На Тернопільщині живе учень мольфара Нечая: які таємниці запозичив у цілителя з Карпат?

фото з архіву Романа Островського

Романа Карловича Островського, котрий живе у мітечку Копичинцях, що на Тернопільщині, передусім добре знають як журналіста, фотографа, дослідника творчості Володимира Івасюка, Назарія Яремчука та інших зірок української естради, громадського діяча, колекціонера. Але в житті у цього чоловіка є й чимало інших захоплень. Колись він активно займався народною медициною і навіть зцілював людей. Понад 25 років спілкувався зі знаменитим мольфаром Нечаєм, їздив із ним Тернопільщиною, де той проводив сеанси лікування для жителів області.

Головне – віра

  Захоплення темою народного цілительства почалося у мого співрозмовника із курсу «Безконтактний масаж за методом Джуни», які він відвідував у Тернополі. Потім слухачі цих курсів організували та зареєстрували «Тернопільську обласну асоціацію народної медицини». Застосовуючи свої природні здібності і знання, здобуті тут, Роман Островський взявся лікувати жінок від безпліддя за допомогою маятника. І допоміг багатьом із них відчути радість материнства. Але суть тут не лише у маятнику, каже Роман Островський. Сила його методу – у вірі.

   Рекомендував своїм пацієнткам спочатку повірити у зцілення і запастися терпінням. Багато жінок після таких сеансів народної терапії не могли повірити, що за допомогою такого простого методу лікування можна досягнути результатів. А може одна з причин, як то кажуть, «добра рука» цілителя?

   У ті часи Роман Островський разом із лікарем-гінекологом із Тернополя допомогли стати матір’ю не одній жінці. Однак через п’ять років пан Роман відійшов від практики цілительства, бо зрозумів, що витрачає на це багато енергії і що це дуже важке покликання.

   За цих п’ять років, почувши про діяльність Островського, до нього почали приходити люди звідусіль зі своїми проблемами. Зрозумів, що всім допомогти не зможе, бо у самого мало залишалося сил для цього. А просто заради піару працювати не хотів.

   Мій співрозмовник добре розуміється в людях. У цьому допомагає йому природня спостережливість. Роман Карлович не заперечує, що має і екстрасенсорні здібності. Адже він уродженець Карпат – краю мольфарів. Та й дружбу із самим Нечаєм водив!

   До слова, за його твердженням, такими здібностями наділена кожна людина на Землі. Потрібно тільки вміти почути себе і правильно цей дар використовувати. Як саме?

   Обіцяє колись мені особисто про це розповісти в подробицях, адже раніше навіть курси проводив на цю тему. Проте не для всіх такі знання є безпечними. Тому, каже, треба правильно навчати.

   Цього року його другові, мольфару Нечаю, мало б виповнилося б  90  років.

   Роман Островський згадує спілкування із ним як велику школу життя і здобутих сокровенних знань. Неодноразово бував у нього вдома, спілкувався з дружиною і сином. Зібрав  багато цікавого матеріалу, світлин. Вистачить на книгу, яку хоче видати.

   Саме Нечай дав Островському віру в те, що він може зцілювати. Хоча сам журналіст каже: достатньо йому з людиною щиро і відверто поговорити, як вона уже себе почуває краще, зникає відчуття тривоги, дискомфорту. А через деякий час зустрічає цю людину і чує, що у неї все налагодилося. То може справа просто в позитивній енергетиці, яку несе в собі і дарує людям Роман Островський?

   А як інакше можна пояснити те, що всі, у кого він колись брав інтерв’ю, ставали відомими людьми?

А в душі – 25!

   Нещодавно Роман Островський відзначив своє сімдесятиріччя. Для нього то лише вік за паспортом, а насправді, жартує, йому 25.

   Щодня займається спортом, гуляє в лісі і парку, спілкується з позитивними людьми і не думає про негатив.

   Пенсійний вік, за твердженням Островського, це шанс втілити в життя те, що не встиг у молодості. Часу є вдосталь. У Копичинцях, де він тепер мешкає з родиною, згуртував до  роботи всіх творчих людей міста. За його ініціативи у бібліотеці діють фотогурток, студія журналістики, первинна організація Спілки журналістів.

