Чи може цеглина стати причиною інфекційного захворювання? – кумедна історія лікаря

Чи може цеглина стати причиною інфекційного захворювання?

Ця кумедна історія відбулась зі мною ще в далекі юні роки. Не пам’ятаю скільки тоді мені було, але повихвалятись медичним критичним мисленням я точно ще не міг. Проте, все було цікаво. Залізти з головою в будь-які пригоди було ділом роздумів не більше одного дня.

Про це пише на своїй сторінці Лікар Дубровський.

Отже, друзі запросили до себе в село. Було літо. Не вагаючись, я радісно змінив спекотне, заасфальтоване місто на річку, ліс та майбутні неймовірні пригоди. Місцевість виявилась дуже колоритною, як для міського хлопця, бо друзі жили на хуторі, на окраїні лісу, в самісінькій глушині

Розваги розвагами, але хазяї швидко “припахали” столичного гостя. В будинку майстрували нову піч на зиму та додатково обкладали стіни цеглою. Робота кипіла повним ходом. З села приїзжав місцевий професіонал-пічник, всі навколо нього бігали та підтримували процес будівництва. Оскільки толку з мене було небагато, доручили саму “кваліфіковану” та відповідальну роботу – тягати цеглини. За цю надскладну роботу взявся я, правда, завзято. Понабиравши цеглин аж під саме підборіддя, я жваво носився з ними по імпровізованому будмайданчику.

Першим побачив таке “завзяття” пічник. Заліпивши мені добрячого підзатильника, він грізно вилаявся. Сказав, що скоро я отримаю грижу, і замість літнього відпочинку (нічого собі відпочинок, подумав я) буду валятися в лікарні. Звісно, буркотливого дідугана ніхто й не збирався слухати...

Захоплюючись спортом, я до своєї роботи поставився творчо. Яка різниця, що тягати: гантелі чи цеглини. Тому я носився по двору, ставлячи сам собі рекорди: скільки зможу підняти та як швидко донести.

Потім на мою дурість увагу звернули й інші. Досвідчені дядьки попередили, що добром це не скінчиться. Перебуваючи в глушині, за 4 км від найближчого села і казна де від лікарні, будь-які негаразди зі здоров’ям могли обернутись серйозними проблемами. Тим паче, крім пічника, ні в кого не було на ходу машини.

Щоб не особливо дражнити дорослих, я зменшив “дозу” свого вантажу, але як тільки ставав поза поглядом, продовжував бігати з цеглинами під саме підборіддя. Так пролетів день. Настав вечір. Втомлені, але задоволені працею, всі повечеряли і розійшлись по кімнатах відпочивати. Пічник на своїй машині поїхав додому в село.

Вночі я прокинувся від різкого болю в животі. На рівні пупка. Якщо лежати рівно, наче не особливо турбувало. Але будь-які спроби зігнутись, викликали різкий нестерпний біль. Я не особливо розбирався тоді в симптомах та хворобах, але зрозумів, що догрався з тими цеглинами. Від розпачу хотілось заплакати. Мене ж всі попереджували… А я так зухвало та самонадіяно подумки посилав всіх подалі…

Пару годин я терпів. Думав, може пройде… Звісно, нічого не пройшло. Мало не вбиваючи себе від досади та болю, я покликав старших. Мене ніхто не сварив та не здіймав галасу. Тихо подивившись на мій стан, перекинувшись поглядами, похмурі дядьки на ранок зібрались домовлятись із місцевими за машину. У мене залишалось пару годин до подорожі вже в лікарню…

Лежачи в темряві, я думав про своє становище. Кепсько вийшло… Не повезло, але сам винуватий. Що поробиш. Треба бути вже “мужиком” до кінця та не розкисати. Я змирився зі своєю участю.

Але вже тоді починав прокидатись в моїй душі медик. Хвороба хворобою, але цікавість нікуди не ділась. Я ще не бачив, що таке грижа. Лише чув страшні історії. Ну, яка вже різниця? Все рівно будуть різати. Хоча б роздивлюсь, що це за такий страшний звір.

Біль була сконцентрована на рівні пупка. Я приготувався побачити щось жахливе, і обережно пальцями почав розправляти шкіру на пупі. Боляче, але я не зупинився і ще сильніше розтягнув шкіру. І тут стало страшно… ▪ Щось чорне, кругле, велике було в глибині пупу. Я не знав, як має виглядати грижа, але на чорний шар це точно не мало бути схожим… Розсунувши шкіру ще глибше, я побачив… Кліща! Велетенського кліща, який вже насмоктався крові і міцно тримався за шкіру...

Далі все було зроблено дуже швидко. Одеколон, вата, пінцет. Кліща в піч. Мене – на сніданок. Спокійні та розслаблені дядьки весело реготали з мене. Я тихенько сидів, радіючи, що ножі хірургів до мене не дістались, літо продовжується і страшенний звір (грижа) мене обійшов повз. Цього ж дня я, як скажений, носився із цеглинами й далі. В тому віці навіть такий досвід нічого не навчив. ▪ Але хіба знали кліщі, що того дня вони знайшли собі нового грізного ворога – майбутнього інфекціоніста. Вічна війна між нами розпочалась й триває досі © Є.І. Дубровський