сину, – сказав у відповідь батько.
– За що?
– За те, що я не завжди був добрий із твоєю матір’ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок із думкою про розлучення…
– Що, не розлучатися?
– Ні, не розлучайся… Навіть не думай ніколи про це.
– Терпіти до кінця днів?
– Не треба терпіти … Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все навколо.
– Як змінитися?
– Дивись на дружину, як вчить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість … Твоя помічниця … Мати твоїх дітей … Крихка посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, зберігав … Все інше – дрібниці! Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти й сам не все вмієш, що повинен робити …
Якщо щось не встигає – покрий цю її слабкість своєю силою і любов’ю… Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обнявши за плечі… Ваш шлях – тільки ваш. Ваша любов – тільки ваша. Той, хто «вставляє» тобі очі ненависті, – ВОРОГ твого дому. Навіть якщо це твоя мати… Твій брат… Або твій кращий друг… Не суди їх за це. Вибач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за свою любов ти, якщо треба, без роздумів помреш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї сім’ї не дозволиш…
– Вас із мамою теж хотіли розлучити?
– Ми й без «помічників» іноді сильно сварилися. Дурними були, гордими… У вас інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся одне одному… Жалійте і потішайте одне одного… Любов, якщо ти не знаєш, вона ж зростає. Всю її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли ту ж саму свою дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не потрібно буде слів…”.