   Декілька років очолює громадську організацію«Об’єднання батьків дітей та молоді, які хворіють на цукровий діабет «Діа-ДіМ Тернопілля». Роман Карлович разом із однодумцями робить усе для того, щоб хворих регулярно забезпечували інсуліном. Для хворих на цю недугу людей організація стала другим домом, де вони знаходять підтримку і вирішення своїх наболілих проблем.

   Ситуація у медичній галузі із забезпеченням хворих інсуліном бажає бути кращою. А в деяких регіонах ці люди місяцями не отримують потрібних ліків. Та тільки не на Тернопільщині, де це питання курує Роман Островський. Якщо комусь потрібна допомога, він постукає у двері найвищого чиновника чи навіть за потреби звернеться до правоохоронних органів. Але таки доб’ється свого.

   Карантин заточив всіх у чотири стіни, та мій співрозмовник використав його з користю. Нарешті упорядкував свій архів документів і світлин, зробив вдома ремонт. У дні карантину друзі чують його побажання: «Знімайте швидше маски – і цілуйтеся!». Коронавірусу, каже, не боїться. Радить усім правильно харчуватися, займатися спортом і підвищувати імунітет.

Скандальна колекція

   Торік у всіх на вустах було відверте інтерв’ю Романа Островського про засоби захисту (презервативи), які продавали в аптеках у радянські часи. Він щиро розповів журналістці про свою колекцію презервативів, а отримав осуд деяких осіб. Навіть посварився з дружиною.

   Це був телесюжет, який за чотири дні набрав понад 11400 «лайків». Роман Карлович каже, журналістка, не давши повну його відповідь, домоглася такої популярності цього сюжету. 

   Дивується, що всіх так вразила відверта розповідь колишнього вчителя.

“У школі був такий предмет для 10-го класу, який називався «Етика і психологія сімейного життя», в його програмі і була тема уроку «Сучасні  протизаплідні засоби  захисту», який я викладав із їх демонстрацією, – розповідає Р. Островський. – Дітей треба було не встидатися навчати, бо інакше їх вчила вулиця (на той час інтернету не  було). Програма курсу для 10 (11) класів загальноосвітньої школи включала 34 години за чотирма розділами. Поміж них – «Філософське осмислення кохання» та «Основи сексології». Рекомендації передбачали й перегляд діафільму «Азбука для двох», тож я замовив його і почав використовувати в роботі. От як мав пояснити дітям таку тему лише на словах? Тому й купував у апетках презервативи і показував їх школярам. Але тодішні керівники освіти побачили щось крамольне у цьому – і почалося! Називали мало не збоченцем. Батьки написали скаргу, а директорка школи присоромила мене. Хто ж із вчителів у 80-х міг порушувати такі теми? А дітям було цікаво. Навіть молоді вчителі приходили і просили консультацію. Щоб залагодити конфлікт, директорка школи відправила мене на кафедру психології педагогічного інституту із такими словами: «Розкажіть, про що з дітьми на уроках розмовляєте, а вони нехай зроблять висновки».

   Ще дотепер Роман Карлович зберігає відповідь рецензента, кандидата психологічних наук Тернопільського педагогічного інституту, яка зняла усі звинувачення із вчителя.  У висновку написано: «Лекція тов. Р.К. Островського відповідає сучасним вимогам, що пред’являються до лекцій товариства «Знання». Такі відповідь не тільки зняла претензії – зі своїм набутком Роман Островський навіть їздив по області в статусі лектора цього товариства. І мав неабиякий успіх.

   У багатьох викликала зацікавлення його колекція презервативів ще з радянських часів. Про неї уже писали журналісти з Тернопільщини. Щоправда, ґума зотліла зовсім, залишивши обідок і пакетик із вказаною ціною – 4 копійки. Як хіміка за освітою, Романа Островського це неабияк здивувало.

   Його дивує також, чому тема «про це» ще й досі є неприйнятною у школах? Адже з дітьми треба говорити відверто, вони тепер дорослішають швидше. Та й тема сьогодні дуже актуальна.    Контрацепція – це і боротьба з венеричними хворобами, і профілактика абортів, тобто свідомих убивств. На жаль, у школах сьогодні до цього ставляться на рівні «хіхі – хаха», не вникаючи толком у тему і змішуючи поняття «еротики» та «порнографії».

                                                                                                            Ірина Мадзій

Джерело: “Вільне життя плюс”.