Давайте поговоримо про перемогу

Фото з вільних джерел

Про конкретну у цій війні, яка ще звісно далеко не гарантована, але вже ймовірна і про перемогу гіпотетичну як явище.

Бо до війни як явища ми вже згрубша звикли і навіть зрозуміли її, прийняли жертви і сам факт людської смертності і навіть нашої. Знаємо в який бік воювати і що робити, аби воюючі воювали ефективніше і мали менше втрат.

А от яким має бути закінчення цієї війни – про це ми поки не дуже задумувались, бо якось не до того було. Але трохи варто хоча б заради нашого майбутнього, щоб мати якесь орієнтовне розуміння, що ми схвалюємо або які компроміси нам підходять і чи підходять взагалі. Бо якщо не сформувати собі в голові колективне усвідомлення прийнятного завершення війни – то все, що нам не пропонуватимуть або куди б не виходили шляхи історії – здаватиметься нам чужим і непідходящим. Бо, погодьтесь, складно отримати щось конкретне, коли ти не знаєш чого хочеш.

Отже, як ми уже зрозуміли з коментарів обговорення перемовин та і просто розмаїття думок, висловлених з цього приводу у мережі, перемога - це не якась конкрентна подія чи сукупність подій.

Очікувана перемога -  це певний діапазон прийнятних розвитків подій із крайніми точками. Від нижньої точки починається "зрада", або неперемога (що зовсім не дорівнює поразці, нижче поясню). Тут може бути здача українських територій, безумовна капітуляція, ше якісь поступки, які руйнують нашу державність. ПІсля верхньої точки ідуть фантастичні сценарії на кшталт "розбомбити всю росію ядерними бомбами і знищити росіян як народ" і таке інше.

На зраду чи капітуляцію за теперішніх обставин ми непогодимось, хіба щось дуже сильно зміниться у ході війни, а наразі таких передумов нема. (Арестовічь казав).  А розбомбити ядерними бомбами весь російський народ теж не вийде, бо тоді дітовбивцям вийдемо ми і санкції накладуть вже на нас. І аргумент "вони вбивали наших дітей" не пройде, бо діти за батьків не відповідають. І взагалі мріяти про те, що 140-ка мільйонний народ раптово кудись візьме і зникне - теж наївно.

Перемогою може вважатись нагла смерть путіна або його відсторонення від влади. Але ми ж тепер розуміємо, шо справа не в путіні, а в народові. Ну, конкретно ця війна і на його сумлінні, але до всіх попередніх воєн росії з Україною він стосунку не мав. А російський народ мав. Тут проблємка, та.

Тоді перемогою можна вважати перемогу над росією в принципі? Але росія абсолюто не непереможна країна, вони багато разів в історії отримували тягла у війнах і потім знов брались за своє.

Розділення її на окремі держави, розпад федерації? Варіант, але там дофіга ядерної зброї і вона розподілиться між всіма цими країнами. І тоді дял світової стабільності стане ше гірше, бо отримаємо з десяток додаткових недодержав з ядерною зброєю, в якій з'явиться черговий путін і оголосить себе новим світовим лідером і почне збирати землі, як ртутні краплини із розбитого градусника.

Це все варіанти безумовних перемог і розвитку подій.

А є ще варіанти проміжні. Коли війна піде таким чином, що суттєвої переваги ми не здобудемо і санкції не задушать путінську економіку і чи готові ми знов жити 8 років у стані позиційної війни, але вже без хай умовного, але режиму тиші - а безперервних бомбардувань, обстрілів, руйнування окуповних територій і катувань незгодних. А їх буде незрівнянно більше, аніж в Криму чи на Донбасі?

А може ще бути, що перемоги не буде взагалі. Коли буде точно поразка росії, але до того часу вона нанесе нам стільки руйнувань і жертв, що назвати це нашою перемогою язик не повернеться. Така собі піррова перемога-український варіант.

І після якої кількості жертв триматись за Крим стане безглуздим заняттям? Адже якщо ми шоковані тисячами жертв, то що буде з нами, коли рахунок піде на десятки тисяч чи сотні? А будь-яка велика і тривала війна - це просто незліченні жертви.

Я зараз ні за що не агітую, не лякаю і не штовхаю на якісь роздуми в певний бік. Лише пишу і думаю сам для себе, бо для мене письмо - спосіб мислення. А ця тема для мене наразі терра інкогніта, бо мені дуже подобається слово перемога, але я наразі не зовсім розумію, що воно означає і як виглядатиме.

Чи тут, як казав Вітґенштайн, шо в кожному моменті є одразу всі варіанти розвитку подій, але як тільки настає один - решту миттєво зникають. І кожне завтра показуватиме, що буде насправді і думати про це безглуздо?

Але ж це точно має бути якесь колективне рішення і колективне прийняття реальності. Під час якого ми, відчуваю, дуже посваримось.

Володимир Гевко