Звертатися до співрозмовника на «ти» чи на «Ви» — як українцям зберегти власні чесноти

Люьов СЕРДУНИЧВ української нації одвічно діють народні закони звичаєвого права, яких українці (орії-арії, трипільці, укри, роси, русичі, скити, сармати…) дотримувалися тисячоліттями. Від них — і повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям: «Ніколи не майте гордощів у своєму серці й в розумі. Старих шануйте, як батька, а молодих — як братів. Премудрих слухатися, старшим підкорятися, з рівними й молодими мати згоду. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові…».

Слово вважали Богом

Наші предки особливу увагу приділяли слову: його шанували, обожнювали. Себто Слово вважали Богом. Тому-то така шанобливість була перед ним. Думали, щó сказати і як сказати. Величали Слово і величали Словом людину. Навіть найближчу, найріднішу. Та що там «навіть»?.. Все йшло з родини. Згадайте слова нашого філософа, поета, педагога Григора Сковороди: «Батьки — наші кращі вчителі». Тож насамперед найближчих людей годилося величати гарним словом. І тим словом був займенник «Ви», з яким звертались і до батьків (дідів, прадідів…) і до будь-кого зі старших людей, і навіть до старших сестер чи братів.

Як у відомій пісні на вірш Бориса Олійника (муз. Ігоря Поклада):

Куди ж це Ви, мамо?! — сполохано кинулись діти.

— Куди ж Ви, бабусю? — онуки біжать до воріт…

Правічна криниця народної педагогіки — глибока, бо прадавня, одвічна, бо велична, правдива, бо праведна і справедлива. Тож усіма фібрами душі усвідоммо велику силу народного Слова. Вивчаймо і впроваджуймо його у власне мовлення, а отже — в життя родини, дитсадка, школи, вишу…

Літа з сумом відлітають,

Ваші внуки підростають,

Віддаю їм Вашу ласку і тепло, —

звертається до матері поет Петро Запотічний у вірші «Ніби вчора», який став піснею (репертуар Оксани Білозір).

Народна педагогіка віддавала перевагу ввічливим словам

Народна педагогіка завше віддавала перевагу ввічливим словам. А із займенником-звертанням «ти» важко поєднати ввічливе слово, надто ж — якщо ми в гніві.

Про шанобливість у давніші часи — в народному переказі про малого Т. Шевченка: «Мамо, таки нема в попа штанів! Он тато наші в штанах, то спідниці не носять, — усміхнувся Тарасик розсудливо».

Коли Тарас Шевченко був на засланні, княжна Варвара Рєпніна прислала йому листа, в якому прохала: «Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете»…

І в сучасній пісні:

І тоді мені батько сказали,

Щоб я вже збирався в дорогу, —

співає гурт «Кому вниз» у пісні «Пам’яті генерал-хорунжого Тараса Чупринки».

Пригадую, в дитинстві хтось, бувало, скаже: «Моя баба». А дорослі тут же виправляють його: «Баба — це та, що з торбою ходить, а наші — бабуня». Отак діти змалечку й казали в множині — і про тата, і про маму, і про дідуня чи бабуню: «дідуньо прийшли», «тато дозволили», «мама казали». І таких прикладів — безліч

То чому ж тепер цього не чути? Взагалі! Якщо ще дехто й звертається до батьків чи дідусів на «Ви», то не поєднує його із множиною і каже: «Тату, Ви…», але «Тато йде», «Дідуньо сказав». А так — втрачається шанобливість і краса, навіть магія Слова, та й на повагу — лише натяк.

Нерідко в пресі можна побачити, що в звертанні до однієї особи пишуть «ви», але чомусь із малої літери. А це — аж ніяк не повага, а так… для галочки: лише звукова передача звертання, а на письмі, як бачимо, — це те саме, що й звертання до гурту людей.

І вже зовсім неприпустимим було звертання на «ти» до старшої людини. Це неповага, якої годі було й уявити. Це сором, гріх і ще щось більше, що означити важко, бо такого не було.

Часи змінюються. Точніше, люди змінюються. І, на жаль, не в кращу сторону. Однак усі ми таки погодимося з фактом, що мораль народу падає. Ми маліємо як люди. Але чому? Чи не тому, що нехтуємо звичаями рідного народу?..

