Чи можна вберегти від усіх негараздів “пташат” – батьківський інстинкт

Фото ілюстративне

Боязнь відпустити у доросле життя своїх дітей характерна багатьом людям.

Основною причиною є властивий інстинктам страх, який супроводжує батьків протягом усього життя. І дітям часто приходиться зіштовхуватися із надмірною увагою, що згодом негативно відбивається на їхньому житті.
Народження дитини змушує працювати мозок таким чином, щоб захистити від небезпеки. «Вберегти» від усіх негараздів глибоко закладається у психіці батьків, і відповідальність за малюка бере верх над бажанням дитини стати «незалежною» у подальшому житті. Батьківський інстинкт починає формуватися задовго до появи немовляти на світ: це виношування дівчинки чи хлопчика в утробі матері. Саме тоді хочеться «огорнути» всією любов’ю і стати «всім світом» для ще ненародженої крихітки. Інстинкт материнства автоматично з’являється тоді, коли жінка вперше відчуває перші рухи малятка в собі. Коли дитина народжується і зростає, виникає ще й фізична прив’язаність.
Батьки завжди радіють першим крокам дитини, їх успіхам і завдячують, безпосередньо, цьому собі. Перше слово, перший малюнок, виразно розказаний віршик на дитячому святі. Кожна перемога є гордістю для батьків, адже вони вкладають велику частину себе для цього. У шкільному віці часто можна спостерігати серед дітей «вивчену безпорадність» ― це бажання не діяти, щоб не потрапити, раптом, у небезпеку. Саме тоді невміння ще самому «рухатися» часто змушує вирішувати будь-які питання за дитину. Батькам важко усвідомити той момент, коли ж виросла її ще зовсім беззахисна дитина. Наче тільки що ти торкався її маленьких пальчиків, катав на гойдалці, купляв морозиво, грав у м’яч, а зараз останній дзвоник: син отримує атестат, п’є вино на випускному, запрошує дівчину на танець. А далі готується до вступу і геть їде з «батьківського гнізда». Згодом його забирають в армію, і одного вечора він дзвонить і каже: «Мамо, я буду не сам. Я зробив пропозицію руки і серця».
Батьки часто намагаються «компенсувати» і наздогнати все те, що не було у дитинстві у її дитини. І все продовжують доводити власну правоту і допомагати у всьому, навіть, якщо у цьому немає потреби. Слід усвідомити, що не треба завжди захищати від «страшного світу» , і що біля вас вже не новонароджений малюк, а особистість. При цьому, ваша дитина і надалі з вами, але зараз у неї інший етап життя. Син як і ви колись ― виховує власних дітей, має кохану людину та роботу. Він завжди зможете зателефонувати і спитати , навіть, якщо це інший куточок планети. Не треба намагатись тримати його біля себе, адже це прояв власного егоїзму. Хіба ви не бажали щастя для власної дитини? Зараз у нього так і є, радійте за нього, а власну любов направте на себе, на творчість, на людей, які потребуються допомоги. Довіряйте власному синові та його вибору, дозвольте йому твердо стояти на ногах і приймати власні рішення.