“Я маму шукаю, ви її не бачили? – на мене дивилася дівчинка років шести” – історія з життя

Після весілля ми в’їхали в цю квартиру. А незабаром Катя дізналася, що при надії, я був на сьомому небі від щастя! Пам’ятаю, як відвіз дружину на приймальний, вона переживала, мабуть відчувала… Взяла мене за руки і попросила подбати про дитину, якщо з нею що-небудь трапиться

– Дівчинко, ти до кого? – запитала я.

– Я маму шукаю, ви її не бачили? – на мене пильно подивилася маленька дівчинка років шести.

Я задумалася, в цьому будинку я жила зовсім недавно і наскільки знала, квартира, перед якою вона стояла, весь цей час була порожньою …

– Але там ніхто не живе, – відповіла я дівчинці.

У відповідь вона розплакалася і сіла на сходинки.

– Тітонько, нам дуже мама потрібна! Тільки вона може все змінити, тато дуже сумує за нею…

Я стояла розгублена не розуміючи чим допомогти цьому чудовому створінню, дітей у мене самої не було, тому й не знала з якого боку підійти… Обійняти, запросити на чай, тільки до незнайомої тітки вона навряд чи піде… В цей час у мене задзвонив телефон, попросивши дівчинку нікуди не йти, я побігла відповідати. А коли повернулася – її і сліду не було.

Весь вечір вона не виходила у мене з голови, вирішила я тоді подзвонити своїй господині і запитати, хто ж мої сусіди по сходовій.

– Там п’ять років уже ніхто не живе, – сказала Любов Іванівна – а тобі навіщо?

– Сьогодні приходила дівчинка, маму шукала …

Сусідка помовчала, ніби щось пригадуючи.

– Це напевно дочка Каті… так нема вже її давно. Чоловік її один та ще з немовлям на руках в цій квартирі мабуть жити не зміг, з’їхав. Відтоді вона пустує… Знаєш, Іро, вони неподалік зараз живуть, якщо прибіжить знову відведи додому, – і жінка продиктувала мені адресу.

Згодом ця історія почала забуватися, я працювала, приїжджала додому пізно, рано-вранці їхала. Одного разу, напередодні новорічних свят я знову почула тихий стук і схлипування. Кинулася до дверей – там стояла вона, та сама сіроока дівчинка.

– Що в тебе сталося? Де твій тато?

– Він вдома, я маму шукаю, – тихо сказала вона.

Згадавши, що у мене десь записана її адресу, я побігла її шукати, на цей раз попросивши дівчинку почекати у мене. Вона зайшла, озирнулася, присіла на пуф в коридорі. А коли я все-таки знайшла заповітний папірець – вже солодко спала, згорнувшись калачиком. Акуратно перенісши дитину в вітальню на диван, я знову набрала номер господині.

– Любов Іванівно, вибачте, що турбую, пам’ятайте, я вам розповідала про дитину, яка приходить до порожньої квартирі навпроти? Так ось вона в мене. Я хотіла відвести її додому, але поки шукала адресу – дівчинка заснула. Боюся, батько буде шукати …

– Знаєш, Іро, я живу недалеко від них, зараз спробую піти, будь на зв’язку.

– Добре, – я поклала слухавку і мимоволі замилувалася дівчинкою. Поправила неслухняне пасмо, погладила по плечі.

Я так мріяла про своїх дітей, але, на жаль, моїй мрії не судилося збутися. З чоловіком ми колись жили душа в душу, прийшов час і ми задумалися про дітей. У мене були невдалі спроби.  Дізнавшись, що знову чекаю малюка, я звільнилася з роботи, але мабуть у долі для мене були інші плани, на жаль, і цього разу не получилося. Як не старалися – нічого не виходило.

Незабаром від мене пішов чоловік, знаю, що в його новій сім’ї підростає дочка, але я про нього більше нічого не чула, навмисно викресливши зі свого життя разом з спільними друзями і знайомими.

Так і жила вже більше семи років, одна по орендованих квартирах …

***

Мої роздуми перервав тихий стук у двері. Кинулася відкривати і… не повірила своїм очам – на порозі стояв мій колишній чоловік…

– Юро? Як ти тут опинився?

– Я прийшов за донькою… почекай, Полюя 5, так?

– Так, вірно. То це твоя дочка? Проходь, вона спить, – ми пройшли на кухню, я поставила чайник. Ось вже кого не очікувала побачити на порозі своєї квартири, але життя інколи нам підкидає і не такі сюрпризи.

– Ми не заважаємо тобі? Я можу розбудити Аню і забрати додому.

– Хай поспить, що у вас сталося? Вона вже кілька разів приходить на нашу площадку і стукає в двері навпроти.

Юра втомлено прикрив очі, а потім почав розповідь:

– Кілька років тому ми жили в цій квартирі з Катею. Це житло, дісталося їй у спадок від діда. Після весілля ми в’їхали в цю квартиру. А незабаром Катя дізналася, що при надії, я був на сьомому небі від щастя! Пам’ятаю, як відвіз дружину на приймальний, вона переживала, мабуть відчувала… Взяла мене за руки і попросила подбати про дитину, якщо з нею що-небудь трапиться. Під час появи нашої донечки на світ її не стало.

– Пробач, мені дуже шкода, – я погладила Юру по плечі, бачила, як він стримується, але зрадницькі сльози текли по його щоках знову і знову, немов він тримав всі свої переживання всередині, а тепер закінчилися сили, і вони вирвалася назовні.

Тут почувся тупіт дитячих ніжок в залі.

– Татку?

Юра кинувся до дочки, обійняв її і притиснув до себе.

– Аню, я переживав… навіщо ти пішла без дозволу?

– Я просто хочу знайти свою маму …

– Ми її обов’язково знайдемо, але трохи пізніше, йдемо додому.

– Спасибі тобі Іро, ось мій номер, – Юра простягнув мені свою візитку – телефонуй, якщо раптом Анютка знову прибіжить сюди. Ми живемо неподалік, дорогу вона тепер знає добре.

– А звідки вона дізналася адресу цієї квартири? – поцікавилася я.

– Сам показав, – зітхнув він – треба було забрати деякі речі, Аня побачила фотографії Каті на стінах і відтоді вона марить зустріччю з матір’ю. Я ж казав, що Катя просто поїхала, але обов’язково коли-небудь повернеться.

Вони пішли, а через кілька днів Юра мені подзвонив. Так ми почали знову з ним спілкуватися, на вихідних ходити втрьох в парк, кафе і кіно. Аня прив’язалася до мене і навіть якось назвала мамою…

– Ірочко, – одного разу сказав Юра – переїжджай до нас, вистачить по орендованих кутах скитатися, Аня за тобою сумує, часто запитує.

– А ти?

– І я … – він опустив очі і взяв мої руки в свої – дуже скучив. Пробач мене за все…

Відтоді ми разом. Виховуємо наше маленьке щастя – Анютку. Кожен день я дякую долі за подарунок, якому немає ціни – бути коханою дружиною і матір’ю. І нехай Анюта – нерідна дочка, це не заважає мені дарувати їй всю свою нерозтрачену материнську любов і ніжність…

За матеріалами – Aрка.