А у вашій родині як запроваджено звертатися до старших: на «ти» чи на «Ви»?

«Ти» і «Ви» — це не просто слова, якими можна замінити одне одним. Ці форми звертання споконвіку в мовній народній моралі й педагогіці мали окреме, особливе, місце.

Деякі дорослі згадують свою юність, коли в старших класах учителі звертались до них на «Ви». З якою гордістю вони це згадують! Вони справді пишаються цим! Очевидно, таке звертання до школяра сприяло його дорослішанню, виховувало почуття відповідальности за свої вчинки, мовляв, ти — вже не дитина, тож будь серйозним. Сама помітила: коли до незнайомого підлітка звертаюся на «Ви», навіть якщо роблю зауваження, одразу приструнчується і замовкає. У такому випадку «ти» — це неповага до незнайомої людини, навіть якщо вона ще не доросла. Проте нерідко стикаєшся із ситуацією, коли старші люди вважають, що можуть дозволити собі звертатися до молодших на «ти». А це — теж неповага. І не до чести їм, старшим…

Отож звертання на «ти» зазвичай доречне в мовленні між дітьми, зокрема ровесниками, або в звертанні старших дітей до молодших. А ще — між закоханими та подружжям. Утім, бували випадки, коли чоловік і дружина звертались один до одного з особливою пошаною — на «Ви». Згадаймо, наприклад, взаємини письменника Юрія Яновського та його дружини, актриси Тамари Жевченко-Яновської, які, 26 років живучи в щасливому шлюбі, тільки так і звертались одне до одного: на «Ви».

Кожен погодиться, що звертання начальника до підлеглих (чи підопічних) на «ти» відгонить пихою і зневагою, фамільярністю, зухвалістю і приниженням. Ви теж відчували? Отож…

Негоже спрощувати одвічні, до того ж гарні правила людського спілкування на догоду чужинській моді 

То чому ж і самі вживаємо оте «ти», якщо кожному так приємно чути шанобливе «Ви»? Чому соромимося високоповажної форми звертання? Мода? Чи тому, що в якогось народу «Ви» не запроваджене? А Вам що, так хочеться бути схожим на той нарід?.. Гадаю, негоже спрощувати одвічні, до того ж гарні правила людського спілкування на догоду чужинській моді чи ваді якогось народу або смакам (несмакові) окремих людей. Це не лише негоже, а й шкідливо: бо втрачається краса спілкування, від чого страждаємо всі.

Мамо, мамо, вічна і кохана,

Ви пробачте, що був неуважний,

Знаю, Ви молилися за мене

Дні і ночі сива моя нене, —

звертається до неньки поет Микола Луків. І таке звертання мені природне.

Мудро спостерегли наші предки: «Як не навчиш дитини в пелюшках, то не навчиш і в подушках». І хоч перевчиватися зазвичай важче, ніж навчитись, а проте варто-таки.

Отже, ЗВЕРТАННЯ на «ти» до чужого або до старшого себе — це неповага, пиха, зневага, приниження, зухвалість, гординя, фамільярність, комплекси меншовартости і зневага до рідної мови та народних звичаїв, врешті — невихованість. У цьому випадку «ти» — холодне, далеке, чуже, зверхнє.

ЗВЕРТАННЯ на «Ви» до чужого або до старшого себе — це пошана, вихованість, повага до людини й до народних і родинних звичаїв, шанобливість, висока культура, краса слова, збереження кращих народних звичаїв і людських стосунків. Тут «Ви» — шанобливе, культурне, красиве, шляхетне.

Обирайте: які риси хочете культивувати, те слово і вживайте й поширюйте в своєму мовленні. Все залежить від родинного виховання та власної вихованости. Запровадьмо гарну звичку в життя, щоб не дивуватися, чому це наші діти тепер такі невиховані…

Любов СЕРДУНИЧ, письменниця, журналістка.

 

 


 

 

 

Мітки: , , , , ,
Поділитись новиною з друзями в соціальних мережах

КОМЕНТУЙ У FACEBOOK

    Коментарі закриті.

TOP 100

Facebook