“І в смерті обернуся до життя” – сьогодні 26-ті роковини з дня смерті Василя Стуса

Василь Стус

Вночі з 3 на 4 вересня 1985 року під час відбування другого терміну ув’язнення в карцері табору Перм-36 за нез‘ясованих обставин загинув Василь Стус.

Про це пишуть у соцгрупі “Музей шістдесятництва”.

Рівно двадцять років раніше, 4 вересня 1965, Стус виступив разом із Дзюбою та Чорноволом на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків». За участь в акції протесту його вигнали з аспірантури і маргіналізували його життя як літературознавця, перекладача і поета. А з 1972 року починається новий досвід – табірне життя.Незакінчені філософські роздуми часів аспірантури і роботи над дисертацією “Джерела емоційності художнього твору” показують, як Стус налаштовував себе ще тоді на здорове виживання в будь-яких обставинах, як викристалізовувалася естетика стоїцизму.

Наші емоції ображають цей світ, сотворений за зовсім іншими законами. Через це вже умій прислухатися до нього, аби жити, як він: безсердо, байдуже і впевнено. Світ є не тому, що його узаконили чиїсь постанови. Світ існує як земля, яку люди, піддавшись власній наївності, прагнуть зробити Доброю чи Злою. Хіба наша слабкість може диктувати їй свою волю? Чи наша малість вписується у велич неба? Хіба, поринаючи в таємничість світу, ми можемо осягнути щось більше за цяточку таємниць? І хіба філософствувати - не найбільша дурниця... Признайся - наслухаючи серце ми ступаємо на хистку стежку рефлексій. Затям, ти живеш ширше. Не можна всяку волю рук, ніг, очей, серця і статевого органа спутати найпростішими путами. Добре, що ти живеш. Чим повніше, тим краще. Чим повніше, тим злагодніше. І коли ти виживаєш, ти чиниш мудро. Проти тебе - один лиш світ. Скажімо: ти і земля, ти і вітер, ти і туман над річкою, ти і осінній дощ.