Богданко вірив, що дочекається Україну в своєму понівеченому Донецьку – за відкритість хлопець поплатився у ДНР (Відео)

“Є речі, заради яких можна витерпіти все, адже є ми – українці і є наша велика Батьківщина – вся наша Україна”. Ці пророчі слова на своїй сторінці в Facebook написав 20-річний Богдан Максименко. А за місяць до нього в окупованому Донецьку прийшли “співробітники” так званого Міністерства держбезпеки “ДНР”.

Детальніше – у матеріалі OBOZREVATEL.


Але для людини в окупації така відкритість – те саме, що гра в російську рулетку. Так і трапилося. Пронесло раз, два, а потім за ним прийшли. Кинули інваліда дитинства за ґрати 10 квітня в квартиру, де живе Богдан із мамою, увірвалися співробітники “МДБ”. Спершу провели обшук, перевернули все догори дном, а потім забрали Богдана. Мама втратила спокій – вона довго не знала, де перебуває її дитина. Великі побоювання викликало здоров’я Богдана – у хлопчини вроджена вада серця і маса супутніх діагнозів, які потребують постійного вживання ліків. Він інвалід дитинства, має 3-тю групу. Мама оббивала пороги “установ”, але до деяких не можна було навіть наблизитися через введений карантин.

Через деякий час прийшла відповідь із так званої прокуратури “ДНР” – там підтвердили, що стосовно Богдана застосовано “всього лише” адміністративний арешт на 30 діб. Але хлопця так і не випустили. У чому окупанти звинувачують патріота України Як з’ясувалося, Богдана Максименка звинувачують за трьома статтями так званого Кримінального кодексу “ДНР”:

Стаття 231. Публічні заклики до здійснення терористичної діяльності або публічне виправдання тероризму.

Стаття 236. Завідомо неправдиве повідомлення про акт тероризму. Стаття 328. Розпалювання ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності. Родичі шоковані звинуваченнями. “Може, комусь потрібно було поліпшити статистику щодо спійманих “ворогів республіки”?” – задається питанням хрещена Богдана. Жив у Донецьку, але готувався вчитися в Києві Сім’я Богдана не могла виїхати з окупованого Донецька – були проблеми зі здоров’ям у старших членів сім’ї, відповідальність перед тими, хто залежав від допомоги. Хресна мати каже: мовляв, сім’я Максименків із тих, що віддадуть останнє. “Сусідам, знайомим людям похилого віку треба було допомогти вижити в окупації. Ну, як їх залишиш?

Ось і допомагали, як могли”, – додала Наталія. Вона, колишня журналістка, займається копірайтингом – цьому навчила і похресника.

“Богдан уже три роки віддалено працював. Його і заарештували, коли він сидів за комп’ютером і писав тексти”, – розповіла Наталія. Частину зароблених грошей хлопчина дбайливо відкладав. Влітку збирався складати ЗНО та вступати до столичного ВНЗ. Благо, хрещена, яка живе під Києвом, обіцяла допомогу й підтримку, а він мріяв вирватися з окупації. Повітря свободи Двічі, в 2016 та 2017 роках, Богдан приїжджав до Києва – ходив на футбольні матчі, гуляв вулицями столиці і дихав повітрям свободи. Про це він сам написав в одному з постів на Facebook. І цей, і інші записи обов’язково треба прочитати тим, хто впевнений, що в окупованому Донбасі українців уже не залишилося. Незважаючи на важку ситуацію, з року в рік Богдан продовжував вірити, що його рідне місто буде звільнене українськими військовими. Боротьба за Богдана Худорлявий хлопчина з хворим серцем не здався. Тепер наш спільний обов’язок і відповідальність – домогтися включення Богдана Максименка в список на обмін. Заява хресної Богдана вже зареєстрована в поліції Ірпеня. Далі підключиться СБУ. Мій похресник у полоні не кілька місяців, а можна сказати, що всі шість років – із самого початку російської окупації. Я вірю, що спільними зусиллями ми витягнемо Богдана і я обійму його тут, на волі”, – додала Наталя.