“Дистанційне лікування скоро всіх нас зведе в могилу” – лікар Дубровський

Дайте мені побачити хворого, і я вам допоможу! Розмова про ефективність дистанційного лікування…

Про це пише в Фейсбуці Рівненський вірусолог лікар Дубровський.

“Минуле чергування в мене було дуже сумне. Воно не просто було важке, адже вже давно немає легких чергувань. Але попри страшенну втому ще й довелось через себе пропускати кричущий біль та сум рідних. У мене померла пацієнтка. Померла за декілька годин. Бо врятувати її було вже неможливо. Адже час був згаяний… 2 тижні вдома. 2 тижні, кожного дня лихоманка 390. Жодного разу лікар не бачив за цей період хвору. Лише декілька консультацій по телефону. Стандартних. Таких, як кажуть майже всім. Знову три антибіотика. І знову надважкий стан – сатурація при поступленні 51%. І летальний випадок. Винних не хочу шукати, адже вони є з багатьох сторін. Вся система надання допомоги – єдина велика проблема. І в те ж саме чергування – інший, діаметрально протилежний випадок. До мене прилетіли налякані рідні та привезли бабусю на госпіталізацію. Без жодних симптомів. Без лихоманки та з сатурацією 99%. Просто тому, що бабуся живе сама і була налякана, що у неї пневмонія, як сказав лікар по телефону. Одне слово – і вона в стаціонар біжить на госпіталізацію. Такі справи…

Я особисто впевнений, і нехай мене зрозуміють, або простять за необережні слова, стверджую – дистанційне лікування скоро всіх нас зведе в могилу. Точніше не так. Не всіх. А дійсно важких та тих, хто потребує допомоги. Адже більшість здорового населення одужає від ковіду і так, без ліків. Для них це взагалі не є проблемою. Лише не треба заважати нормальній роботі імунітету.

Я не розумію, як стовідсотково впевнено оцінити стан пацієнта по телефону. Хворі постійно накручують себе, видають другорядні скарги за важливі, а про дійсно небезпечні моменти не можуть чітко відповісти. Лікарю на тому кінці дроту теж стає неспокійно. Направляєш на аналізи, а у відповідь постійно чуєш, що на це піде декілька днів. Навіщо мені аналізи через декілька днів? Як швидко реагувати на зміни в стані хворого? Чи є там справжня задишка, чи то просто панічна атака? Чи то вірусна “пневмонія” жене лихоманку, чи вже розвивається ускладнення? Чи треба давати кроворозріджуючі чи краще утриматись?

Я не знаю, як відповідати на ці питання. Але я знаю, як допомагати людям. І знаю, що мені для цього потрібно. І в мене є деякі ідеї, як це можна хоч трохи зараз поправити в даній ситуації, коли дистанційне лікування терпить повний крах. Можливо у Вас теж. Надсилайте свої пропозиції, будемо обговорювати.”