“Я хотів, щоб зі мною поруч була жінка, а не комбайн по господарству” – історія зради

Навчився мити посуд … чекати сенсу немає.

Повна раковина, нічого чистого, ні келиха, ні виделки. До тарілках все присохло … замочив. Доводиться прийшовши з роботи голодним, закатати рукава і спочатку все помити, перше ніж поїсти. Та й що поїсти, це питання. В холодильнику миша повісилася. Включив чайник закип’ятити, щоб заварити Мівіну. Раніше я і назви такої не знав.

Раніше … Маринчин розсольник, запах на весь будинок.

Листкові пироги з різними начинками … мариновані реберця особливого приготування. Ууу, пальчики оближеш.

Прийдеш з роботи, а на столі вже все накрите … і вдома порядок, все виблискує. Чому раніше це не помічав?

Думав, що крім готування і прибирання Маринці нічого не потрібно … то вікна, то посуд, то підлога, то прання … здавалося замкнуте коло.

Познайомився з Оленкою, тією, однією єдиною і неповторною. Ходила в міні спідниці, на підборах, красива і доглянута. Маринка салони не любила, жаліла часу і грошей, журнали не гортала, волосся не фарбувала. Але завжди була красивою і стрункою.

Вдома в халаті і тапочках, а на вулицю в улюблених джинсах і кросівках.

– Я люблю іншу жінку … – сказав я тоді Маринці, яка збивала  крем для торта,

– І йду до неї! Я не хочу тобі брехати …

Маринка не обернулася …

І я не побачив сліз …

Я хотів, щоб зі мною поруч була жінка, а не комбайн по господарству.

Ось і закохався в Олену.

Проте  тепер сам мию посуд, перу і  прасую сорочки … ще б їсти навчитися варити, бо сняться Маринчині пиріжки …

Ленка сидить зараз в кріслі, нігті розглядає з новим манікюром, мені хвалиться, та журнал гортає …

А на дивані половина її гардеробу валяється, вибирала в чому на манікюр піти.

А на журнальному столику чашки брудні з-під кави стоять …

Ось і крутяться думки в голові, що проміняв господиню- дружину на ледачу коханку.

Хоч би не померти… Щось знудило мене від усього цього … голодний …

Піду-но макарони зварю …